Юрій Дубровний: "Карпати" - найславетніший футбольний клуб галицького краю за усю історію"

02 лютого 09:30
Переглядів: 494
Дубровний

У січні 2014 році легендарному галицькому футбольному клубу «Карпати» виповнилося 51 рік з дня заснування. За цей період 11 уродженців нашого міста та вихованців Стрийської ДЮСШ міськвно одягали футболку основного та дублюючого складів цієї відомої далеко за межами України футбольної команди. Це: на превеликий жаль, нині покійний Михайло Даниляк (дублер), Володимир Данилюк, Юрій Дубровний, Юрій Смєрдов (дублери), Костянтин Антоненко, Олег Бенько, Ігор Мачоган, Анатолій Петрик, Андрій Малик, Андрій Тлумак та Тарас Петрівський.

Минулого року ви, шановні читачі, мали змогу прочитати у нашій газеті інтерв’ю з Володимиром Данилюком та Анатолієм Петриком. У цьому номері на вас чекає інтерв’ю з гравцем львівських «Карпат» періоду 70-80 років минулого століття, майстром спорту СРСР, вихованцем стрийської ДЮСШ – Юрієм Дубровним. На черзі інтерв’ю з рештою наших футболістів, які у той чи інший час виступали за львівські «Карпати». 
Високо піднята голова, широко розпрямлені плечі і погляд, не вниз на м’яч, а вперед – у пошуках партнерів. Навіть з найвіддаленішого куточка трибуни сплутати його на футбольному полі з кимось іншим було б неможливо. Саме таким запам’ятався вболівальникам Галичини, уродженець Стрия – Юрій Михайлович Дубровний.

Візитна картка: Юрій Михайлович Дубровний. Народився 15 квітня 1954 року у Стрию. Вихованець стрийського футболу (перші тренери – Олексій Петрович Кухар та Володимир Михайлович Алєксєєв). Закінчив Стрийську СШ № 2 та Львівський інститут фізичної культури і спорту (спеціальність – тренер-викладач з футболу). Амплуа – півзахисник. Майстер спорту СРСР з футболу. Закінчив Вищу школу тренерів у м. Києві. 
Виступав: 
1969-1971 рр. – ФК «Авангард» (Стрий)
1972-1974 рр. – СК «Луцьк»
1975-1981 рр. – ФК «Карпати» (Львів)
1982-1984 рр. – ФК «Ністру» (Кишинів, Молдова)
1984-1986 рр. – ФК «СКА - Карпати» (Львів)
1989-1992 рр. – ФК «Ельсталь»  та ФК «Еберсвальде» (обидва - НДР)
1992-1993 рр. – ФК «Львів»
1994-1996 рр. – ФК «Галичина» (Дрогобич). 
За ФК «Карпати» (Львів) провів 224 матчі, забив 26 м’ячів, за ФК «СКА - Карпати» (Львів) провів 101 матч, забив 6 м’ячів. 
Чемпіон СРСР 1979 року серед команд першої ліги. Півфіналіст Кубка СРСР 1979 року.
Після завершення кар’єри футболіста працював:
1994-1996 рр. – головний тренер ФК «Галичина» (Дрогобич)
1997-2000 рр. – головний тренер ФК «Газовик» (Комарне)
2001-2002 рр. – головний тренер ФОК «Газовик-Скала» (Стрий)
2003-2005 рр. – старший тренер ФК «Карпати-2» (Львів)
2005-2006 рр. – головний тренер ФК «Техно -Центр» (Рогатин)
2006-2007 рр. – головний тренер ФК «Нива» (Тернопіль)
2007 р. – головний тренер ФК «Спартакус» (Шароволя, Польща)
2007-2009 рр. – головний тренер ФК «Рава» (Рава - Руська) 
2009-2010 рр. – головний тренер ФК «Куликів»
2011-2012 рр. – головний тренер ФК «Карпати» (Коломия)
З 2013 року – головний тренер СКК «Демня»
 
- Юрію Михайловичу, розкажіть, будь ласка, де і коли Ви народилися? Звідки розпочався Ваш шлях у великому футболі? Хто були Вашими першими футбольними наставниками?
 
- Народився я 15 квітня 1954 року у славному галицькому місті Стрию. Саме тут у восьмирічному віці я захопився грою у футбол. Разом зі своїми однолітками по декілька годин на день ганяв м’яча. На той час я з сестрою Любою та батьками мешкав на вулиці Базарній. Неподалік мого будинку знаходився стадіон «Авангард».
 
Тоді я ще не знав, що футбол стане справою мого життя. У 1966 році у Стрию відкрилася дитячо-юнацька спортивна школа (ДЮСШ), директором якої був призначений Теодозій Федорович Сисін. Я разом зі своїми друзями прийшов та записався у секцію футболу ДЮСШ для того, щоб навчитися по-справжньому грати у футбол.
 
Моїми першими футбольними наставниками були Олексій Петрович Кухар та Володимир Михайлович Алєксєєв. Разом зі мною ази футболу пізнавали Володимир
Стрельбецький, Ігор Дергало та Анатолій Тихонович.

- Як до Вашого захоплення футболом ставилися Ваші батьки? Чи мали вони якесь відношення до спорту?
 
- Ні мій батько Михайло Васильович, ані моя мама Любов Михайлівна, так як і моя сестра Любов Михайлівна, до спорту не мали жодного відношення. Правда тато був вболівальником і часто відвідував матчі за участю стрийських футбольних команд. Щоправда усі ми дуже часто любили дивитися спортивні передачі по телевізору.
А що стосується мого захоплення футболом, то жодних перепон з боку моїх батьків я ніколи не відчував. Головне, казали мені тоді батьки, щоб виріс справжньою людиною.   

- Хто був Вашим кумиром серед футболістів у юнацькі роки?
 
- Я завжди захоплювався грою футболістів київського «Динамо» та збірної СРСР Володимира Мунтяна та Віктора Колотова, а також грою легендарного захисника мюнхенської «Баварії» та збірної Німеччини Франца Беккенбауера. Серед діючих гравців світового футболу мені імпонує гра футболіста каталонської «Барселони» та збірної Аргентини Ліонеля Мессі.   

- Пане Юрію, я знаю що Вашою першою футбольною командою був стрийський «Авангард». Хто тоді був керманичем команди?
 
- У віці 15 років я потрапив у ФК «Авангард» (Стрий). Тоді нашу команду тренував львів’янин Борис Андрійович Розсихін. Хотів би нагадати Вашим читачам та усім шанувальникам стрийського футболу, що у різні роки за цей славетний футбольний клуб виступали видатні футболісти.
Тоді, коли я прийшов у команду, її лідерами були: воротар Юрій Дячук-Ставицький та польові гравці – Станіслав Береговський і Віктор Огородников. Саме у цих футбольних особистостей я набирався спортивного та життєвого досвіду.

- Як Ви потрапили у СК «Луцьк»?
 
- У 1972 році я закінчив Стрийську середню школу № 2 і невдовзі отримав повістку в армію. Служити довелося у древньому Львові, в спортивній роті. На початку моєї служби нами опікувався тренер Борис Гриншпон. Незабаром його змінив на цій посаді відомий на той час футбольний спеціаліст Ернест Шандорович Кеслер, відомий своєю тренерською роботою у Львівському політичному училищі, а згодом і у СК «Луцьк». За якийсь час мене і Анатолія Тихоновича перевели до Луцька. На той час ми виступали у другій всесоюзній лізі. 

- Як Вас прийняли у Луцьку?
 
- Прийняли нас у команді добре. У ті роки у другій всесоюзній лізі виступало 22 футбольні команди. Серед цих команд були такі, які боролися за путівку до першої ліги. Наша команда – СК «Луцьк» – була добрим середняком. Головним завданням нашої команди була підготовка висококласних футболістів.
Тоді ми більше грали у своє задоволення. Разом зі мною і Анатолієм Тихоновичем тоді виступали: Юрій Дарвін, Віктор Никитюк, Анатолій Бойко, Анатолій Рибак, Анатолій Голубцов та Орест Коцюмбас, який згодом перейшов у львівські «Карпати». 

- А що ж було далі?
 
- Під завісу моєї військової служби, керівництво СК «Луцьк» запропонувало мені залишитися у армійському клубі та навіть запропонували мені офіцерське звання. Проте кар’єра військового мене ніколи не вабила. А напередодні цих подій я отримав запрошення від тодішнього головного тренер сімферопольської «Таврії» Анатолія Миколайовича Заяєва.
 
- Що ж тоді завадило Юрію Дубровному одягнути футболку кримського клубу?
 
- Може те, що я з дитячих років мріяв виступати за львівські «Карпати» - найславетніший футбольний клуб галицького краю за усю історію. У дитинстві дуже цікавився цією командою. Пригадую, як у 1969 році львів’яни, у складі яких виступав вихованець стрийського футболу Володимир Данилюк, виграли Кубок СРСР.
Що тоді творилося у Стрию! Палкі шанувальники львівських «Карпат» у Стрию вийшли на вулиці міста і раділи їх перемозі. Це не можна передати словами – це треба було бачити. У 1974 році  Борис Андрійович Розсихін, який на той час допомагав старшому тренеру львів’ян Ернесту Ервіновичу Юсту, запропонував спробувати свої сили у «Карпатах» і дав мені певний час на роздуми.

- І довго Ви роздумували?
 
- Роздумував недовго, але погодився на переїзд лише з другого разу. Вперше прийшов на тренування ФК «Карпати» (Львів) весною 1974 року. Але після першого тренування стало якось ніяково. На тренуванні футболісти львівських «Карпат»: Іван Герег, Лев Броварський, Володимир Данилюк, Роман Хижак, Ростислав Поточняк, Остап Савка, Ярослав Кікоть, Олександр Ракитський та інші творили чудеса. Я був переконаний, що не впишусь у їхню гру і тому вирішив залишити цю команду. А вже взимку 1975 року я остаточно вирішив для себе, що мрія мого дитинства – це реальність. 

- Пане Юрію, розкажіть, будь ласка, яке враження справила на Вас команда «Карпати» та її футболісти? 
 
- Що стосується футболістів, то вони з розумінням поставилися до новачків. Крім мене до «Карпат» прийшов і воротар Емеріх Майороші. Ніякої неприязні до себе ми не відчували. Мені особисто на початку моєї футбольної кар’єри у «Карпатах» допомагали Ярослав Кікоть та Остап Савка. Ми у свою чергу намагалися не нехтувати довірою досвідчених футболістів.

- А чи пригадуєте Ви свій дебют та свій перший м’яч у футболці львівських «Карпат»?
 
- Авжеж, таке забути неможливо. Було це у далекому 1975 році. 16 квітня на львівському центральному міському стадіоні «Дружба» ми приймали гранда радянського футболу – іменитий московський «Спартак». На 29-ій хвилині я вийшов на заміну замість травмованого Остапа Савки. Не все, як хотілося би, у мене виходило у цьому матчі, проте Ернест Ервінович Юст та Борис Андрійович Розсихін моїм дебютом були задоволені. А свій перший м’яч я забив 25 квітня 1976 року у Львові, на стадіоні «Дружба». Ми тоді приймали титуловане московське «Динамо» і зіграли з ними у нічию – 1:1. 

- У 1976 році львівські «Карпати» були вперше у своїй кар’єрі за крок від завоювання срібних медалей чемпіонату СРСР. Що ж завадило Вашій команді їх завоювати?
 
- У 1976 році федерація футболу СРСР, для кращої підготовки національної збірної до чемпіонату Європи та Олімпійських ігор, провела два чемпіонати СРСР серед команд вищої ліги – весна та осінь. В обох львівські «Карпати» були дуже близькі до завоювання перших клубних медалей у вищій лізі в історії команди.
 
Провести два чемпіонати СРСР з футболу серед команд вищої ліги в один рік, на мою думку, було безглуздим. Чому? Зараз поясню. Усе, що підлягає експериментуванню у провідних європейських країнах спершу ретельно вивчають провідні спеціалісти. І тільки після позитивного аналізу впроваджують це у життя. У СРСР було все навпаки, люди спершу щось робили, а пізніше виправляли помилки.
 
Я ще раз хотів би зазначити, що рішення провести два чемпіонати в один рік від самого початку було хибним. Тому, що у весняному чемпіонаті СРСР усі команди грали без завзяття, оскільки жодна з команд не понижувалася у клас «Б». А осінній чемпіонат мав розставити усі крапки над «і». Львівські «Карпати» у цих чемпіонатах двічі були четвертими.
 
В осінньому чемпіонаті перед останнім туром львів’яни посідали другу сходинку, поступаючись тільки московському «Торпедо». В останньому турі ми вдома, у Львові, приймали ленінградський «Зеніт». У випадку перемоги, ми б вперше в історії завоювували срібні медалі осіннього чемпіонату.
 
На мою думку, на поразку від ленінградського «Зеніта» спрацювало два фактори. Перед матчем у Львові наша команда у Москві зіграла у нічию – 1:1 з командою «ЦСКА». Тоді у Москві лежав сніг, літаки не літали, а ми цілу ніч сиділи в аеропорту з надією виїхати до Львова. Врешті-решт керівництво «Карпат» вирішило їхати поїздом. Уявляєте собі – 26 годин довелося віддати дорозі. Замучені і невиспані ми приїхали до Львова, за дві доби до початку матчу проти «Зеніту».
 
І поставилися ми до суперника дещо легковажно. Це вже друга помилка і, на мій розсуд, найвагоміша. Усі ми та наші палкі вболівальники були впевнені у перемозі. У тому матчі гравці ленінградського «Зеніту» зуміли забити нам три м’ячі. При рахунку 0:2 ми пробили пенальті. Наш штатний пенальтист Федір Чорба, який вважався асом з пробиття 11-метрових, на превеликий жаль, схибив. У підсумковому результаті нас обігнали динамівці Києва, а тбіліське «Динамо» зрівнюється з нами за кількістю набраних очок. Але, маючи кращу різницю забитих та пропущених м’ячів, бронзові медалі поїхали у столицю сонячної Грузії.      

 - У наступному сезоні львівські «Карпати» посіли передостаннє – 15 місце і змушені були залишити вищу лігу. З чим це було пов’язане ?
 
- Скоріше за все зі зміною поколінь. Ветерани «Карпат» Ярослав Кікоть, Остап Савка, Ростислав Поточняк, Іван Герег почергово залишили нашу команду, а з новобранців вдалося закріпитися в основному складі Андрію Балю, Ярославу Думанському, Григорію Батичу, Олегу Родіну та Юрію Суслопарову. На перших порах новачки тільки звикали один до одного. На превеликий жаль, нам у цьому сезоні не вистачило лише одного залікового очка, щоб втриматися у вищій лізі. 
 

- У першій лізі біля керма команди стояв Іштван Йожефович Секеч. Чи змінилася гра команди з приходом нового керманича львівських «Карпат»?
 
- Іштван Йожефович Секеч зумів пробудити у футболістів віру у власні сили. Ми на одному диханні провели сезон 1979 року, забивши у ворота суперників аж 89 м’ячів. А наш форвард Степан Юрчишин встановив абсолютний рекорд чемпіонатів I ліги СРСР з футболу, який так ніхто і не побив – 42 м’ячі  у 42 матчах. Зазначу, що грати у першій лізі було ой як не просто: більше матчів (порівняно з вищою лігою), менше часу на відпочинок, далекі перельоти. 
Далі буде...
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити