17 серпня 14:37
Переглядів: 1484

Іван БОБЕРСЬКИЙ – духовний батько українського спорту

Якось непомітно минула річниця народження Івана Боберського на шпальтах галицької преси. Тож, згадаймо про духовного батька українського спорту бодай у річницю його смерті.

Однією із найвизначніших постатей новітньої історії українського спорту залишається професор Боберський. Для широкого загалу це - лідер українського сокільського руху. Під проводом якого «Сокіл-Батько» проводив вишкіл української молоді. Він намагався злучити наш народ в єдиний кулак, щоб спільно вести безкомпромісну боротьбу супроти ворогів української державності.

Відомий український громадський діяч, педагог, один із засновників українського спортивного руху назавжди увійшов до історії нашого спорту. Завдяки його беззупинній і наполегливій праці український «Сокіл», в організаційному плані, високо злетів. Великий патріот власним прикладом зумів пробудити свідомість українського народу задля покращення його ж духовного стану та фізичного здоров’я.

Професор був чудовим учителем і людиною чину. Прикро, що в радянський період ім’я Івана Боберського на українській землі, яку він безмежно любив, замовчувалось. Тай зараз не завжди пам’ятаємо. Натомість для українців за кордоном від Чехії до Канади ця світла постать теоретика українського спорту залишається провідною зорею. В Україні ж пам’ять про великого спортовця найбільше зберігається у славетних львівських бібліотеках та архівах на сторінках пожовклих від часу періодичних видань.

Але ім’я Івана Боберського викликає великий інтерес усіх, хто цікавиться історією українського спорту. Бо у своїх публіцистичних творах професор порушував теми, які залишаються актуальними й в теперішній час, коли ми, українці, розбудовуємо свою власну державу, а одночасно стоїмо осторонь національної справи.

Сподіваюсь, що новітнім «батькам» українського спорту не завадило б познайомитись з ідеями, які пропагував і викладав у своїх працях спортивний діяч та український патріот. Бо до цих порад справді варто прислухатись, аби знати, як виховувати нового українця, який став би господарем у власнім домі та гідно дорівнював би представникам великих народів.

Публіцистична спадщина батька українського спорту можливо й не є настільки великою, але думки та ідеї викладені в ній - надзвичайно високі та вагомі. Тому нашому суспільству треба, але без упередження, знати хто такий Іван Боберський і, які ідеї виношував у своєму серці та за що боровся. Визначити роль та значення спорту й фізичного виховання у боротьбі за становлення нації. Виховання свідомості пересічних українців та інтелігенції задля загальної консолідації нації, яка, на жаль, як і український спорт, продовжує переживати не найкращі часи.

Для поглиблення своїх знань гімназійний вчитель цікавився роботами спортивних осередків Франції, Швеції, Чехії та Німеччини. 17 липня 1892 р. у статті «Тільки міцними раменами беруть свої права» Боберський вперше заявив: «Нам бракує товариства, що вчить розвивати силу кожного українця, зокрема. Гуртувати нас, щоб була велика непереможна українська сила. Таке товариство маємо заснувати, і воно має називатися приміром «Лев», бо в нашім гербі маємо лева, що спинається на скалу, щоб вийти на верх. Але може називатися товариство «Січ» або «Сокіл».

Організаторські здібності Боберського набули особливого значення у середовищі української спортивної громадськості. На початку 1901 р. молодого вчителя обрано заступником голови ґімнастично-спортивного товариства «Сокіл», а вже у червні за його сприяння у Львові створено гурток для молоді, щоб готувати її до ґімнастичних занять. З вересня 1903 р. професор Боберський навчав ґімназистів 5-х класів теорії та практики руханкових видів спорту. Щоб учні краще засвоювали спортивні уроки.

Український спортивний ентузіаст випустив у світ два посібники «М’ячеві ігри» і «Підручник до англійських ігор» та книжку «Копаний м’яч», яким за зразок служили видання із Англії та Німеччини. У 1904 р. видав книжку «Підручник ігор та забав», на сторінках якої вперше вжив англійське слово football (копаний м’яч). Але найважливіше те, що надалі не повівся на використання у своїх працях іншомовних спортивних термінів. Професор скрупульозно шукав словесного відтворення іноземних спортивних термінів таким чином, щоб зберегти властивості української мови. Боберський ревно вимагав вживання рідного слова в українській фізичній культурі. Це завдяки його копіткій роботі в українській мові з’явилися слова: копаний м’яч – футбол, сітківка або відбиванка – волейбол, наколесництво - велоспорт, гаківка – хокей, лещатарство – лижний спорт, стусан – бокс, совги – лижі та багато інших. А спорт серед української молоді набув статусу національної свідомості. Основним законом, якого вважалося плекання національної ідеї, котру кожен українець повинен відстоювати.

Та на цьому пропагандистська діяльність професора не обмежилась. Він видавав перші в Галичині руханково-ґімнастичні часописи та публікував свої ідейно-теоретичні статті у наймасовіших українських газетах «Діло» та «Новий світ». А ще редагував періодичні видання «Вісти з Запорожа» (1910/14 рр.) і «Січові вісти» (1912/14 рр.). Тим самим ставав прикладом для наступних поколінь львівської спортивної журналістики. Але якби цього було недостатньо, ініціював та фінансував друк книжки доктора Тисовського «Пласт», яка стала настільним посібником для української молоді.

Боберський також займався фотосправою і виготовленням відзнак СТ «Україна» задля того, щоб наповнювати касу товариства коштами, які були вкрай необхідні для викупу земельної ділянки під стадіон «Сокола-Батька». У масах української громади лунала слова професора: «Усі свідомі українці повинні закупити шматок землі, щоб бути власником Львова, а Український Город стане осередком тілесного виховання, ланом де виростуть переможні оборонці Батьківщини».

Засипавши Галичину листами із закликами про купівлю кожним українцем бодай одного квадратного метра землі професор Боберський на сторінках газети «Вісти з Запорожа» (№77-78 від 28 листопада 1913 р.) скаржився: «На 27 тисяч висланих листів і 7 тисяч пригадок, а 14. тисяч людей не прислало навіть 5 крейцерів на Український Город у Львові. В народнім гімні співаємо: «Душу тіло ми положим за цю свободу», а відтягуємося положити за цю свободу п’ять корон». Ось так, до глибини власної кишені, ми любили і продовжуємо любити нашу Україну.

Прагнув професор переконувати сільське населення у доцільності побудови спортивних майданчиків на місцях, щоб молодь захоплювалася спортом і фізично міцніла. «Тільки той заслужив свободу і життя, що їх щодня здобуває собі», - писав Боберський під час відвідин Львова у 1928 р.

Розуміючи, що змагання за велику ідею потребують досвідчених провідників і змагань, Боберський організував у Львові першу руханкову навчальну групу при учительському гуртку «Сокола-Батька». Запросив до занять ґімназійну молодь, для якої руханка стала обов’язковим предметом. Та на досягнутому не зупинявся. Намагався йти нога в ногу із часом.

Уроки українського вчителя перевершили навіть досягнення польської громади, яка при Першій реальній школі створила свою першу футбольну команду, яку 1903 р. назвала «Слава».

Українцям у цьому питанні було складніше. Наші прадіди, на своїй землі, на все мусили просити дозволу у господаря міста. Але Боберський не відступав і у 1906 р. при Українській академічній ґімназії створив дружину копаного м’яча під назвою «Український спортовий кружок». Члени товариства носили емалієву жовто-синю відзнаку із золотистими літерами «УСК». Це були перші змагові відзнаки на українських землях. Назва «український» тривожила шкільних урядовців, але молодь розуміла, що вони – українці, а не «русіні».

28 серпня 1908 р. професора Боберського обрано головою українського руханкового товариства «Сокіл». Доручені обов’язки він справно виконував до 1914 р. У цей період руханково-ґімнастичне товариство стало, справді, масовою організацією. Очільник зумів виховати нове покоління руховиків, демонструючи їм власним прикладом мету до незалежності. Як він писав: «Сокіл» – це новий українець, який сміло зміриться своїми силами-прикметами з англійцем, французом чи німцем. «Сокіл» хоче працювати, боротися, щоб український нарід дорівнював великим народам. Коли українці не зуміли оборонити своєї власної землі і не доказали перемогою, що вона їм належить, то мали нагоду переконатися, що всяке право вирішується силою. Хто не має сили, той тратить майно і волю, стає залежним від сильнішого. Такий закон природи. Лише зорганізована фізична сила запевняє народові свободу і незалежність». В рік перед початком війни сокільська організація нараховувала 886 товариств, в яких зібралося 32777 членів.

Восени 1911 р. за ініціативи Івана Боберського студенти вищих шкіл створили Спортове Товариство «Україна». Більше того, професор наполягав щоб товариство обрало для себе назву майбутньої держави. СТ «Україна» поділялося на декілька секцій за видами спорту і на початку наступного року нараховувало сім (!) окремих секцій, в яких займалося 43 спортовці.

Гасла Боберського, «Де сила – там воля!», «Не плачем, а м’ячем!», набули великого значення серед українців, - писав Степан Гайдучок, - і були актуальні для молодого та старого «сокола». Професор понад усе прагнув об’єднати всі спортивно-гімнастичні товариства Галичини навколо сокільських ідей. І це, до певної міри, йому вдалося проявити у червні 1914 р. в рамках Крайового Шевченківського здвигу, проведеного з нагоди сотої річниці народження Кобзаря. Однак активний розвиток українського сокільства зупинено війною.

Саме вишколені «соколи» разом із «січовиками» першими стали до зброї, в надії здобути славу і волю Батьківщині. Така сила дала можливість створити військовий леґіон – Українське Січове Стрілецтво.

З початком Першої світової війни професор Боберський входив до складу Бойової Управи УСС, з 1915 року – член Головної Української Ради. З листопада 1918 р. до 1919 р. – референт пропаганди у Державному секретаріаті військових справ ЗУНР і продовжував свою публіцистичну діяльність. Видав книги «УСС в Карпатах» та «Збірник пісень УСС». У листопаді 1920 р. за дорученням Державного Секретаріату ЗУНР-ЗОУНР виїхав до США. З 1922 р. – секретар представництва ЗУНР у Канаді, де продовжував активну участь у спортивному житті української діаспори. Проживаючи за океаном, професор ні на мить не забував про своє дітище – товариство «Сокіл». По можливості старався збирати і пересилати у Львів кошти для закупівлі земельної площі.

1931 р. професор повернувся до Європи. 1932/47 рр. мешкав з дружиною Жозефіною в словенському місті Тржич.

17 серпня 1947 р. могутнє серце великого ідеолога і сподвижника української спортивної ідеї перестало битися у теплій Словенії.

Але залишилась живою його спадщина, до якої завжди варто зазирнути, аби прочитати і усвідомити зміст, досі актуальних для українців, фраз, які стали крилатими: «Не словами а ділами!», «Всі враз, все вперед!», «Кріпи свої сили, бо як ти слабкий, то світ скрутить тобі карк».

Народився Іван Боберський 14 серпня 1873 року в селі Доброгостів, що на Самбірщині, в родині священика. Освіту здобував у Самбірській класичній ґімназії та у Першій Українській академічній ґімназії. Згодом вчився і працював в університетах Львова, Ґраца і Відня.