Юрій Габовда: "Я задав всього два питання: "Мені 25. Я старий?" і "Ви не забули, що я теж вихованець "Карпат"?"

25 квітня 16:23
Переглядів: 403
Габовда

В сьогоднішньому інтерв’ю гравець білоруського "Граніту" Юрій Габовда, який за плечима має досвід виступів у "Карпатах", "Кривбасі" і "Таврії", розкаже про причини свого літнього відходу з львівського клубу, власних стимулах, досвід роботи з Кварцяним, а також про те, що відчувають футболісти-мільйонери! 

- 18 квітня в матчі з "Нафтаном" ти отримав болісне розсічення. Як самопочуття?

- Вже трохи краще, голова не болить. Наклали шви і сказали, що мінімум тиждень не можна тренуватися. Але я не підкорився і на свій ризик готуюся до наступного матчу.

- Епізод, в якому ти травмувався - не для слабкодухих. Пам'ятаєш, як усе сталося?

- Пам'ятаю одне: "зарядився" на м'яч і йшов у боротьбу з відчуттям, що вийду переможцем. Але суперник теж діяв до останнього, ніхто не хотів відступати - і ми обидва отримали пошкодження. Це футбол, нічого страшного. На бровці "перемоталися" і відразу повернулися на поле.

- Перед "Гранітом" у твоїй кар’єрі був майже піврічний вимушений простій. Як почуває себе молодий амбітний гравець, який випадає з великого футболу на такий термін?

- Дуже важко і погано... Нікому не побажаю такого. Особливо складно дивитися великий футбол по телевізору - не знаходиш собі місця. Я знав, що треба почекати, змиритися з труднощами і дивитися в майбутнє з надією на краще. У житті буває різне. Що б не сталося - потрібно приймати все як належить і старанно працювати, аби змінити ситуацію.

- Де ти знаходив внутрішні стимули, аби не опустити руки?

- Допомагали дружина і дитина. У мене якраз народилася донька в той час – величезне щастя! Футбол - мій хліб, моя професія. Індивідуально тренувався в залі і працював з тренерами з фізпідготовки, легкої атлетики. Близько чотирьох місяців я підтримував тонус в такому темпі, не втрачаючи надії. Вдома чекала родина - і сил додавалося!

- Влітку 2014-го року "Карпати" награвали тебе на зборах в якості основного. Але незадовго до старту чемпіонату тобі вказали на двері. Спробуй максимально детально пригадати, що тоді сталося?

- Для мене це була неприємна новина. Я провів збори з "Карпатами", грав у складі. Тренер не мав до мене претензій, ніяких натяків на мій можливий відхід не було.

Повернувшись до Львова, Ігор Йовічевіч викликав в ресторан на зустріч мене, Бохашвілі і Дена Васіна. Там тренер повідомив: "Хлопці, ви не підходите під моє бачення командної гри". І додав: "До тебе, Юра, я претензій взагалі не маю. Все добре, але стратегія клубу базується на власних вихованцях, а ти на своїй позиції будеш закривати дорогу молодим". Я задав всього два питання: "Мені 25. Я старий?" і "Ви не забули, що я теж вихованець "Карпат"?".

Зрештою, я прийняв це рішення керівництва (вірніше, однієї-єдиної людини, найголовнішої в "Карпатах"), не став противитися. У мене залишалося майже 2 роки за контрактом, які я міг просто просидіти у Львові, отримуючи щомісяця зарплату, але ж це не вихід... Не було ніякої перспективи - і я попросив вільного агента.

- Які варіанти з подальшим працевлаштуванням розглядав?

- Ще коли я переходив із "Таврії" в "Карпати", у мене були конкретні пропозиції від двох клубів УПЛ. Тоді я відмовив, бо вів переговори з Ігорем Михайловичем Дедишиним і дав слово, що повернуся до Львова. Якби знав, що все так станеться - прийняв би інше рішення. Багато хто мене не зрозумів: "Куди ти вертаєшся? Навіщо?". Але "Карпати" - рідні, душа і серце лежали до них…

Користуючись нагодою, хочу передати полум'яний привіт Віктору Вацку, який некрасиво висловлювався на мою адресу на своїй конференції. Мовляв, "Габовда змішував клуб з брудом, а потім приперло - повернувся додому", "розумію, що гроші - головне", "зрілий майстер", який навіть не потрапив до заявки"... Хай знає, що в "Карпати" я прийшов на зарплату, яка була в три-чотири рази меншою, ніж я отримував у "Таврії"! Хіба гроші – головне? Я просто дуже хотів повернутися в рідний клуб і допомогти "левам". А те, що Вацко кидає такі фрази в мою сторону - негарно з його боку, як мінімум.

- Образу на клуб не тримаєш?

- Якщо зберігати в душі негатив - хату не збудуєш... Образи я не тримаю, але осад залишився.

- Як на горизонті виникла луцька "Волинь"? Чому взимку не став "хрестоносцем"?

- З "Волинню" взагалі цікаво і несподівано вийшло! Я тренувався у Львові, коли мені подзвонив агент: "Збирай речі, завтра їдеш на спаринг у Луцьк. Від цього залежить твоє майбутнє". Тоді якраз Сімінін залишив команду і "Волинь" шукала правого захисника. В "Таврії" я награвався на цій позиції весь сезон, тому мав непогану практику.

Після спарингу до мене підійшов Віталій Володимирович Кварцяний. Потиснув руку, похвалив за фізичні кондиції і відразу запропонував підписати контракт. Звісно, я погодився. Ми обговорили всі умови, але ось біда: це був вихідний, бухгалтерія закрита. На наступний день ми вилетіли на збори, а мене запевнили, що коли повернемося - владнаємо всі формальності з документами.

На зборах ми знайшли спільну мову з Віталієм Володимировичем. Щоправда, у підсумку наші дороги з "Волинню" розійшлися. До Кварцяного у мене немає жодних претензій, я вдячний за отриманий досвід. Спасибі йому і всій команді: у Луцьку зібрано чудовий колектив, з яким було дуже приємно попрацювати!

- Варіант з "Гранітом" тебе спочатку не здивував? Чемпіонат Білорусі на рівень слабший, ніж український. 

- Пропозиції з Білорусії я розглядав і до "Волині". Велику роль у моєму переході зіграв тренер команди Андрій Петрович Бохно, який мене наполегливо запрошував у "Граніт". Завдяки такій увазі я і прийняв рішення на користь цього клубу.

- Чи обговорювалося твоє гарантоване місце в основі?

- Звичайно. Тренер одразу повідомив, що йому немає сенсу запрошувати легіонера, аби той грів лавку. У "Граніті" на мене розраховують - і я намагаюся відплатити їм хорошою грою. У нас повна довіра і взаєморозуміння.

- Чи лестить той факт, що ти найбільш високооплачуваний і взагалі найдорожчий футболіст "Граніту"? Хлопці з команди не підколюють?

- (Сміється) Ні, підколів не було. Якщо чесно, для мене фінансова сторона - не головна. Я зобов'язаний показати максимум, а питання трансферної вартості або зарплати тут зовсім не має значення. Я півроку не грав у футбол на найвищому рівні, тому зараз для мене кожен матч дуже важливий!

- У чому полягає філософія "Граніту" і які цілі ставляться перед командою на сезон?

- Вони тільки піднялися з першої ліги. Завдання одне: демонструвати характер в кожному матчі. Конкретно не говориться, мовляв, "повинні не вилетіти". У нас дуже амбітний тренер з сильним характером - ми на полі зобов'язані втілювати його ідеї в життя, за рахунок цілеспрямованості і майстерності набираючи максимум очок у кожному поєдинку.

- Стартові матчі - дві нічиї. Результат задовольнив тренерський штаб?

- Перша гра проти "Вітебська" закінчилася з рахунком 1:1. В стартові 20 хвилин ми створили стільки моментів, що спокійно могли вести 3:0. Далі був важкий виїзд до "Нафтану" (0:0), який посів п'яте місце в минулому чемпіонаті. Складна гра, багато боротьби... Старт чемпіонату завжди проходить в такому ключі, так що рано судити як нас, так і інші команди. Тільки після 6-7 ігор можна буде робити перші висновки.

- У Білорусії грає величезний десант українських футболістів. З ким підтримуєш зв'язок?

- Спілкуємося зі Славою Сердюком, з яким знайомі ще по "Кривбасу". Нещодавно Вася Кобін дзвонив: бачимося з ним іноді, після гри на Кубок залишився в гостях. З Яріком Мартинюком підтримуємо зв'язок. Також зі мною в "Граніті" виступають Діма Невмивака і Діма Осадчий.

- "Граніт" грає на штучному полі. Чому футболісти так не люблять таке покриття? Скільки часу потрібно гравцеві, звиклому до трави, щоб пристосуватися до штучного газону?

- Дуже важко! Цілий тиждень тренуємося на штучному полі (тільки ми в білоруській "вишці" маємо таке), а потім на виїзді граємо на живий траві.  На що впливає таке покриття? Для спортсмена дуже важливо берегти здоров'я, а тут воно псується: часто болять коліна, спина, з'являються величезні мозолі. Плюс важко перебудовуватися: виходиш на справжній газон, а там м'якше, ноги провалюються, "сідають". Потрібен час, щоб звикнути.

- Рівень фінансування клубів України і Білорусії - небо і земля?

- Звичайно. Фінанси тут набагато скромніші, ніж в Україні. Але у нас нормальна ситуація, тому що ми належимо заводу "Граніт", який стабільно функціонує. Відповідно, є й фінансова впевненість. Ніяких затримок не буває.

- Що з білоруських реалій тебе найбільш здивувало?

- Незвично ходити в магазин (посміхається). Розраховуєшся на касі, а тобі називають суму з декількома нулями - поки купюри підрахував, за тобою вже черга утворюється. Зате отримаєш зарплату, переведеш на білоруські рублі - мільйонер! (Посміхається). А ще здивувала неймовірна чистота. Все акуратно і красиво, дороги відмінні.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити