29 липня 13:47
Переглядів: 278

Лідер ULTRAS NYVA: "Майдан підняв ультрас в очах людей і усі подальші події показали, що це справжні патріоти своєї країни"

Ще зовсім недавно ми спостерігали за перипетіями останніх турів сезону 2014-2015, але стартував вже новий чемпіонат у першій лізі. Багато цікавого для читачів про футбол, чого не помітиш на стадіоні чи не прочитаєш в пресі або в світовій павутині, ми вирішили донести до найпалкіших прихильників тернопільської Ниви разом з одним з лідерів фанатського руху "жовто-зелених" Ярославом.

Принагідно нагадуємо, що цього сезону тернопільські фанати стали переможцями "Ультрас-ліги" у 1-й лізі тож наша розмова виявилась дуже актуальною.

– Перш за все, хотілося привітати тебе вже з черговим, третім "золотим" сезоном у особистому доробку. Хотілося б почути, як тобі дався цей сезон, поділитись враженнями від нього і коли усвідомив, що треба "золотник" докатати до кінця?

– Усвідомив я все це, напевне в лютому, коли мені прийшла повістка з військкомату і всі мої плани могли просто не збутись, бо на них не було б часу. Але тоді вже набрали достатню кількість військових медиків (моя основна професія зв'язана з медициною) і мене залишили в запасі.

Саме тоді я вирішив "докатати" ту невелику частину виїздів, що залишилась, бо на початку сезону я не ставив собі за мету "золото", а просто хотів по максимуму підтримувати команду як вдома так і на виїзді.

Щодо вражень, то кожен виїзд по своєму особливий. На жаль, не було в цьому сезоні яскравих матчів у виконанні команди, не було позитиву, навіть навпаки – команда своєю бездарною грою лише наводила на сумні думки та якусь безвихідь. Адже завжди приємно, коли твої улюбленці в чужому місті виграють, а не постійно програють.

– Це, мабуть, один з найгірших сезонів у сучасній історії Ниви, коли гравці реально відбували номер на полі, коли не було ніякого вогнику в їх очах, нема запалу, жаги до боротьби в їхніх діях, нічого?

– Хочу сказати, що дуже неприємно нам чути про договірні матчі, ігри "на контору". Виходить, що люди, які мають своєю грою радувати своїх вболівальників, просто-напросто плюють нам в очі і роблять собі тихенько свою справу, а все решта їм байдуже. Можливо, їм краще десь там на базі в закритому режимі збиратись і нехай там створять власний тоталізатор, щоб їх ніхто не бачив і ніхто не заважатиме їм проводити свої закулісні ігри. Проводять в кінці-кінців усілякі бої без правил, де існує свій тоталізатор, нехай вони собі створять такий і грають у свій підпільний футбол, але називати себе гордо футболістами тернопільської Ниви вони не мають права, навіть коли вважаєш себе легендою місцевого футболу.

– Ти є одним із "старожилів" фанатського руху Ниви. Багато хлопців відійшли від справ, дехто лишень на домашні матчі ходить. Звідки береш наснагу продовжувати й надалі цю справу?

– Я багато спілкуюсь з нашими молодими, які приходять на сектор, і з ними молодію душею. До того ж, це завжди можливість пізнати щось нове, побачити нові міста та познайомитись з цікавими людьми. Та ще крім того - любов до футболу, до свого міста – вона з віком ніде не пропадає. Саме це мені дає поштовх до подальших звершень. І не потрібно казати собі, що ти ось такий вже ветеран, що потрібно зав'язувати, скочуватись до сірих буднів. А так в мене кожних два тижні щось нове та неповторне чекає в цьому житті. Шкода людей, які собі в цьому відмовляють і проживають надарма життя, живучи в постійній сірій буденності.

– Цікаво почути про ваші цьогорічні перфоменси, їх не так багато було, але вони залишили незабутнє враження у вболівальників команди.

– Якщо взяти не тільки нас, а й усю українську ультрас-сцену, то якщо колись малювались великі полотнища, банера, то зараз все зводиться до банального паління піротехніки. Це не так складно, адже фактично немає формальної заборони на її паління. Це ж не два-три дні десь там малювати, шукати матеріали, полотно зшивати і так далі. Тому зараз крутіший той, хто більшу кількість піро попалить та й усе.

– Та ще й перемир'я дається взнаки, оскільки раніше багато банерів малювалось, щоб підколоти супротивника, його гравців разом з фанатами. Самі фан-сектори стали біднішими в плані яскравості. Немає розтяжок, люди без роз приходять. Також через перемир'я влилось багато людей, прихід на сектор для яких це – прийти, зробити кілька вдалих селфі і виставити їх у соцмережах для підняття власної значимості. Коли на самих початках нашого фан-руху були креативні люди, які хотіли щось творити, малювати банери, розтяжки – то зараз цієї тенденції непомітно.

– Щодо такої малої кількості перформансів, повірте, ми б хотіли частіше радувати всіх своїми шоу на трибунах, але така ситуація в країні, що усі зібрані кошти ми направляли на допомогу та купівлю самого необхідного нашим побратимам з сектору в АТО.

– У зв'язку з ситуацією в країні та перемир'ям чим живе зараз футбольна фанатська сім'я?

– Щодо перемир'я, є плюси, є і мінуси.

Плюсами є те, що можеш поїхати спокійно в міста, де маєш можливість поспілкуватись з фанатами, які колись були ворожі для твоєї команди. Адже фанатами є зазвичай непересічні люди і навіть, коли ми ворогували з кимось, то десь усвідомлювали, що і там є такі ж самі патріоти твоєї країни, з такими самими життєвими цінностям та переконаннями. Саме таке спілкування найкраще показує, що країна у нас єдина і внутрішні конфлікти є надуманими.

Щодо негативів, то одним з таких є те, що поприходило багато "лівих" людей. Адже зараз стало модно бути "ультрас", підняти свій імідж серед однолітків. Раніше до перемир'я такий баласт відсіювався першою ж сутичкою з опонентами з ворожих команд. Зараз таких перевірок на стійкість немає, однак ми стараємось слідкувати за тим, щоб таких людей було якнайменше на секторі.

– Розкажи про участь наших хлопців в АТО, кого знаєш особисто?

– Щодо наших хлопців в зоні АТО, то вони є в Азові, Торнадо, Айдарі, ДУК, ЗСУ. Є такі, що повернулися, є такі, що й зараз там перебувають. Їх імен називати не буду. На жаль є і загиблі. Надіємось, що всі, хто там - живі та неушкоджені повернуться додому. Ми з ними тримаємо зв’язок і в разі потреби допомагаємо їм купівлею всього необхідного.

– Хотілося б почути думку щодо ще однієї тернопільської команди, яка позиціонує себе як "кузня місцевих кадрів" і має підтримку та фінансування від міської влади. Яке у тебе відношення до їхніх "псевдоприхильників", яких "з-під батога" зганяє керівництво нашого педуніверситету?

– Відношення, звісно, негативне щодо виникнення в місті ще однієї професійної команди. Ну, була собі команда, грала на першість області, брала участь в студлізі, ну і нехай би грала собі далі. Навіщо було створювати нову професійну команду в місті, замість того, щоб взяти та допомогти команді, яка вже на той час існувала? Оскільки дві команди для міста забагато, то зрозуміло, що єдиним варіантом успішного існування ФКТ є зникнення Ниви. Звідси і всі ті палки в колеса, що вставляються нашому клубу.

Ну а вся та їх риторика про "місцевих вихованців" та "наших хлопців" у мене вже давно асоціюється із проявами містечкового сепаратизму. Бо мені не зрозуміло, чому з їхніх слів - українці, які грають за Ниву – заробітчани та найманці. Країна у нас єдина!

Мені, чесно, дуже шкода тих хлопців, які за мінімальні зарплати там грають, і не можуть дочекатись того часу, коли нарешті їх контракт з ФКТ завершиться.

Щодо фанів ФКТ, то показовими були наші перші протистояння в 2-й лізі. В них нікого не було, це дуже не сподобалось їхнім керівникам і вони почали штучно створювати собі групу підтримки. За сесії зганяли студентів педуніверу, друкували їм на кожен матч нові банери на брезенті, винагороджували їх за підтримку пивом та піцами і до листопада-грудня 2013 року вони себе позиціонували як просто типовий фан-клуб, який не має нічого спільного з ультрас-рухом. Відповідно нами воно так і сприймалось – не серйозно.

Під час же Революції, коли футбольні ультрас в суспільстві перестали сприйматися як якісь покидьки, яким би тільки побитися – вони різко перефарбувались і теж почали називати себе "ультрас". Ну не вони єдині – за останні півтора роки з’явилося дуже багато таких "ультрас". Перший день закінчення перемир’я, якщо таке станеться – буде останнім днем таких "ультрас" по всій Україні. Прийшовши на сектор ФКТ на останньому дербі, ми наочно продемонстрували – хто є господарем в місті, а також всю фальшиву суть таких "ультрас", що ховаються за перемир’ям як дехто за Мінськими домовленостями.

Ну і ще про одну неприємну річ хочеться сказати - це істерія з боку "команди мера", що кожного разу нагнітається перед нашими очними зустрічами, щоб очорнити нас в очах громадськості. Всі ці коментарі в пресі людей, які до футболу взагалі непричетні, що ми такі-сякі, погані та невиховані. Я вважаю, що це взагалі не рівень, наприклад, святих отців – коментувати, що там хто кричить на футбольному матчі. А особливо смішно читати, що ми виявляється "регіоналівські посіпаки", хоча ми ніколи нічого з "партією районів" не мали. Але людям, які звикли плюватися жовчю, достатньо факту, що президентом Ниви був регіонал. Ну так он в Динамо Суркіс давно президент і при всіх владах непогано жив, але чомусь ніхто не каже, що динамівці – "посіпаки Медведчука". Ця вся риторика хто в кого президент – смішна. Президенти, так само як і футболісти, приходять і йдуть – а ми, фанати, залишаємося завжди. Тому мені неприємно чути заклики до фанатів Шахтаря, щоб вони не підтримували свій клуб через президента. Його може завтра не стати, а клуб все одно існуватиме, як і його фани.

Можу впевнено заявити, що серед нас немає нікого, хто б заплямував себе співпрацею з ПР.

– Хотілося б почути про дисципліну у вашому товаристві. Чи існує якась ієрархія?

– Залежно що вкладати в поняття дисципліни, ми ж не ходимо шеренгою і в нас немає армійських порядків. Дисципліна звісно є – ніхто на поле не вибігає з нашої сторони, стараємось бути в одностроях, з шарфами. Є люди, до думок яких прислухаються. Так що своєрідна ієрархія присутня.

– Наприкінці сезону стались два таких неординарних матчі: це Дніпро – Наполі та Динамо – Шахтар, коли вболівальники масово повибігали на поле, пошкодили газон та ворота. І одразу пішли розмови про створення загороджень і повернення міліції на стадіонах. Яка твоя думка щодо цієї ситуації?

– Щодо вибігання, то навіть незважаючи на всі ці заяви про ейфорію, емоції і т.п. вважаю це неправильним. Можна ж подивитись, хто там вибігав – усілякий офісний планктон, який захотів зробити селфі і покрасуватись перед колегами завтра зранку.

Ось кажуть, що закордоном такі випадки були – однак нам варто брати за приклад з закордону все найкраще, а не найгірше. Просто з міркувань безпеки такі вибігання – неприпустимо. Взагалі добре, що ніхто серйозно не постраждав під час цих забігів на поле, бо там був некерований натовп і наслідки могли бути набагато гіршими. А щодо всіх цих виправдань, то я вважаю, що люди просто хочуть в першу чергу собі самим пояснити, чому вони піддалися "стадному інстинкту" і побігли, бо всі побігли.

Доречі, фан-сектор Динамо не побіг на поле, що ще раз свідчить про дисципліну у нашому середовищі. В Тернополі теж, коли двічі Нива виходила в Першу лігу, ми на поле не вибігали, а чекали, поки команда підійде нам подякувати.

Щодо репресивних заходів, то Майдан підняв ультрас в очах людей і усі подальші події показали, що це справжні патріоти своєї країни, які першими пішли в бій рік тому і тримають своє реноме в суспільстві. Але розумієте, наверху добре розуміють, що це організована частина суспільства і в будь-який момент, якщо щось буде не так, ці люди можуть піти і на Кабмін, і на Верховну раду. Так що рано чи пізно фанатами займуться. Тому я проти усіляких офіційних об'єднань фанатів, спроби створити які вже були. Адже за красивими словами про перспективи ховається спроба зробити нас ручними. Достатньо подивитися на Росію, де свого часу, після подій на Манежній площі, створили Всеросійське об’єднання вболівальників. І все – ніхто більше не виходить протестувати, яке б свавілля по відношенню до фанатів не чинилося.

– Про відносини з футболістами. За останній час якісь дуже прохолодні відносини гравців були до фанатів, неохоче вони підходили до вашої трибуни, щоб подякувати за підтримку. Що можеш сказати з цього приводу?

– Зоряна хвороба вразила дуже багато сучасних футболістів і багато хто вважає себе мало не зіркою світового масштабу, а тут якісь хлопці щось там собі кричать. Яке мені до них діло – я ж "звізда".

Раніше в нас були дуже тісні, теплі стосунки з футболістами – ми часто зустрічались, спілкувались, як могли їм допомагали у відносинах з клубом. Чому зараз все змінилося? Можливо причина у незрозумілій політиці нашого клубу, коли кожних півроку гравці цілими партіями приходили та йшли. Їх тут нічого не тримає, а ще й коли по півроку зарплату не платять, то йому десь дуже далека думка рядового вболівальника. Хоча, на мою думку, перш за все вони грають для вболівальників і жоден футболіст не скаже, що йому було б неприємно, коли б його та партнерів по команді приїхали підтримати вболівальники на інший кінець країни. Те саме і вдома – коли рідні трибуни тебе женуть вперед, це набагато приємніше, ніж грати при порожніх трибунах.

Тому я сподіваюся, що нові футболісти, які поповнять ряди нашої Ниви, прочитавши це інтерв'ю, захочуть спілкуватись з фанатами. Ми завжди відкриті для діалогу, знайти нас не проблема, було б лише бажання самих футболістів.

– З ким простіше спілкуватись – з віковими чи з молодими виконавцями?

– Може так склалось, але зі старшими простіше. Вони більше бачили на своєму футбольному шляху, знають, хто такі фанати і яку роль вони відіграють у житті команди.

Молоді футболісти часто не сприймають нас, подекуди просто ігнорують. Однак знаю, що ті молоді футболісти, що є зараз в клубі, спілкуються з нашими молодими фанами, так що якийсь мінімальний контакт між нами є.

– Як відомо, декілька колишніх гравців з ФК Тернопіль перешли в стан Ниви. Як ви до них будете відноситись, можливо варто зробити якусь загальну зустріч, щоб не допустити подальших непорозумінь та образ?

– Та які образи можуть бути! Ми ці переходи сприймаємо по-біблійному – були собі люди, жили в невіданні і не знали правильної дороги в житті, грали за всякі непотрібні команди, аж тут на них зійшло провидіння й вони стали на шлях істинний і взнали, що є нормальний правильний клуб Нива (Тернопіль) і захотіли сюди перейти. То чому ми маємо до них негативно ставитись?

Ми б негативно ставились, якби в нас з'явилась "заблудла вівця", яка з Ниви перейшла б в "найкращу команду в світі" за версією прес-служби Тернопільської міської ради. То, звичайно, такій людині можна було б тільки поспівчувати.

Однак час показує, що гравці більше хочуть грати саме в Ниві, а не в іншому клубі нашого міста.

– Серед фанатів висловлювалась думка, що років 7-8 назад кращою була підтримка Ниви, ніж сьогодні. Що можеш сказати щодо цього?

– Просто тоді була група однодумців, в яких було багато ідей та бажання творити, сектор виглядав більш яскравіше.

На жаль, після відходу багатьох креативних людей цей запал впав. Хоча, в мене бажання творити та придумувати щось нікуди не ділося. Однак мушу признати, що нас тоді було мало, відверто мало.

Якщо тоді було максимум 20-30 чоловік на секторі, то теперішня наша кількість виглядає посолідніше.

Помінялось і відношення до фанатизму, всі стараються дотримуватись здорового способу життя, а не бухати, як це було років десять тому.

Сказати однозначно, що тоді було гірше, а зараз – краще, чи навпаки, не можна.

Для мене найбільшим жахом була домашня гра з Реал-Фармом в 2011 році, де нас на секторі було 16 чоловік.

Сподіваюсь, що ми пройшли цю точку неповернення і більше до цього рівня не вернемось, а рух наш буде надалі все розвиватись та розвиватись, рухаючись впевнено до нових звершень та перемог.

Так само з того сезону найбільше запам'яталось, як ми Плискам програли 0:4. Мені здається, вже "більшим дном" не можна бути, ніж програвати селу з населенням в шістсот чоловік з таким розгромним рахунком. Сподіваюсь, це теж вже позаду.

– Нова поліграфія появилася в Україні – стікери. Їх розробкою займаєшся ти, чи ще інші хлопці? Хто ідеї вам підкидає?

– Більшість стікерів, які в нас друкувалися, та втілені в них ідеї - практично всі мої. Так буває, що йдеш по дорозі, хтось фразу закинув, якась думка запала, приходиш додому, записуєш. В мене є для того спеціальна папка на комп’ютері. Ідея може «пролежати» рік, два роки. Я подумую, як це можна візуально оформити. І тоді доробляю. Якось так. Зараз вже не тільки я, а й інші люди роблять стікери Ниви. І це добре, значить їм не байдуже, і вони мають свої ідеї, свої погляди.

Я чим ще радий, що наші стікери – це наші стікери, а не клони. Бо зараз дуже популярні в Україні, назвемо їх, "дизайнерські фабрики", де штампують стікери. Тобто «тупо клепають» один в один такі самі, тільки змінюють емблему і кольори під клуб замовника, а суть та сама. Причому в них є багато «позичених» в поляків, ті ж, наприклад, із здоровими польськими накаченими дядьками. Є польські сайти, де можна закачати ті всі макети і вони всі «один-в-один». Я проти того. Радий тим, що в нас таких стікерів немає…

– Лише індивідуальна розробка, яку варто запатентувати…

– Можливо і варто. Ідеї використовуються свої. Це яскраво, це класно, це – популяризація.

– Ми говорили, що були випадки коли були «чорні дні» фан-руху, коли мало людей було на секторі. Чи можна згадати статистику, коли, навпаки, підтримка Ниви в кількісному вираженні була максимальною? Варіант вдома та в гостях?

– Домашній, просто згадати. Я вже згадував – це, однозначно, кубкова гра з Севастополем.

По приблизних підрахунках тоді на секторі було десь 250 чоловік. Це так приблизно. Там неможливо було підрахувати, тому що тоді до нас приєдналися люди, які просто прийшли на футбол, підходили і бажали підтримувати команду разом з ультрас. Я тоді казав, що якби хоч половина з них залишилася, то було б досить непогано. Вийшло так, що десь половина залишилася. А взагалі, намагаємось піднімати планку все вище і вище, і як результат – в останньому сезоні ми виграли Ультрас-лігу. Хоча, якщо чесно, на початку сезону я навіть не думав, що ми таке зможемо, тому що на перші матчі їздили один-двоє-троє. Раніше, в попередніх сезонах, досить часто в мене таке бувало, що їдеш сам. Cлава богу, цього сезону такий єдиний виїзд був у Харків. Вважаю, що наймасовіший виїзд у нас ще попереду. Можливо вже в цьому сезоні ми поставимо наш новий рекорд.

Найбільше фанів останнього сезону, якщо не рахувати Чернівців, їздило на Динамо-2.

– Після цього матчу було якесь єднання фанатів і футболістів, фото гарне вийшло – футболісти в обнімку з фанатами…

– Але цих футболістів у Ниві вже немає, набрали інших…

– Хтось в Канаду поїхав, хтось в інші клуби перейшов…

– Можу сказати за Семенюка, що він завжди забиті голи намагався святкувати з фанатами.

Зрештою, в цій половині сезону й голів не так багато забивали, щоб святкувати, але скажемо по останньому матчу з Динамо-2, коли Нива забила перший гол у ті ворота, що біля нашого сектора, гравець не побіг святкувати до фанатів, а побіг до фотографа, щоб зняти фото, де він святкує після забитого м’яча. Згодом воно було розміщене в нього на сторінці. Це свого роду самолюбування, а можна було б підбігти і посвяткувати з нами.

– Ще Мельник підбігав…

Так, Мельник, Семенюк… Взагалі, не бачу нічого складного, корона не впаде, якщо підбігти і розділити з нами радість від забитого голу. Фото зняте фотографом в такі миті шикарно виглядає.

– Ти пережив багато президентів Ниви…

– І України достатньо президентів пережив)…

– … Як у вас, фанатів, стосунки з керівництвом клубу, чи взагалі вони є, і яка зараз ситуація у відносинах?

Загалом, наші потреби – мінімальні. Ми взагалі, думаю, «знахідка» для президента футбольного клубу. Я знаю, в інших клубах є таке, що фани з президентів клубів викачують якійсь гроші і т.п. Нам нічого цього не треба, ми самодостатні і самі можемо необхідним себе забезпечити. На клуб навіть ніколи з такими пропозиціями і не виходимо, навпаки запитуємо чи клубу не потрібна наша допомога.

Якщо згадати перший прихід Рубая, то тоді вони з Садовським виділяли гроші на поїздки. Зараз прогрес пішов уперед, фанатам вже нічого не треба. І на нещодавній зустрічі Степан Рубай навіть був дещо здивований, коли почув, що нам нічого не треба, що навпаки ми можемо багато в чому допомогти клубу в плані ідей, пропозицій шляхів розвитку. Такі зустрічі, зрештою, були і з попереднім президентом Автанділом Мдінарадзе. З Хоптяном, зрозуміло, ми взагалі не спілкувалися…

– Звідки у вас кошти для існування?

Секрету в цьому немає – нам клуб виділяє білети безкоштовно. А ці білети ми між собою продаємо. Тобто ми за гроші їх розповсюджуємо серед фанів (по суті – це членські внески) і за ці гроші існуємо. Виходить, що клуб на нас нічого не заробляє, але і ми від клубу, нічого більше не беручи, надаємо фанатську підтримку команді. Якщо завтра нам перестануть виділяти білети, то морально люди вже готові самі їх купляти, бо і зараз вони потрапляють на матч не безплатно. Тобто ми все одно підтримуватимемо команду, незалежно від наших стосунків з керівництвом. 

Крім того, завжди ми можемо зібрати потрібну суму між собою під конкретну потребу в міжматчевий період.

– Скільки взагалі в тебе виїздів?

– На даний момент рівно 80.

– Який був найпамятніший виїзд і коли ми побачимо сотню?

– Сотню в цьому сезоні ми точно не побачимо, хіба дійдемо до фіналу Кубку України). Адже дербі – це не виїзд, 14 гостьових + кубковий в Охтирці – 95, але якщо 1/16, 1/8 і т.д. то може…

Таким чином сотий виїзд в цьому сезоні теоретично можливий на фінал КУ)

[Розмова велася напередодні кубкового матчу Ниви в Охтирці, тепер уже відомо, що ця фантастична мрія в цьому сезоні вже не здійсниться навіть теоретично]

А якщо серйозно, то може наступного сезону, чи через один. Тут все залежить від того, як складеться життя, загадувати не можна… 

Щодо виїздів, то вони всі мені чимось пам’ятні. Я майже всі з них пам'ятаю, можу багато що згадати, розказати. Є пам'ятні по результату. Багато хто може виділити матч у Вінниці, коли ми виграли 3:4, програючи по ходу матчу 3:1 [2009 рік]. Це було незабутньо, купа емоцій, ми тоді практично вийшли в першу лігу. Це – матч, який запам’ятовується, подарував шквал емоцій.

Є цікаві поїздки в плані географії. Виїзди на матчі дають змогу побувати в таких населених пунктах, куди б просто так ніколи не поїхав. Для прикладу – село Багате Ізмаїльського району. В ньому, виявляється, є друге за площею в Україні прісноводне озеро Катлабуг. Чи ті ж Плиски… Побував, побачив. Ті ж виїзди в Крим. Це завжди цікаво. В Севастополі ми кілька днів жили в палатці за містом. Багато є цікавих виїздів і я думаю, що багато ще цікавих попереду.

– Як часто відвідуєш матчі збірної? І розкажи про свої закордонні виїзди.

– Останнім часом не відвідую матчі збірної, чому так склалося – важко сказати, мабуть через те, що збірна грає свої матчі в незручні дні, серед робочого тижня. І важко вирватися на такий матч. Попри те, що ще треба їхати на Ниву і коли доводиться вибирати, то пріоритет очевидний. А раніше їздив, їздив і за кордон. На даний момент в мене три закордонних поїздки на збірну – Молдова, Білорусь і Польща. Останній матч – з Молдовою, на недавній матч в Білорусь поїхати не вийшло…

Звісно, це виїзди в ближні країни. Дальні поїздки, потрібно зрозуміти, вимагають фінансових витрат. Звичайно, можна поїхати в Чорногорію чи Іспанію, але за ці гроші можна здійснити декілька виїздів за Ниву.

Крім того, знову ж питання зручності по часу. УЕФА стала розкидати матчі по днях тижня, краще заповнила ефір для телеаудиторії, але створила певні незручності для людей, що безпосередньо відвідують футбольні матчі. Мабуть ставлять на телеглядачів, на чому більше заробляють.

Ще відсутній організований фанатський сектор на збірній. Раніше це організовувалось краще, виглядало круто, крім того раніше не було перемир’я між фанатами і єдиний момент перемир’я був на матчах збірної, тобто міг побачити «ворожих» людей з інших міст, поспілкуватись, перекинутись словами. В цьому був певний позитивний момент. А зараз багато кому з ультрас збірна з точки зору уболівання нецікава.

– Знаю одну хорошу вболівальницю Ниви, яка досить фанатично вболіває за свою команду. Спитав її одного разу – чому не вболіваєш на фан-секторі. Вона відповіла: вони не беруть дівчат. Чи правда це і чому?

– Так склалося, що ультрас – це більше чоловіча справа. Не можу сказати, що в нас немає дівчат. В нас є дівчата, які періодично бувають на секторі. Навіть на виїзди пробують їздити з нами. Загалом категоричної заборони немає, але не дуже хочеться кидати дівчину в гущу подій, які іноді бувають непередбачувані. Не хочеться, щоб вона була покалічена. Іноді було, коли в фан-секторі стояли дівчата, ми пропонували їм стати збоку, або вгорі, де менша імовірність прикрих ситуацій.

– Тобто, можна сказати, що це зона підвищеної небезпеки?

– Так.

– І друге. Всі дівчата – різні. Приходять вони на сектор з різними цілями. В нас я таке не зустрічав, а на інших стадіонах бачив, що дівчата приходять на сектор, щоб знайти собі хлопця, "замутити тему" з найкрутішим на секторі. Їм сам футбол і наша команда – "побоку".

В нас є певна заборона, вікові обмеження для хлопців та дівчат – до 15 років. Таким говоримо – підростіть і тоді приходьте. Тим ми дбаємо перш за все про них. Коли вони молоді, можуть не зорієнтуватися в ситуації. Не хотілося б, щоб хтось з них постраждав. Коли забивають гол – емоції переповнюють, всяке трапляється. Коли хтось би постраждав, це лягло б тягарем на нас.

Тобто, не можна сказати, що ми забороняємо.

Вони просто повинні розуміти для чого вони прийшли. Якщо готові допомогти, малювати банери, шити їх, просто підтримувати… Є основна вимога – прийти на сектор і не просто стояти, а разом з усіма підтримувати команду. Якщо вони готові до цього – ми не заперечуємо.

– Чому вікове обмеження саме 15 років?

– Існує факт, що тими хто до 15 років володіє бажання не так любові до клубу, як «вимахнутися» перед однолітками – ось який я крутий. Фанати там "мутили" і я там також був, ось моє круте фото у VK.

З другого боку, ми не є лаундж-клубом, закритим для пересічних. Радо приймаємо бажаючих, тим більше, якщо це нормальна людина. Той хто прийшов має зрозуміти дух фан-сектора. Було багато прикладів, що люди приходили самі не розуміли для чого, а згодом виявилося, що ця справа була не для них.

Про використання піротехніки

– З міліцією раніше майже всі проблеми були через піротехніку. Останнім часом ми намагаємось зробити все якомога акуратніше, культурно. Вони до нас ставляться з розумінням, по можливості закривають очі на наші дії, які не несуть агресії і виявляється, що ми можемо культурно попалити, це красиво виглядає і не приносить негативних наслідків. І не треба забігати, заминати, забирати людей, нічого страшного в цьому немає. Якщо це грамотно використовувати. Я завжди був за грамотне використання піротехніки. Краще красиво запалити десять димів, ніж якусь одну там газету, просякнуту селітрою. Мовляв, ура, ми щось запалили. Це убого виглядає, якщо чесно. 

Щодо шоу на останньому матчі, ми використовували димові шашки. Була літературна підводка – "Розвіється потрохи дим... " і сам дим, який розвіявся згодом. Але якщо добряче вдихнути диму з цих шашок, він подразнює слизову. І щоб не було випадкових потерпілих серед людей, які сиділи по боках фан-сектора, то перед тим, як це робити, ми попросили глядачів перейти на центральну трибуну з метою їхньої безпеки. Ми не зацікавлені в тому, щоб когось потравити, доставити неприємності, хочемо зробити яскраве шоу, щоб всіх це влаштувало.

Більше того, ми прораховували розу вітрів, куди дує вітер, так, щоб не дуже на поле пішло. Не хотіли зривати матч. Але суддя все ж "дрейфанув", подумав, що дим іде на поле, хоча було добре помітно, що дим йде вбік. Арбітр команду з поля забрав, а дим до поля не дійшов. Далі розсіявся. Пройшло все нормально, всі були задоволені. Все класно вийшло, ніхто не постраждав.

Основу використаної фрази знайшов у інтернеті, шукаючи слова "розвіється дим". Дещо змінили, замінили "сонце" на "Україна"... Вийшло "Розвіється потрохи дим над краєм стомленим моїм і знову Україна засіяє!"

[Розвіється потрохи дим
Над краєм стоптаним моїм
І стріне сонячне палання.

Святослав Гординський]

Піротехніку стараємось використовувати розумно, щоб не було наслідків. Є негативний момент, коли кидають петарди. Знову ж таки, між нами є така домовленість, що петарди ми кидаємо на два бокових сектори від нас. Тобто не на поле, не вниз сектора, не на вулицю Степана Бандери за трибунами, а на бокові сектори, де зазвичай немає людей. Не збираємось комусь нашкодити. Наша мета – підтримка клубу, а не хуліганські дії. Вважаю, що федерація могла б піти на такий крок, щоб легалізувати піротехніку в розумних межах, при дотриманні певних умов використання. Щоб дати змогу палити на фанатських секторах.

– Насправді це яскрава частина футбольного спектаклю, яка приваблює глядачів...

– І глядачів, і картинка з матчу під час таких шоу набагато яскравіша. Навіть яскравий банер не виглядає так і не привертає такої уваги. На жаль, питання легалізації відійшло на задній план, але нікуди воно не дівається, його можна вирішити при умові грамотного використання піротехніки.

Якщо повернутися до останнього матчу - чому білий дим ми палили? Це був білий день, ми розуміли, що будь-яка інша піротехніка не годиться – її просто не буде видно. Навіщо палити те, що не буде видно?

Перед тим на дербі у вечірній час ми використовували вроцлавські вогні і стробоскопи, намагались поєднувати піротехніку так, щоб яскраво виглядало зі сторони.

В майбутньому ми може замахнемося ще на щось більше, побачимо. Ідеї є, натхнення теж.

– Взагалі, фантазії вам не бракує... Пам'ятаю, були такі перформанси як умовні драки...

– Є таке, так, так.

– ... Мабуть вони досить дратують недосвідчених правоохоронців). А ще по кругу ходили...

– Паровози... Пам'ятаю, як викладали своїми тілами слово "Гол!", а вийшло інше слово на три букви)

– Ідеї є. І з зарядами в тому числі. Стараємось придумувати свої заряди. Унікальні. Кумедно, коли придумав ще з однією людиною якийсь заряд, довів до пуття, приїжджаєш за рік в той же Хмельницький, а його там переробили і переконують, що ми в них той заряд вкрали.

Намагаємось побільше придумувати про край, про Тернопіль, про любов до рідного краю, звичайно, дещо переймаємо від інших.

– В вас заряди оригінальні. Хто створює і подає ідеї?

Більшість зарядів створено людьми, які вже на даний час відійшли від фанатського руху. Той же Діма Катлєта, Піпо. Вони багато що придумали. Зараз це роблять нові люди, я теж щось додумую. Як це робиться? Береться спочатку мелодія і під неї підкладається текст. Зрозуміло, мелодія має бути така, щоб під неї можна було плескати, ще щось... І далі слова підбираються поступово, навіюються. Зараз в нас є два нових заряди. Сподіваюсь, ви незабаром їх почуєте. Спочатку люди вивчають, відпрацьовують новий заряд, це займає два-три матчі, спочатку може не зовсім виходити, але поступово-поступово... Але все таки скажу, що найосновніші, найоригінальніші заряди придумані людьми, які вже відійшли від нашого руху. Але так ті заряди і тримаються.

– Що б ти хотів на завершення нашого інтерв'ю побажати нашим читачам, уболівальникам Ниви, що б побажав собі перш за все?

Так склалось, що раніше звичайні уболівальники на стадіоні більше та гучніше підтримували улюблену команду, відреаговували на події на полі, зараз трибуни якісь мовчазні... Можливо такий стиль уболівання...

– ...Зневірились останніми негативними сезонами?

– Ну як сказати? Ті, хто зневірився, на стадіон вже не приходить... По-моєму, все таки ходять ті, хто вірить в Ниву... Зараз чому відвідуваність низька? Згадую своє дитинство, коли матч збирав повний тернопільський стадіон. Тоді не було інших розваг. Ну, можна було в двір піти футбол пограти, але не було комп'ютерів, айфонів, усього іншого. Зараз в людей багато інших способів відволікти увагу, зокрема можна сидіти в соцмережах цілий день. Люди розлінилися, в них став більше розвинутий дух споживання, стали більш ледачі.

Те саме і на трибунах. Якби Нива вийшла в Прем'єр-лігу, в перший сезон на її матчі походили б тисяч 5-7, може й 10, на Динамо чи Шахтар білети були б по 100 грн і там все одно був би ажіотаж, бо це престижно. Як це було з Севастополем на кубок. Наприклад, були такі люди, як деякі з моїх знайомих, які не цікавляться футболом, але пішов ажіотаж, і вони пішли на футбол. Як і багато інших. Бо це було модно.

Але з кожним наступним сезоном відвідуваність знижувалася б – навіщо йти на стадіон, якщо можна вдома подивитися он лайн-трансляцію.

Все ж з часом та атмосфера, яка була колись, думаю,повернеться. Звісно, хочеться, щоб звичайні уболівальники більше підтримували свою команду, а не лише на нас кивали. Хочеться, щоб прості уболівальники приїжджали в інші міста на матчі своєї команди. Звичайно, зараз такий час, що це не завжди виходить. Хотілося б, щоб на дербі ті уболівальники, які прийшли на Ниву, позиціонували себе як уболівальники, які прийшли вболівати за Ниву, а не сиділи так, що не зрозуміло, за кого трибуна. І тим плескають, і тим плескають. Багато хто приходив на дербі взагалі за принципом "хто перший заб'є, за того буду вболівати", або "добре, що 1:1. І ті, і ті забили. Бо то наші хлопці". Хотілося б, щоб на дербі, яке буде 15 серпня, прості уболівальники Ниви, які є важливою складовою клубу, для яких теж грають футболісти, себе більше проявили як уболівальники Ниви. Це буде для Ниви гостьовий матч. Можливо потрібно подати заявку від клубу на певні сектори суто для уболівальників Ниви. Щоб всі побачили, за кого дійсно люди прийшли вболівати. Взагалі, коли кажуть "я за тих, і за тих", значить взагалі ні за кого.

Закликаю уболівальників бути більш активними.

Фанатам хочу побажати більше яскравих виїздів, яскравих перформансів, гострих вражень.

Звичайним уболівальникам – більше перемог нашої команди, щоб було можна гордо носити футболку Ниви.

Сподіваюся, що нарешті клуб задумається, що футболки К-сектора можна замовляти в того ж львівського виробника і продавати за 200 грн. Думаю, що буде ажіотаж фантастичний. Щоб емблема Ниви як атрибут одягу – це було престижно.

Гравцям хочу побажати, в тому чисті тим, що в майбутньому прийдуть в Ниву, щоб вони не сприймали клуб як перевалочну базу, на яку вони прийшли, відбули номер і пішли. Щоб більше віддавалися на полі. А не грали "закулісні" матчі. Бо коли збоку дивишся не вперше футбольний матч, повірте, дуже видно усю цю фальш, нещирість і як в такому випадку можна хотіти, щоб тебе любили і за тебе вболівали, якщо нещирий перед уболівальниками і не повністю віддаєшся на полі? Бажаю максимальної самовіддачі. Багато матчів було, коли програвали, навіть з розгромним рахунком. Але бачиш, що хлопці стараються, підтримуєш – і ніяких претензій немає. Ну не хватило майстерності. Можливо щось не вийшло тактично. Ну це вже питання до тренера... По крайній мірі, людина, яка віддала себе до останнього у боротьбі, ніколи претензій від нас не отримає.

Керівництву хочу побажати зайнятися реальним менеджментом клубу. Бо в реальності в нас так – хтось дав гроші і на ті гроші крутимося. Хотілося б, щоб клуб почав сам на себе заробляти. В наш час можливостей багато. Та ж атрибутика, клубний часопис... Ідей є багато, було б тільки бажання їх реалізовувати. Щоб нарешті в Ниви з'явилася якась інфраструктура, а не так, щоб вся Нива – це були лише емблема і... Ігор Біскуп, не в образу йому буде сказано. Якщо клуб заробляє на себе, то йому легше переносити важкі часи. Отже, хотілося б, щоб нарешті керівництво зайнялося серйозно командою. Тоді, думаю, і Прем'єр-ліга буде не за горами. Ввійдемо середняками в ту лігу, де є наше законне місце.