Згадаймо призабуті імена - Степан Гайдучок

08 вересня 16:45
Переглядів: 390
гайдучок

Цього аматора руханки сміливо можна назвати піонером українського спорту. Свого часу він стояв поруч з такими стовпи, які над головами українців своєю величчю підпирали спортивно-руханкове небо. Першочергово це - Кирило Трильовський, Василь Нагірний та його неперевершений учитель - Іван Боберський.

Степан Гайдучок – старший на шість років від українського спортового товариства «Сокіл». Народився 13.03.1890 р. у селі Підтемне (тепер – Пустомитівський р-н, Львівської обл.) у селянській родині. Свої спортивні кроки ставив у подвір’ї Академічної академії, а спортивну науку розпочав у Празькому університеті, де в роках 1909/10 успішно закінчив дворічні курси з руханки і фізичної підготовки.

Після повернення до Львова продовжив свою діяльність на галицькій ниві фізичної культури. У всьому намагався бути кращим і першим. Вносив у життя львів’ян все нові елементи спортивних занять. А навчаючись у Львівському університеті (факультет медицина), разом з іншими тринадцятьма студентами вищих шкіл міста, поставив свій підпис на поданні до Високого Представника Намісника, щодо заснування СТ «Україна». Відбулося це 16 жовтня 1911 року. І, як показав час, це був сміливий і прогресивний крок української молоді.

Українська академічна гімназія, на той час, була для українців основним осередком, у якому однаково успішно розвивалися національна ідея та, на перших порах, «гри і забави», а згодом руханка і фізична культура. Щоб тілесно вправлятися учні та студенти ходили на Високий Замок і на Кайзервальд, де у своє задоволення бігали і стрибали, грали в кічку і копали бальон. А в зимову пору возилися на санчатах і ходили на совгах. Досвідченіші записувались до «Січі», «Сокола» чи «Пласту».

Відомо, що С.Гайдучок грав у футбол за команди Українського Спортового Кружка і за СТ «Україна». У складі червоно-чорних виступав лише у рік його заснування. Після чого перекваліфікувався у, як сьогодні можна говорити – функціонера. Обирався начальником змагових комісій і займався організаційними завданнями і майже ніколи не розлучався з фотоапаратом. Завдяки своїй спостережливості зафіксував тисячі кадрів з історії українства.

В «соколах» можна було займатися гімнастикою і різними вправами. До найпопулярніших належала будування веж з людських тіл. Велику увагу приділялося й співам, на чолі був сокільський гімн авторства Ярослава Вінцковського «Соколи, соколи, ставаймо в ряди!» Щоправда заняття в салі «Сокола» при вулицях М.Каперника (9?) і Руській, число 20, були платні. Члени товариства за своє задоволення видавали місячно по 30 сотиків. Разом із тим не у кожного молодого українця водилися гроші. Провідник гімнастичних вправ професор Іван Боберський, маючи повсюди прихильників і помічників, ревно дбав аби молоді нічого не бракувало. Особливо старалися ініціативні Петро Франко і Степан Гайдучок.

Гайдучок від «Сокола-Батька» брав активну участь в організації і проведенні Шевченкового здвигу 1914 року. Проблеми появлятися повсюди. Навіть там, де їх не очікувалось. І від місцевої влади, а від …своїх. Доводилось задовольняти амбіції не лише кожного з товариств, але, першочергово, чиїсь особисті. На щастя, кмітливість Степана, здавалось, не мала меж. Для прикладу, він запропонував ескіз здвигової відзнаки у формі трикутника. Таким чином і соколи, і січовики, і СТ «Україна» могли повернути свій «герб» вгору аби вважатися …найважливішими на цьому святі. Розробив Гайдучок і зразок афіші на згаданий здвиг.

Умів Гайдучок домовлятися і з поляками. Навіть у такі дні, коли полякам самим був необхідний майданчик. Вдарив по руках з Тадеушем Кухарем (представник найвідомішої спортивної родини у Львові) про найняття стадіону Pogoń, де поляки, у святкові дні українського спорту (27 і 28 червня), провели 2 міжнародні матчі з мадярською командою і теж потребували …місця для гри.

Проте …гасити полум’яні, але не завжди зрозумілі, промови Кирила Трильовського на адресу …соколів йому було значно важче. Обіймаючи посаду секретаря Шевченківського здвигу, Гайдучка одного разу зрадила виваженість. Після чого, не справившись із власними емоціями, він полишив своє місце для, як сам писав, - більш холоднокровної людини… За його словами, не терпів хаосу ані у спорті, ані в політиці.

Його доля, як і у більшості ровесників-українців виявилась непростою. Хоча кожен із них прагнув кращого для себе і для …України. Але цим молодим хлопцям замість займатися спортом довелося з крісами в руках піти на війну, з якої не всім судилося повернутися до дому живими або не пораненими. Гайдучкові пощастило більше. З італійського фронту він повернувся живим і непошкодженим. До 1919 р. «воював» у формі австрійського …лікаря діючої армії, у чині лейтенанта санітарної служби. Опісля вступив до лав Української Галицької Армії (УГА). А по завершенні цих лихих літ повернувся до справ спорту.

У навчальному році 1928/29 в українській гімназії ввели до шкільної програми новий і обов’язковий предмет, щоправда польською мовою «Ćwiczenia cielesne» («Тілесні вправи»), себто науку про фізичну культуру. Головним учителем був Павло Зимак, а на філії – Степан Гайдучок, який відігравав важливу роль у краєзнавчих прогульках товариства «Плай» і в «Українськім лещатарськім клюбі».

За свідченням професора Степана Шаха, – Гайдучок був наскрізь невибагливим спортовцем, свобідно почувався на лоні зеленої природи, на твердім ложі під шатром, чи на збочах засніжених Карпат в часі лещатарських прогульок. Через війну і бойкот львівського університету став медиком, але з недокінченою освітою.

Можна сказати, що Гайдучок присвятив усе своє свідоме життя задля розбудови спорту і туристики на теренах Галичини. А ще після втрати дружини в час воєнних дій самостійно виховував донечку – Богданну. Ось на цих життєвих китах формувався його світопогляд у ролі дослідника і пропагандиста, публіциста і фотографа і доброго батька.

За роки своєї плідної діяльності дописував до українських видань, що виходили в Галичині: «Діло», «Громадський Вісник», «Новий Час», «Вісти з Запорожа», «Нова хата», «Сокільські вісти», «Наша Батьківщина». Також окремі його публікації появлялися і у закордонній періодиці Канади і Чехії. Видавав спеціалізовану літературу на теми фізичного виховання. Вільно володів кількома іноземними мовами (німецька, чеська, польська і латина). Сміливо можна сказати, що своєю журналістською діяльністю доносив українцям від Сяну до Дону почуття єдності та величі нашої держави.

У перший радянський період Гайдучок відійшов від справ політики. «Совіти», дізнавшись про його знання, призначили його завідувачем кафедри фізичної культури. Далі до 1952 року він трудився на посаді старшого викладача Львівського медичного інституту (кафедра фізкультури).

Принагідно, що Гайдучок проживав у Львові в будинку по вулиці Пісковій, 28. Тобто поблизу свого улюбленого Кайзервальду, або як зараз це місце називають - Шевченківський гай.

Його життєвою метою було побачити міцну українську націю у незалежній Україні. Та не судилося. Серце спортивного «сокола» зупинилося 16 березня 1976 року. Три дні опісля того, як його вітали з 86-літтям. Похований Гайдучок на Личаківському цвинтарі, поле № 80.

По собі Степан Гайдучок залишив неоціненну, але досі належно не досліджену спадщину. Це збірки і статті на теми спорту, світлини не тільки дотичні спортивного життя українців, але й історії Львова і Галичини, фалеристика і емблематика. А якщо узагальнити усе одним словом він залишив нам той незбагненний дух міста Лева з понад сторічною історією.

Тож, Слава Героєві українського спорту!

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити