Зайцев не чаклун, або Новий пік деградації

26 вересня 14:36
Переглядів: 218
Зайцев

Ні, не про ті «Карпати» співали «Гадюкіни». Треба почати з того, що пісня та – гостросоціяльна і, в принципі, зовсім не про футбол, а про будні пересічного галицького рагуля. А раз так, то команда «Карпати» сприймалася як невід’ємна складова львівського соціуму. Поразки того колективу були подією, вони зачіпали.

А кого здивувало вчорашнє фіаско команди Зайцева-Тлумака в Олександрії? Чергова поразка хронічних невдах, не в образу справді перспективним тренерам і гравцям сказано. Мова про клуб, а не персоналії, які тимчасово цю команду представляють. Байдужість, суцільна байдужість.

Впродовж 15-ти років управління клубом раз пальцем у небо пан Димінський таки влучив. Тренер Олег Кононов прийшов ще ніким і розуміючи це, проявляв вражаючу гнучкість, яка в поєднанні з тренерським хистом принесла вражаючий як для «Карпат» новітньої доби результат. Втім, на лихо галицького олігарха, брак досвіду зіграв з Кононовим злий жарт. Він знайшов спільну мову з керівництвом, але втратив важелі управління футбольним колективом. Гравці відчули себе самодостатніми одиницями і почали грати в свою гру. Гру підкилимну.

Кононов пішов, хоча пан Димінський до останньої миті намагався його втримати. Бо розумів, що найти другого такого буде складно. Попередній досвід доводив. Звісно, Мирон Маркевич, Олександр Іщенко, Валерій Яремченко – досвідчені й маститі спеціалісти. Однак ними не покеруєш. Довго терпіти вибрики власника вони не стали. Звісно, під рукою завжди є перевірений Юрій Дячук-Ставицький. Але то трохи не те. Тому пошуки зосередилися на «новому Кононові», його аналозі.

Найпростіший шлях – з призначенням на посаду «головного» Павла Кучерова, асистента колишнього наставника – виявився провальним. Спроба залучити до керівництва командою представника нової української тренерської ґенерації Володимира Шарана зайвий раз переконала Петра Петровича у правильності його теорій, що з вітчизняними спеціалістами каші не звариш. Тому вирішив він шукати іноземця.

Нагодився Ніколай Костов. Попервах виходило в болгарина непогано. Непогано, але недовго. Боротьбу з «сірими кардиналами» на кшталт Іґора Йовічевіча та Ігора Дедишина він програв. А відомий своєю принциповістю менеджер нової формації за сприяння своїх підменеджерів привів до керівництва клубом Олександра Севідова. Олександр Володимирович, у принципі, витиснув з цієї команди максимум і видав найкращий понині для «Карпат» виступ посткононівської епохи. Результат несподіваний, особливо з урахуванням, що розпочав роботу наставник з реаліями «списку 18-ти», коли на трансфер був виставлений увесь склад.

Проте романтика Петра Петровича вабили інші обрії. При Севідові команда грала в прагматичний футбол. Так, як могла грати. Пан Димінський надалі марив «барселоною». Бодай тією, що була втрачена разом з Кононовим. Благо, стабільним спаринг-партнером у тенісних баталіях Петро Петрович мав того самого Йовічевіча, людину, яка двічі (спершу як гравець, а потім як менеджер) потрапила у клуб з волі самого власника. Імпозантний хорват зі знанням української мови і з минулим у мадридському «Реалі» зумів довести панові Димінському, що їхні бачення розвитку команди збігаються.

Тож став Йовічевіч тренером і, мабуть, так би вони й працювали, не знаючи горя. Однак невдовзі після Севідова прибрав Петро Петрович і пана Дедишина. Не через принциповість Ігора Михайловича божевільну прибрав, а за речі приземленіші і меркантильніші. Прибрав не лише з клубу «Карпати», а й із посади керівника телеканалу «ЗіК». Клуб не витримав двох сильних особистостей. Мусила залишитися лише одна – у «Карпатах» розпочалася епоха Юрія Михайловича Дячука-Ставицького-менеджера.

Так вони й працювали. Один провадив свій підвид футболу («володіння м’ячем заради володіння»), але вдовольнив власника продажем у «Севілью» Мар’яна Шведа. Інший, вийшовши з тіні пана Дедишина, провадив «політику лібералізації». Юрій Михайлович зумів переконати Петра Петровича, що в питаннях стосунків з колишніми футболістами треба бути гнучкішим, а «запасний тернопільський аеродром» - то не вихід.

Вийшло, що пан Дячук-Ставицький пережив всіх. Слідом за Дедишиним у відставку подав і Йовічевіч. Навколо тренерської посади у «Карпатах» почалася кінокомедія. Взимку головним начебто призначили Олега Лужного. Але його «тренерство» обмежилося знимкою в карпатівській атрибутиці. Виявилося, що Олег Романович координує діяльність усіх команд, від головної до дитячої, а за тренувальний процес у команді Прем’єр-ліги відповідає Володимир Безуб’як.

Ефект від такого «винаходу» був карколомним: Лужний у пресі заявляв, що нічого він насправді не координує, Дячук-Ставицький ці слова заперечував, а Безуб’яка команда сприймала як фігуру тимчасову. Тренер важелів управління колективом не мав і був звільнений за те, що не виконав поставленого керівництвом завдання – вивести «Карпати» в єврокубки.

Далі – більше. Впродовж останнього міжсезоння в клубі змінилося три тренери. Спершу на посаді наставника був презентований Валерій Яремченко, потім біля керма став його начебто помічник Анатолій Чанцев, а перед останніми зборами «головним» виявився уже Сергій Зайцев, котрого попередньо представляли як спортивного директора.

Звісно, очікувати від тренера, який не готував команду, прийняв її лише за два тижні до старту чемпіонату, якогось особливого результату було б наївно. Тому й побачене у стартових чотирьох турах здивувало. «Карпати» розгромили на виїзді «Сталь», дали бій «Динамо» і «Шахтарю», лише дивом і через суддівську помилку не виграли у Полтаві від «Ворскли». Показником якості тренерської роботи був виклик павла Ксьонза до лав національної збірної.

Але на тому дива й закінчилися. Підготовлений у стислі терміни колектив банально здувся. З фізичної точки зору найперше. Безнадійні поразки підірвали й моральний мікроклімат колективу. В останніх турах львів’яни пливуть за течією. З великими потугами, лише в серії післяматчевих одинадцятиметрових була обіграна в рамках Кубка України друголігова одеська «Перлина». Напередодні поєдинку в Олександрії хтось почав запускати чутки про те, що пробігла чорна кішка між тренерами Зайцевим і Тлумаком. Вони, мовляв, навіть встигли на одному з тренувань побитися. Самі спеціалісти ці балачки спростували, натякнувши, що знають, звідки у них ростуть корені.

Звичайно, якщо Зайцеву вдасться реанімувати ці «Карпати», трапиться справжнє диво. А чудес у нашому футболі трапляється вкрай мало, а якщо й трапляються, то зазвичай з негативним контекстом. Важко не погодитися з колишнім карпатівцем Тарасом Кабановим: за таких умов відставка Зайцева виглядає питанням часу. Але що далі? Тлумак, Беньо, знову Йовічевіч чи Безуб’як? Чи може відразу Михайло Юрійович Дячук-Ставицький, котрий є помічником наставника в одній із юнацьких команд?

За матеріалами: ua-football.com
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити