Юрій Дячук-Ставицький: "Спочатку Лужний навіть не потрапляв в основний склад"

03 липня 19:53
Переглядів: 329
Дячук Ставицький

Знаменитій школі львівських "Карпат" - 40 років. Юрій Дячук-Ставицький розповів про все найцікавіше у її історії. 

Олег Лужний, Олександр Чижевський, Роман Толочко, Богдан Шуст, Юрій Вірт. Усіх цих, а також багатьох інших відомих футболістів об’єднує спільна альма-матер – школа львівських «Карпат», яка цьогоріч розміняла п’ятий десяток років. Як усе розпочиналося і в якому напрямку процес виховання юних гравців рухається зараз, розповів Юрій Дячук-Ставицький, директор департаменту дитячо-юнацького футболу ФК «Карпати». «Упродовж свого життя я змінив у клубі близько десяти посад», - напівжартома каже Юрій Михайлович. Про «Карпати» він знає усе.

- Отож, 1975 рік. З чого починалася школа львівських «Карпат»?

- Усе розпочалося пропозицією, з якою до мене звернулося керівництво "Карпат" – тренери Ернест Юст і Борис Рассихін, а також Лев Зінченко, який був начальником команди (до переїзду у Львів, до речі,  він обіймав посаду голови Федерації футболу СРСР). Я ж тоді працював головою спорткомітету Ленінського району Львова. У Союзі розпочиналася реорганізація  груп підготовки молодих футболістів у спеціалізовані дитячо-юнацькі школи олімпійського резерву, тож треба було відповідати вимогам. Разом з нами, наприклад, у той час створили знамениту школу "Дніпро-75" у Дніпропетровську. 

- Яким був ваш внесок у цей процес?

- Мені запропонували посаду завуча у футбольній школі, яку організували при спортивному клубі "Електрон". У групу підготовки входили три тренери: Борис Гончаров, Анатолій Тищенко і Віктор Ходукін, а директором став Анатолій Крощенко - автор першого офіційного голу в історії "Карпат". Ходукін, між іншим, потім переїхав до Азербайджану і там вже багато років працює із своїм братом у Баку, в академії футболу. Із часом наш тренерський штат підсилили Віктор Асланян, Михайло Рибак, Юрій Сусла, Георгій Сирбу, Юрій Гданський, Мирон Маркевич, Остап Савка, Богдан Грещак, Валерій Гарячий, Ярослав Кікоть, Володимир Щерба, Ростислав Поточняк, Геннадій Лихачов, Володимир Безуб'як, Андрій Карімов, а також багато інших дитячих тренерів. 

Своїм завданням ми бачили створення для львівських школярів спеціалізованих футбольних класів, що й зробили у 1977 році на базі середньої школи №14. Специфічної, варто зауважити, школи, яка занепадала через малу кількість дітей - вона була російськомовною, а акцент там робився на вивченні французької. Нас вона влаштовувала зручним розташуванням - неподалік був стадіон "Дружба" ("Україна"), де ми тренувалися.

Тож у школі зявилися сім спеціалізованих класів. Така кількість була прецедентом на увесь Радянський Союз! Дітей набирали з цілого Львова, з усіх шкіл. А сама «чотирнадцята» стала "гібридом" - тут навчалися на українській і російській мовах, опановували французьку і, звісно ж, футбол. Вчителі були тільки «за», адже коли сім наших спецкласів влилися, у педагогів зарплата зросла вдвічі. Лише у 1993 році усі спеціальні класи були переведені у 73-ю школу, що також поруч із стадіоном "Україна".

- Якими вихованцями школа пишається найбільше? Можливо, серед них були круглі відмінники?

- Так, дійсно, були у нас такі футболісти, які закінчили школу із золотою медаллю. Пригадується, насамперед, Юрій Гій, який донедавна очолював "Буковину". Пишаємося також Олегом Лужним, екс-капітаном збірної України і "Динамо", Романом Толочком, багаторічним лідером "Карпат". Лужний, до речі,  спершу навіть не потрапляв до основного складу, як і Толочко. Вони займалися у мене і в Юрія Гданського. Ми бачили, що були діти набагато кращі від них. Наприклад, Сергій Мороз, Володя Мудрий. Але Олег із Романом наполегливо працювали над собою, і ви бачите, до якого результату це привело.

У нас завжди була дуже хороша школа воротарів - їх тренував Юрій Сусла, а зараз Андрій Гайдук. Ми випустили таких майстрів як Віталій Постранський, Юрій Вірт, Богдан Шуст, Андрій Тлумак, Юрій Паньків, Тарас Чопик, Роман Мисак, Роман Підківка та безліч інших. Та що там казати, карпатівська школа - одна з найкращих в Україні. Якщо взяти до уваги кількість гравців, вихованих для збірних України різних вікових категорій, то ми поступаємося лише "Динамо" і "Шахтарю". Наша мета - виховання здорових і патріотичних молодих людей. 90 відсотків випускників школи вступають у вищі навчальні заклади. 

- Щороку юні карпатівці виступають у десятках турнірів. Про які із змагань – особливі спогади?

- Поїхали ми якось у Єреван на фінальну частину чемпіонату Союзу серед дітей 1959 року народження. "Динамо" з Києва, Москви і Тбілісі, "Арарат", "Торпедо" (Москва), "Зеніт". «Карпати» в такій достойній компанії посіли третє місце із восьми команд.

Або, наприклад, із 1968 роком грали  в Чернівцях у складі збірної школярів Львівщини. Тоді існувала така тенденція, що команда, яка виступала вдома, - завжди вигравала. Ми перемогли в перших двох іграх - 6:0 і 9:0. Виходимо грати проти Чернівців, а нам протистоїть на два роки старша команда. Діти п’ятого класу і діти сьомого класу. Є різниця? Безперечно. Ми ту гру заледве виграли, мої хлопці виснажено лягли на лави і ледь не плачуть: "Ну як так? Старші проти нас..." Як бачите, вже в той час траплялися цинічні і нахабні «підстави». Попри все, "Карпати" здобули перше місце і полетіли на фінал у Кіровоград – виграли й там. Уявіть собі: діти 5-го класу повертаються до Львова літаком, а їх тут зустрічає духовий оркестр, усі з квітами.

А зовсім нещодавно карпатівці 2004 року народження їздили на турнір, що проходив у Чехії і Німеччині. Грали з такими командами як «Манчестер Юнайтед», «Тоттенхем», «Баварія», «Аякс», «Порту»... Ми з 18 найкращих команд Європи і Японії посіли третє місце. Програли лише в одному матчі - німецькому "Шальке", який став чемпіоном турніру. 

- Ви згадали про випадки нечесної гри. Чи часто вона фіксується у дитячому футболі?

- Аякже! Коли їдеш на виїзд - то судді, як правило, симпатизують команді господарів. В чому це проявляється? Ну хоча б у роботі лайнсменів. Суперник може стояти у дво- або триметровому офсайді, а вони не піднімають прапорець. Останнім часом, щоправда, це неподобство потихеньку присікається. Трапляється упередженість, а буває і низька кваліфікація, адже хлопці іноді недостатньо підготовані до суддівської діяльності. Тому бувають казуси. В Ужгороді досить часто фіксувалося таке - наші діти плакали, а батьки скаржилися на неадекватність арбітражу.  Розумієте, дітлахи - чутливі. Вони дуже гостро відчувають обман і несправедливість. Тому з ними так не можна.

- А як у молодих карпатівців зі здоров'ям?

- Раніше, коли я заходив у клас і запитував: "Хто хоче займатися футболом?" - всі хлопчики дерли руки вгору. А зараз - один-два, не більше. Всі сидять у комп'ютерах. Тож тепер дуже важко знайти у Львові сильних футболістів. Робиш оголошення про набір - ніхто не приходить. Та раніше на одне місце претендували по 20-30 хлопчаків!

Але що там казати... Колись діти були здоровішими. А зараз - плоскостопість, сколіоз, проблеми з зором. Фізкультура у школах - занедбана. В більшосі шкіл її, грубо кажучи, взагалі не проводять. Коли ще я навчався, то був капітаном баскетбольної і футбольної команд, займався танцями і ходив на картинг - розвивався всебічно. 

У футболі багато що залежить від генів. Візьмімо для порівняння Академію і школу "Карпат". В Академії діти сильніші і здоровіші, тому що їх набирають із сільської місцевості. У Німеччині школярі тренуються лише три рази на тиждень, в інші ж дні займаються акробатикою, аеробікою тощо. Ми ж змушені тренуватися по 5-6 разів на тиждень, бо діти не розвиваються.

Колись один голландський тренер мені сказав: "Щоб сформувати хорошу дитячу команду, ми передивляємося 40 тисяч дітей". У нас Львів - велике місто, область і регіон також. Але важко набрати у кожну вікову категорію бодай 20 таких дітей, які потім могли б підсилити "Карпати". Хоча теперішня політика клубу, який робить очевидну ставку на своїх вихованців, надихає нас до роботи і ще наполегливіших пошуків. 

- У яких умовах зараз тренуються вихованці школи «Карпат»?

- Раніше було по-всякому, часто тренувалися у посередніх умовах. Але в останні 5-10 років ФК "Карпати" дуже допоміг. Є два штучні майданчики, з роздягальнями і душовими. Три-чотири роки тому збудовані зелені поля дуже хорошої якості. З дітьми займаються колишні футболісти і тренери професіональних клубів: Василь Леськів, Роман Деркач, Олег Гарас, Андрій Грінер, Андрій Василитчук, Ігор Артимович, Роман Толочко, Любомир Вовчук, Сергій Даниловський та багато інших.

- Що особисто вас не влаштовує у виховному процесі? Що б ви хотіли вдосконалити?

- Я був на стажуванні в Італії, Англії, Німеччині. Там все - для дітей. А ми тільки патякаємо про це, насправді ж дуже багато існує проблем. Діти після тренувань повинні мати де помитись, де пройти ретельне медичне обстеження. У радянські часи була хороша дитяча школа при СКА, на "Юності" у Парку культури, на "Соколі" при 125-му заводі. Шкіл і зараз є багато, але матеріально-технічна база там у плачевному стані. Дивіться, у Львові досі немає жодного манежу із штучним полем! Штучне поле збудували хіба що у Винниках. У нас же в Академії "Карпат" його розміри  не відповідають стандартам. 

- Ви контролюєте увесь дитячо-юнацький футбол «Карпат». У чому вбачаєте свою місію?

- Упродовж життя я змінив у «Карпатах» близько 10 посад. Зараз окрім дітей намагаюся опікуватися юніорською командою, яка в цьому сезоні здобула бронзу чемпіонату серед 19-річних. Ми у трьох матчах із чотирьох обіграли київське "Динамо". Цим дітям по 17, 18, 19 років, і вони зараз в Україні є одними з найкращих. Я багато спілкуюся з їх батьками, спонукаю, щоб кожен із них вступив в інститут. Якщо не стане видатним футболістом, то щоб був нормальною людиною. У школі і Академії навчаються близько 600 дітей, з якими працює три десятки тренерів. То є робота, яка, можливо, мало помітна, але вона для мене дуже цікава. Працювати з дітьми - це велике задоволення і благо.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити