Юлія ТКАЧ-ОСТАПЧУК: "У нашого тренера в групі — три молоді мамочки"

13 квітня 12:25
Переглядів: 176
ТКАЧ-ОСТАПЧУК

З Фінляндії, де завершився чемпіонат Європи з боротьби, українські борчині привезли цілу скарбничку нагород: “срібний” почин Наталії Пульковської (до 48 кг) бронзовими здобутками підтримали Аліна Махиня (до 69 кг) та Катерина Бурмістрова (до 75 кг).

А також Юлія Ткач-Остапчук (до 63 кг), яка після майже річної перерви, пов’язаної з народженням сина, європейською “бронзою” розпочала новий виток своєї кар’єри.

- Моє повернення відбулося у фінському Вантаа — у камерному залі з домашньою атмосферою, де трибуни тепло підтримують усіх учасників, - поділилася враженнями Юлія Ткач-Остапчук. - Тож боротися було комфортно. Та якби виграла “золото”, цей нетиповий для борцівських чемпіонатів зал полюбила би ще більше (сміється).

- Юлю, “бронзу” чемпіонату Європи розцінюєте як новий успіх чи, радше, як невдачу — особливо у порівнянні з двома золотими нагородами твоїх попередніх першостей континенту?

- Я зуміла повернутися у спорт і навіть здобути медаль чемпіонату Європи. Це, безумовно, успіх. Звичайно, хочеться перемагати. Та час для цього, вочевидь, ще не настав.

Сутичка з іспанкою Авророю Фахадо Прієто була “прохідною” - вона не надто сильна суперниця. А ось далі довелося добре попрацювати: росіянка Інна Тражукова, в якої уже є нагороди чемпіонатів Європи, з перших секунд сутички продемонструвала, що перемогу за “дякую” не подарує. Та я грамотно підійшла до цього протистояння, навіть самій сподобалося, як відпрацювала. Результат був відповідний — 8:0. А далі була поразка Анастасії Григор’євій. Чого мені забракло для перемоги над латвійською борчинею? Передусім, функціональної готовності. Це була моя третя сутичка на цьому чемпіонаті, і я почувалася втомленою. Настя висока, з довгими кінцівками, тому дуже незручна для мене. При цьому темпова, постійно пересувається килимом, ганяє суперниць, нав’язуючи свою боротьбу. Перемога на фінському чемпіонаті Європи стала для неї третьою. А “бронзу” я здобула у сутичці з чешкою Аделою Ганзліковою. Уже на початку поєдинку я зробила “млин”, але довго не могла зафіксувати туше — суддя ніяк не піднімав руку. Та все ж мої зусилля отримали винагороду.

- У боротьбу після народження сина ви повернулися півроку тому...

- Так, коли Ярославу виповнився місяць: спочатку потихеньку бігала, виконувала мінімальні навантаження. Втягуватися у роботу після народження дитини важко. Щоб набрати форму перед чемпіонатом Європи, доводилося працювати у кілька разів більше, ніж раніше. Та найважче, коли дитина вночі не спить... Найбільшим моїм помічником є чоловік. Коли я тренуюся, він займається дитиною.

- Чи змінилося щось у вашому ставленні до тренувань після народження сина?

- Графік тренувань не змінився — тренуюся, як і всі інші дівчата, двічі на день. Єдине, поки що неділя залишається моїм вільним днем, коли можу погуляти з дитиною і більше часу присвятити їй. А ось життєві пріоритети стали іншими. Часто ловлю себе на думці: найголовніше — це здоров’я мого сина. За спортивні перемоги також варто боротися, але щастя дитини, її успіх і добробут у подальшому житті — це найбільш сердечні мрії кожної мами.

- А як тренер ставиться до того, що боротьба у вас уже не на першому місці?

- Тепер у групі Андрія Пістуна три молоді мамочки: я, Люда Балушка та Аля Черкасова. Тренер також змінився разом з нами. Принаймні з повним розумінням ставиться до того, що ми хвилюємося за своїх діточок, поспішаємо додому і деколи навіть відпрошуємося з тренування.


Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити