Зал на Руській у Львові був фехтувальним за Австро-­Угорщини, то й тепер має бути таким

04 листопада 22:30
Переглядів: 379
Тарас Матвіїв

Розмова про непросту долю сьогодення найстарішого спортивного залу столиці Галичини, в якому виросла ціла плеяда зірок світового фехтування, зокрема чемпіон світу шабліст Сергій Міндергасов та олімпійська чемпіонка шпажистка Яна Шемякіна.

Жіноча збірна України з фехтування на шпагах, яка три місяці тому у Москві виборола бронзові медалі світового чемпіонату, а нині реально претендує на одну з восьми ліцензій на участь в ХХХІ літній Олімпіаді-2016 у Ріо-де-Жанейро, унікальна тим, що вона повністю сформована з галичанок, а троє з чотирьох її членів виросли в найменшому тренувальному залі для фехтування у Львові. Та нині розмова не про олімпійську чемпіонку Лондона-2012 Яну Шемякіну та її партнерок по збірній Анфісу Почкалову і Ксенію Пантєлєєву, а про славетну і, на жаль, таку несправедливу долю найстарішого спортивного залу в самому серці міста Львова, що поблизу площі Ринок на вулиці Руській. Про неї розповів Тарас Матвіїв, один із тренерів з фехтування дитячо-юнацької спортивної школи «Галіон».

– Пане Тарасе, який зараз рівень інтересу до фехтування у Львові загалом?

– Рівень зацікавлення у львів’ян фехтуванням, я вважаю, нині непоганий, а головне, він зростає. Особливо це стало помітно після останньої літньої Олімпіади, коли наша землячка Яна Шемякіна в Лондоні стала олімпійською чемпіонкою у турнірі шпажистом. Золотий тріумф Яни суттєво посприяв тому, що популярність фехтування у Львові в порівнянні з попередніми роками стала значно вищою. У нашій школі є багато дітей, набрано групи новачків, які займаються цим видом спорту. Та, на жаль, умови для занять у нас, м’яко кажучи, не найкращі. Зокрема, під час тренувань немає можливості відділити маленьких дітей від старших і від дорослих. І все це через проблему з місцем – зал надто малий.

– Наскільки я знаю, зал в якому ви займаєтесь, найстаріший спортивний зал у Львові.

– Саме так, наш зал знаходиться в самому центрі Львова за адресою вулиця Руська, 20, і він був заснований ще в далекому 1886 році. Цей зал був постійно, вже майже 130 років, закріплений для занять спортом. В радянські часи в ньому займались видатні спортсмени, призери олімпійських ігор, чемпіони світу. Окрім фехтування в ньому проводилися і тренування з боксу, різних видів боротьби, гімнастики і навіть бадмінтону. Тобто комплекс видів спорту був чималий і різнобічний.

– За вашою оцінкою, у наш час цей зал відповідає вимогам сьогодення для ефективного проведення тренувань?

– Якщо взяти до уваги сучасні умови проведення змагань з фехтування, то ні, не відповідає. У нас підлога дерев’яна, а тепер сучасні доріжки для фехтування мають бути електрифіковані та виготовлені з металу. Спортсменам високого класу займатись тут не надто комфортно, але для дітей, особливо для початківців, він цілком підходить. Зараз тут головним чином тренуються вихованці дитячо-юнацької спортивної школи «Галіон» та спортсмени з Львівського училища фізичної культури, але нерідко проводять свої заняття й наші олімпійці. Тренування старших спортсменів з дитячими групами часто переплітаються за часом. Поруч, щоправда, є менший зал, але його використовує поліклініка для проведення занять з лікувальної фізкультури. Та добре, що хоч з роздягальнею питання вирішили.

– А кому належить це приміщення, хто його утримує?

– Приміщення обох спортивних залів є комунальною власністю, так само, як і сусідня поліклініка. Якщо дивитись на Руську, 20, то праворуч буде спортивний зал, а ліворуч – поліклініка. В радянські часи вони були розмежовані і кожен жив своїм життям: в залі займались спортсмени, а в поліклініці лікували хворих. Однак в 90­ті роки минулого століття ситуація різко змінилася не на користь спорту. Тренери стали виїжджати з нашого міста у пошуках кращої долі і відповідно займатися фехтуванням стало менше спортсменів. Скориставшись ситуацією, поліклініка й забрала маленький зал, який вона досі і використовує для занять лікувальною фізкультурою. Була у медиків, до речі, спроба забрати ще й великий зал, але їм не вдалось це зробити. Виникали моменти, що ми навіть судилися з поліклінікою, яка виявляла бажання відкрити масажні кабінети у великому залі для тренувань. Дякувати Богу, цього не сталось спортивна школа продовжує функціонувати, причому доволі успішно. Найкраще про це свідчать успіхи наших фехтувальників на найпрестижніших змаганнях європейського і світового рівня.

– Чи підтримує фінансово вашу школу держава або влада міста?

– Скажу відверто, поки що ми цього не відчуваємо. Зараз, щоправда, з’явились ніби то якісь певні проекти по підтримці спорту з міського бюджету. В усякому разі розмови про це точаться. Але на даний момент ми того не відчули і не бачили.

– Тобто виходить, що головний фінансовий тягар лягає на батьків дітей, що тренуються у вашій спортшколі?

– В принципі так. На плечі батьків лягають виїзди на змагання дітей, навіть по Україні, не кажучи вже про поїздки на міжнародні турніри. Ми вдячні батькам за те, що вони з розумінням ставляться до реалій нашого буття і усвідомлюють, що дитину треба не лише нагодувати, одягнути, обути, а й треба їй дати виховання фізичне і духовне.

– Скільки коштує для дітей заняття фехтуванням у вашій школі?

– Тренування безкоштовні.

– А з якого віку діти приходять до вас на тренування?

– Записатись в секцію можна з восьми років, але фактично ми починаємо приймати з дев’яти – десяти років. Знаєте, тут треба кожен раз дивитись по самій дитині. Практично ніхто не приходить готовий для занять фехтуванням. Гнучкість, координацію треба напрацьовувати. Спортивні таланти набуваються, а не народжуються.

– Скільки одночасно дітей тренується у вас в залі?

– Зазвичай, до 20 чоловік. Сам зал, як я вже казав, невеликий – має площу близько 100 квадратних метрів. Якщо б у нашому розпорядженні був ще й менший зал, то це дало б більше вільного простору для тренувань. В спортивній спеціалізації різні види тренувань мають бути відмежовані, щоб ніщо не заважало і не відволікало дітей від роботи, яку вони виконують. Є ще одна проблема від нашого сусідства з поліклінікою. Коли у нас тривають тренування, у цей же час медики проводять в малому залі лікувальні вправи з хворими. У нас є загальний коридорчик і наші діти стикаються там з хворими. Мені здається, що це не дуже добре. Якщо цей зал був спортивним ще за австро­угорських та радянських часів, то тим більше має використовуватись за призначенням в незалежній Україні. Невже у поліклініки немає вільного кабінету для проведення масажу и лікувальної фізкультури? Там така велика будівля і там такі кабінети, що в них можна зробити кілька спортивних залів.

– Уточніть, будь ласка, які саме виникають незручності під час тренувань через нестачу місця у залі?

– Окрім власне фехтування, ми упродовж тренування проводимо ще й естафети, підготовчі вправи, загальну фізичну підготовку, заняття зі снарядами, гантелями, вправи на шведській драбині, на тренажерах, а зал не такий вже і великий для такого обсягу дій. Отже, виникають великі незручності, коли, наприклад, якась група дітей фехтує на доріжці, а їх у нас три, а в кінці залу в куточку для фізпідготовки проводиться інший вид тренувань. У таких умовах треба бути дуже уважним, щоб ніхто травмувався. Адже спорт це багатогранна робота. Це як у побуті, на кухні варимо їсти, а спимо в іншій кімнаті. Тому і нам дуже хотілося б, щоб малий зал повернувся у своє рідне спортивне середовище.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити