Юрій Вірт – про 0:8 від Вердера, 2 перемоги над Динамо і секрети Луческу, які втілює у Вересі

06 жовтня 07:11
Переглядів: 405
вірт

Друга частина інтерв’ю із головним тренером Вереса, а в минулому – знаменитим голкіпером Шахтаря, донецького Металурга і збірної України.

Приміром, саме він захищав ворота Шахтаря, коли "гірники" дебютували у Лізі чемпіонів і одразу ж пробилися в груповий етап. Також Вірт зіграв два надважливі матчі за збірну України – не пропустив жодного голу. Продовжити кар'єру у національній команді завадила недуга…

"Досі дивуюся, як Верон забив мені зі штрафного"

– Своїм героїзмом у грі проти Арсенала ви вразили Девіда Сімена настільки, що він аж двічі робив вам подарунки. Чи можна цей матч на "Хайбері" назвати найкращим у вашій кар’єрі попри те, що пропустили 3 голи?

– Скажімо так: роботи було багато (Усміхається). У мене вистачало хороших матчів. Але вони пройшли непоміченими, бо припали на чемпіонат України. Якщо ж брати до уваги міжнародні поєдинки, то справді – виступ проти Арсенала можна назвати найкращим. Могли вивезти із "Хайбері" хоча б нічию 2:2, але недотерпіли, пропустивши на останніх хвилинах. Шахтарю тоді забракло міжнародного досвіду. До того ж, ми грали в меншості – ще в першому таймі червону картку отримав Сергій Попов. Протистояти вдесятьох такій машині – нереально важко. Але якось боролися.

– Найнебезпечніший форвард, який атакував ваші ворота у Лізі чемпіонів?

– Звичайно ж, це Тьєрі Анрі. Дуже небезпечний – Нванкво Кану. У Лаціо взагалі – суцільні зірки. Іноді переглядаю кадри матчу на "Олімпіко" і дивуюся, як Верон забив мені зі штрафного. Сімоне Індзагі, Клаудіо Лопес – за складом римляни були одним із найкращих клубів Європи. Важко їм протистояти, хоча перший тайм Шахтар виграв – 1:0.

– В обороні Шахтаря діяли два африканці – Окоронкво та Ндіайє. Проблем у комунікації голкіпера та захисників-легіонерів не виникало?

– Перед приїздом у Донецьк Окоронкво виступав у молдавському Шерифі, тому російською спілкувався більш-менш, розумів практично все. З Ассаном було складніше, але ніяких проблем у нас не виникало. Вивчити елементарні слова "назад", "вперед", "ліворуч", "праворуч" – легко.

– Зубов, Попов, Ателькін, Воробей… У тому Шахтарі вистачало українських гравців. Хто був душею колективу?

– Ви знаєте, вся команда! Нам ніколи не було складно зібратися всім колективом. Хіба що Окоронкво, Ассан та Агахова трималися окремо. Легіонери тоді тільки-но почали з'являтися. Та навіть румун Аліуце залюбки доєднався до нашого гурту. Практично після кожного тренування збиралися. Могли посиділи в ресторані, поспілкуватися, випити кави – це була справжня команда. Несімейні, неодружені. "Що робити?" – "Поїхали?" – "А давайте!" Навіть одружені гравці до нас "приклеювались" (Усміхається).

– Воробей та Бєлік розповідали, що кожен їх крок відстежувався працівниками клубу. Вам не було від цього дискомфортно?

– Відстежували, щоб зафіксувати – порушуєш ти режим, чи ні. Я цього не розумію. Ти можеш прийти додому, зачинити двері на ключ, розкрити шампанське чи вино і випити стільки, скільки захочеш. Ніхто не побачить. У чому логіка такого стеження? Тоді ще жили радянськими стереотипами. Мовляв, якщо ти випив кухоль пива – все, у футбол грати не можеш.

Згодом, із приходом у Шахтар європейських тренерів, все змінилося. Сиділа команда, сидів Рінат Леонідович (Ахметов – Авт): Хочеш вина? Бери. Будеш пиво? Будь ласка. Усі знали: коли, скільки, з ким і так далі.

Пригадую День народження Євгена Селезньова. Зіграли матч на "Донбас Арені" і Женя почастував усю команду. Прийшов навіть президент, усі посиділи. Але бракувало 5 гравців. Чому їх немає? Записали "прогульників". Потім на тренуванні до них запитання: "Де ви були? Женя ж вас запросив".

Зараз слідкувати за порушенням режиму немає сенсу. У футболі крутяться великі гроші. Хочеш гуляти – гуляй, але будеш грати, умовно, за 100 доларів. Якщо ти професіонал – отримуватимеш 1000 доларів. Це я зараз кажу вже як тренер (Сміється).

– При Прокопенку мікроклімат у колективі був найкращий?

– Атмосфера була хорошою не тільки при Прокопенку. Але в часи Віктора Євгеновича Шахтар почав реально претендувати на перше місце в чемпіонаті України. Футболісти нетерпляче очікували наступного матчу. Сезон йшов на одному диханні.

А тренування які у нас були! На кожне заняття приїжджав Ахметов. Гравці так летіли у підкати! Грали ж ми в основному "старики на молодьож". Іскри так і сипалися – навіть у чемпіонаті такого не було, як на тренуваннях. Молодь хотіла довести, що вона сильніша. А старики: "Ви там ще під стіл ходили, коли ми вже у футбол грали".

– Ви зіграли 2 матчі за збірну України – не пропустили жодного голу. Те, що вам більше не довіряли місце у складі, як мінімум, дивно…

– Ситуація була трішки іншою. Я зіграв протии Вірменії і травмувався – мене прооперували, почистили коліно. Невдовзі захворів у Шахтарі – змушений був лікуватися практично півроку. Змінив команду, прийшли інші воротарі. Сукупність усіх цих нюансів призвела до того, що мене вже не викликали у збірну.

– У Шахтарі вас замінив поляк Войцех Ковалєвскі. Чим він був кращий?

– Хороший фактурний голкіпер. Він тоді дуже доклався до першого чемпіонства Шахтаря. Потім виступав за московський Спартак і збірну Польщі.

"Одразу помітно, що це два "бандери" – ніколи не поступляться!"

– Ви повернулися у донецький Металург і, напевно, найяскравіший спогад про той етап – поразка від Вердера у Кубку УЄФА з рахунком 0:8. Що ви пережили у той вечір?

– Повний шок. Ми не зрозуміли, що з нами сталося. Вийшли на поле, зіграли 90 хвилин, сіли у роздягальні і не могли усвідомити, як можна поступитися 0:8. Мертва тиша. Що робити далі? Як це сталося? По моїх воротах вдарили разів 10 – залетіло практично усе. І перекидали, і підсікали… То був такий кошмар!

І от ми сидимо. Ніхто навіть не мився, хоча знали, що потрібно їхати в аеропорт. Зайшли керівники клубу: "Через 2 дні у вас гра проти київського Динамо. Забуваємо про Бремен і готуємося до чемпіонату". Прилетіли в Донецьк, зустріч із спонсорами клубу: "Ми все розуміємо. Це треба перекреслити. Налаштовуйтесь на Динамо".

Добре, що матч із Києвом був через 2 дні. Якщо б через тиждень – вже важко. А так – хотіли реабілітуватися, перемогли 1:0 і згладили ту розгромну поразку. Напевно, у житті кожного футболіста є такі прикрі матчі. Ми потрапили під 0:8. Іспанські чи італійські клуби забили б нам 3 м'ячі і зупинилися. А це ж німці – вони не зупиняються! Що ми не робимо на полі – нічого не вдається. Хочемо туди – нас накрили, відібрали м'яч і забили.

– У кар'єрі Шовковського є Словенія. Ваш пропущений гол, за який найбільше прикро?

– У єврокубках – не пригадую, а от у чемпіонаті України таке траплялося. Приймаємо Дніпро. Йде подача – і я пропускаю поміж ніг. Довго не розумів, як міг так зіграти. На щастя, ми перемогли у тому матчі – 2:1.

Приїхали у Миколаїв на матч Кубка України і перемогли 3:1, якщо не помиляюся. Мені відпасували назад, я вибиваю і влучаю супернику у руку, від якої м'яч влітає у ворота. Це був Олексій Дерипапа. Після цього гола його прорвало – забивав ледь не в кожному матчі. Одноклубники мене травили: "Ти зробив зірку" (Усміхається).

Або Грановський, наприклад, із яким навчаюся на тренерських курсах. Він мені забив на 93-ій хвилині, коли ми грали з Кривбасом, і приніс перемогу своїй команді (1:0). Як влупив із 40 метрів – м'яч влетів у самісінького “павука"! "Саша, – кажу. – Ти переді мною в боргу. Якщо б тоді не забив – тебе б ніхто не знав" (Усміхається). Натомість – Кривбас, московський Спартак, національна збірна. Вся Україна дізналася про такого футболіста.

– Усі знають про страшні зіткнення Сергія Перхуна, Петра Чеха, Акакія Девадзе. Вас оминало таке лихо?

– У мене такого не було. Хоча пригадується випадок, коли Металург приїхав в Овідіополь на матч Кубка України. Я кинувся на вихід і отримав сильний удар у скроню. Трохи вище або нижче – мене б винесли ногами вперед. Досі цей страшний епізод прокручується в голові. Загалом же я не боявся виходити з воріт.

Ще згадую історію із тренування при Прокопенку. Вдома розрізав гарбуз і поранив руку. Приходжу на тренування. "Якщо ти не можеш на воротах, то потренуйся в полі", – каже Віктор Євгенович. Граємо у футбол. Нейтральний м’яч. До нього одночасно кинулися я і Тимощук. Від зіткнення м'яч підлетів вертикально. "Спокійніше граємо!" – злякався Прокопенко. А Валерій Яремченко тільки посміявся: "Одразу помітно, що це два "бандери" – ніколи не поступляться!"

– Ваша найтиповіша професійна травма – переломи пальців і ключиць?

– От подивіться на мої пальці – усі криві. Найбільше постраждали мізинці. Коли ти ловиш м’яч, який йде низом, то часто вигинаєш мізинець об газон. Але пальці – це не найбільша проблема. Моя головна біда – коліна. Я порвав зв'язки. Коли грали з Таврією, невдало приземлився і надірвав. Залишився на полі – і через хвилин 10 розірвав повністю. Мучився із тим правим коліном до кінця кар'єри.

– Один сезон ви відіграли у Борисфені і доклалися до сенсаційної перемоги над київським Динамо – 2:0…

– Тоді у Борисфені підібрався дуже пристойний склад – Юра Максимов, Володя Ковалюк, Коновалов, Анненков, Волосянко, Тарас Ковальчук. Я туди потрапив після невдалої поїздки у ярославльський Шиннік – із росіянами була домовленість, але в останній момент контракт зірвався. Керівництво порадило погодитися на 3-місячну оренду в Борисфені. Без проблем – хотів грати.

Коли я прийшов, ми зіграли 9 матчів і зазнали тільки двох поразок – від Шахтаря і Волині. Решта – перемоги і нічиї. У ворота Динамо 2 голи забив Максимов. Була хороша, бойова гра. Я також проявив себе непогано. Пригадую момент: лежу в 5 метрах від воріт. Порожню площину розстрілює Лєко або Сабліч – вже не пам'ятаю, хто саме. З останніх сил простягаю руку – м'яч влучає у неї і перелітає через поперечку.

"Я задоволений твоєю роботою", – казав мені Луческу"

– У 2007-му ви повернулися в Шахтар і саме тоді безпосередньо познайомилися з Луческу. Ваші враження від Містера?

– Виступаючи за Металург, навіть не думав, що ще гратиму у Шахтарі. Але у "гірників" травмувався Шуст, і вони загадали про мене. Я потім спілкувався із тренером воротарів Гавриловим. Він зізнався, що Шахтар за мною стежив – їх влаштовувала моя форма. Тим паче, я був під боком – Мірча іноді приїжджав на матчі Металурга і робив висновки.

Коли підписував контракт, мені дали зрозуміти: ти – старожил, прийшов сюди, щоб, коли потрібно, підстрахувати основного голкіпера. Мене такі умови влаштовували. Тим паче, знову отримав можливість відчути смак Ліги чемпіонів.

– Тобто, вам не було психологічно важко від того, що із сезону в сезон ви грієте лаву запасних?

– Я все прекрасно розумів. Повністю викладався на тренуваннях. Спершу підписав контракт на три роки, згодом продовжував його на менші відрізки – півроку, рік. "Я задоволений твоєю роботою, – казав мені Луческу. – Ставлю тебе іншим голкіперам за приклад".

– Перемога у фіналі Кубка УЄФА-2009. Що запам’яталося?

– Команда до цього йшла не один рік. У принципі, "гірники" могли зіграти у фіналі роком раніше, але тоді спіткнулися об Севілью. Підбір футболістів був божевільний! Шахтар демонстрував таку ж божевільну гру.

Купуючи футболістів за 15-25 мільйонів, Шахтар по півроку тримав їх на трибунах. "Нехай сидять", – казав Луческу. Спершу мені це не вкладалося в голові. Але Мірча – розумна людина. Він їх настільки підготував, що вони потім виходили і грали так, наче у Шахтарі вже багато років.

Я читав інтерв’ю Воробея, Бєліка, які розповідали про особливе ставлення до бразильців. Але Луческу знав, що робить. І де зараз грають Фернандінью, Вілліан, Коста? Усі – в топ-клубах. Дуже багато до цього доклався саме румунський наставник.

"Зараз нашим орієнтиром є Атлетіко"

– Луческу і у вашій кар'єрі відіграв вагому роль. Саме з ним ви консультувалися перед тим, як розпочати тренерську діяльність…

– Так. Коли закінчив ігрову кар'єру, то пішов на розмову із Мірчею. "Ти 5 років перебував у команді – вже все знаєш", – усміхнувся він. Я вдячний Олександру Спірідону, який мені допомагав. Плюс – тренер із фізпідготовки Массімо Уголіні надав багато інформації. Зараз я переварю отримані знання і намагаюся використовувати у Вересі.

– Якою мовою з вами спілкувався Луческу?

– Російською. Він добре її знає, читав російськомовні газети. Звичайно, із журналістами спілкується рідною мовою і бере на допомогу Спірідона – щоб не перекручували його слова. А от віч-на-віч – проблем немає.

– У тренерському ремеслі вашими орієнтирами є Луческу, Прокопенко, Моурінью та Гвардіола…

– Так (Сміється). Я відібрав усіх найкращих. Вони досягнули дуже високих результатів. У них потрібно вчитися, а ще краще – їздити на стажування. Люди-максималісти. Я не здивуюся, якщо збірна Туреччини разом із Луческу проб'ється зараз на чемпіонат світу.

– Вам швидко вдалося перейти від "Юри" до "Юрія Миколайовича"?

– Тільки-но я закінчив із футболом, як почав працювати з голкіперами донецького Металурга U-19. Перебудувався швидко. Мені було дуже цікаво. Поїхав у київське Динамо до Михайлова – отримав багато інформації.

– Скільки матчів переглядаєте упродовж дня?

– От зараз ми закінчимо інтерв'ю і я поїду переглядати, як грають Карпати (розмова відбулася у п'ятницю, – "Футбол 24"). Спершу дивлюся окремо, потім ще раз – із підопічними. Обговорюємо сильні та слабкі сторони. Після цього обираю тактику на матч.

– Поєдинки яких команд у вашому списку для обов’язкового перегляду? Реал і Барселона?

– (Усміхається) Зараз нашим орієнтиром є Атлетіко. Та все ж більше налягаю на чемпіонат України. Свою гру треба переглянути 2 рази. Плюс – по суперниках зробити нарізки. На щастя, маю помічників.

– Які помилки своїх колишніх наставників ви б не хотіли повторити?

– Про чужі помилки мені б не хотілося говорити… Потрібно бути чесним перед усіма футболістами. Тоді колектив тобі довірятиме і буде по-справжньому згуртований. Ми маємо бути єдиним цілим з першого і до останнього дня.

– Ваша найбільша тренерська амбіція у роботі з Вересом?

– Я – максималіст і не звик програвати. Керівництво клубу ставить перед нами завдання потрапити у першу шістку чемпіонату. Ми зробимо все для того, щоб там закріпитися. А вже потім сядемо і подумаємо, яких реальних цілей ще можемо досягнути. Наприклад, чи спроможні поборотися за 5, 4, 3 місце.

– Голкіпери – особлива каста футболістів. Шоковський – філософ, Рева – астролог. Яка фішка у вас?

– Філософія – ні. Астрологія – також ні. Навіть не знаю. Зараз сиджу з вами, і у мене єдиний інтерес – обіграти Карпати. Цей інтерес настільки великий, що ви собі навіть не уявляєте.

От йшов до вас на інтерв'ю. Зупиняється "мерседес". Із вікна вірменським акцентом: "Юрій! Ми вболіваємо за Карпати". "Ви собі вболівайте за Карпати, – відповідаю. – А моя мета – їх обіграти".

За матеріалами: football24.ua
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити