Христина Ботюк: "Футбол – це мій стрижень"

09 лютого 09:41
Переглядів: 222

Капітан івано-франківської ДЮСШ №3 Христина Ботюк в інтерв'ю сайту ІФФФ розповіла про старт футбольної кар'єри, жертви заради гри мільйонів та справи у єдиній жіночій футбольній команді міста.

Наприкінці 2015 року у кар'єрі найкращої футболістки Івано-Франківщини Христини Ботюк сталася знакова подія – 36-річна нападниця отримала почесну відзнаку Івано-Франківської обласної федерації футболу за заслуги у розвитку футболу на Прикарпатті, присвячену 25-ї річниці з Дня заснування обласної федерації футболу.

ХРИСТИНА БОТЮК
 
Народилася 8 листопада 1979 року в Івано-Франківську.
Амплуа – нападник. У футбол грає з 1984 року.
Виступала в командах "Спартак" Івано-Франківськ, "Нафтохімік-ПНУ" (Калуш), "Житлобуд-1" (Харків), "Нафтохімік-ДЮСШ-3" (Івано-Франківськ), "Освіта-ДЮСШ-3" (Івано-Франківськ).
Досягнення:
Чемпіон України 2007 року, срібний призер чемпіонату України 2012 року, бронзовий призер чемпіонатів України 2005, 2006, 2008 та 2011 років. Володар Кубка України 2012 року. Кращий бомбардир чемпіонату України 2006 року з футболу (25 голів).
Срібний призер чемпіонату України І-ої ліги 2015 року, бронзовий призер чемпіонату України І-ої ліги 2014 року.
У чемпіонатах України – 108 матчів, 71 гол. У кубках України – 14 матчів, 6 голів. Виступала в Лізі чемпіонів УЄФА. Майстер спорту України з футболу.
Виступала за команду з хокею на траві "Роксолана" (Івано-Франківськ), у складі якої двічі стала бронзовим призером чемпіонатів України серед жінок, виступала в розіграші Кубка чемпіонів (дивізіон В). Майстер спорту з хокею на траві.
Кандидат у майстри спорту з футзалу. Кращий бомбардир чемпіонату України 2005 року з футзалу (47 голів).

Хресним батьком Христини був відомий футбольний тренер Річард Михайлович Гуцуляк. Тому спорт увійшов в життя дівчини ще змалку. Вона з юних літ ганяла м’яч на різних майданчиках – волейбольних, баскетбольних, гандбольних. А коли в Івано-Франківську створили хокейну команду "Роксолана", Христину запросили до її лав. Так, з не зовсім популярного на сьогоднішній день виду спорту – хокею на траві, розпочався професійний шлях спортсменки.

Ботюк двічі ставала бронзовим призером чемпіонатів України, а в 1996 році разом з клубом дебютувала на європейській арені в Кубку чемпіонок з хокею на траві. Тоді франківчанки замінили дискваліфікований "Колос" з Борисполя.

Ще під час виступів за "Роксолану" Христину запрошували у різні жіночі футбольні команди. Тому її подальше майбутнє було фактично вирішене, і після яскравого періоду виступів у хокеї на траві вона переключилась на "великий" футбол. Виступаючи з 2004 року спочатку за івано-франківський "Спартак", а потім за калуський "Нафтохімік", спортсменка зібрала у свою колекцію повний комплект нагород національного чемпіонату з футболу серед жінок та здійснила черговий єврокубковий похід.

У 2009-2010 роках, коли "Нафтохімік" через фінансові проблеми взяв вимушену паузу, Ботюк вирішила спробувати свої сили у футзалі. Грала Христина в чемпіонаті області у… чоловічій команді "Енергозбут". Було нелегко грати з хлопцями, відбирати м’яч, грати корпусом, але загалом, це був хороший досвід у кар’єрі, який приніс їй ще більше загартування як гравцю. Повернувшись у "великий" футбол разом з "Нафтохіміком", який у 2011 році відновив своє існування, Ботюк відразу здобула національну "бронзу". А в наступному сезоні поклала "срібний" комплект медалей у Кубок України. На жаль, сподівання очікуваної боротьби за "золоті" нагороди не виправдались. Знов через фінансову скруту "Нафтохімік" припинив своє існування… А Христина, маючи пропозиції від деяких футбольних клубів, прийняла рішення залишитись на Прикарпатті, взяла паузу в кар'єрі, щоб присвятити час своїй родині.

Тимчасова перерва розтягнулась на півтора року. У 2014 році на базі івано-франківських ДЮСШ №3 та ЗШ №28 була сформована команда "Освіта-ДЮСШ №3". Керівництво команди запросило досвідченого бійця Христину Ботюк допомогти в становленні нового молодого колективу. У дебютному для "Освіти ДЮСШ №3" сезоні Христина взяла старт у жіночому чемпіонаті Україні серед команд Першої ліги, зуміла показати характер та здобула "бронзові" нагороди змагань. Наступного року разом з дівчатами ДЮСШ №3 зробила крок уперед – "срібні" нагороди та здобуття права зіграти у Вищій лізі жіночого чемпіонату України.

При всіх своїх видатних якостях найбільше Христина Ботюк підкуповує своєю поведінкою – як на полі, так і поза ним. Будучи майстром пасу і удару, вона ніколи не цурається чорнової роботи, регулярно відпрацьовуючи в обороні. При цьому Христина завжди залишається справжнім джентльменом – ніколи не провокує суперника, не симулює, не грає підло. За всі свої 122 офіційні матчі у різних змаганнях українського футболу вона жодного разу не видалялася з поля – це чи не найкращий показник її гри?

– Христина, що для вас означає футбол?
– Звичайно, це не хобі. Я занадто серйозно ним займаюся, приділяю йому практично весь свій час. Можна сказати, футбол – це мій стрижень.

– Розкажіть, будь ласка, чим саме привабив вас цей вид спорту?
– Красива, енергійна гра. Футболом захопилася ще у дитинстві. Більше дружила з хлопцями, з ними і виросла. Пам'ятаю себе ще маленькою дівчинкою, яка постійно бігала з м'ячем. Завжди любила командні види спорту, а футбол, напевно, я вибрала тому, що це найвідоміший вид спорту і дуже цікавий.

– Відомо, що ви грали як у звичайний футбол, так і футзальний. Приймали участь в змаганнях як жінок, так і чоловіків. Тож який, на вашу думку, футбол складніший?
– І в футболі і в футзалі є свої тонкощі. Обмежений простір футзальной площадки змушує тебе грати технічно і без права на помилку. У той час як у великому футболі, якщо ти помилився, тебе підстрахують партнери, якщо звичайно ти не останній захисник. Граючи в міні-футбол, завдяки придбаній техніці, ти не загубишся і на великому полі.

– У чому головна відмінність жіночого футболу від чоловічого?
– Напевно, тільки в швидкостях. З фізичної підготовки, витривалості ми футболістам анітрохи не поступаємося, а за баченням поля навіть перевершуємо. У футбол потрібно грати не тільки ногами, важливо вміти грати головою, миттєво приймати правильні рішення.

– Футбол – це щоденні тренування, в дощ, мороз, в будь-яку пору року. Чи доводилося вам коли-небудь шкодувати про те, що ви вибрали для себе таку нежіночу професію? Не було бажання все кинути?
– Кинути – ніколи! Єдине, на тренуваннях дуже не любила бігати кроси. Так, бувало важко, думаєш – все втомилася, не можу, не хочу, але коли виходиш на поле, коли приходять перемоги і емоції, то все це забуваєш, і все це перебиває. Тому зараз кажу собі завжди, що я все можу, що треба перетерпіти, потім буде легше.
 
– За амплуа на футбольному полі ви нападник. Чи доводилося вам грати на інших позиціях?
– Моя головна задача, як гравця, полягає в тому, щоб допомогти команді, а вибір моєї позиції на полі – це прерогатива тренера. Довелось пограти і в центрі поля, і в захисті. Але в більшості випадків через швидкість, нестандартне мислення, гольове чуття і хорошу фізичну підготовку тренера бачили мене на позиції нападника.

– Вам довірили пов'язку капітана. Чи змінило це якось ваше життя в команді?
– Капітанська пов'язка – це, перш за все велика відповідальність. Ти починаєш пред'являти до себе більше вимог, розуміти, що ти - обличчя команди і людина, якій не можна бути слабким і опускати руки у складній ситуації, бо за тобою весь колектив.

– Номери на футболках - особлива тема в футболі. Вас чортова дюжина не бентежить своєю недоброю славою?
– Коли мене запросили в калуський "Нафтохімік", були вільними тільки два номери – 11-й і 13-й. Дві одинички якось не притягали – тому 11-й відпав відразу. Взяла 13-й номер і не шкодую. Він якось прилип до мене і я його більше не відпускаю. Ці цифри, навпаки, стали для мене щасливими – тут обійшлося без жодних забобонів.

– Бутси зручне взуття?
– Дуже зручне. Для футболістів дуже важливо, щоб взуття було комфортним, легким, щоб не виникало незручностей при бігу або якихось різких рухах. У мене за кар'єру було багато різних бутс, по кольору – переважно білі. Одного разу тренер "Нафтохіміка" Ігор Юрченко пошуткував, що я можу взути всю команду. Бутси майже як кросівки, коли встаєш на ґрунт, шипи провалюються і все в порядку.

– Були в житті моменти, коли вам доводилося чимось жертвувати заради футболу?
– Постійно! Особистим життям, навчанням, здоров'ям. Якщо звернутись до лікаря і попросити знайти хвороби, він відразу знайде. Скаже, що потрібно купу досліджень робити. Спасибі рідним та близьким за розуміння і підтримку.

– Який успіх вважаєте найважливішим у своїй футбольній кар’єрі?
– Я вважаю, що не можна у футболі та й взагалі у спорті ділити успіхи на важливі і не дуже. Тому що кожна гра, кожна перемога важливі. У кожній грі ми чогось вчимося. Я не люблю програвати, але, коли трапляються поразки, сиджу, аналізую чому так сталося. І для мене особисто друге чи третє чемпіонство так само важливе як і перше.

– Яка футбольна мрія франківчанки Христини Ботюк?
– Як син мій казав, п'ятою в дальню дев'ятку – має бути гол! Це була моя мрія… на жаль, поки не здійснилася.

– Чи є у вас улюблена чоловіча команда? За кого вболіваєте?
– З самого дитинства я вболівала за збірну Бразилії. Зараз – це збірна України.

– Чи є у вас якийсь талісман удачі?
– Мій талісман – це віра в Бога. Будь-яке моє починання, кожен мій матч проходить з його ім'ям на вустах. Це і є моя удача, це і є мій талісман.

– Які поради можете дати дівчатам, які починають займатися футболом? Які, на ваш погляд, головні складові успіху в кар’єрі футболістки?
– Дівчатам хотілося б порадити більше тренуватися, слухати своїх наставників, не здаватися, якщо щось не виходить. А головні складові успіху, я думаю, це величезне бажання перемогти, величезна самовіддача, ну, і найголовніше, потрібно любити футбол. Адже футбол – це дуже цікава гра, де ви знайдете багато друзів. Вірте у себе і все вдасться.

– Озираючись назад, кого б хотіли подякувати за досягнуті успіхи?
– По-перше, я б хотіла подякувати своїй сім'ї. Тим людям, які виховували, які підтримували мене у моєму виборі. Хочу подякувати всім тренерам, які ростили, направляли, давали поради. До мене тільки зараз починає приходити усвідомлення того, наскільки сильно мені пощастило з наставниками. Спасибі їм велике! Окрема подяка хокейній команді "Роксолана". На той час за "Роксолану" грали майстри спорту СРСР, які передали мені багато досвіду, майстерності і дали дорогу в майбутнє. Не можу не згадати "Нафтохімік", команду, де всі, немов добре налагоджений годинниковий механізм, працювали на перемогу.
 
– Ви вже замислювались, чим би вам хотілося займатися після закінчення футбольної кар'єри?
– Думала, але поки не визначилася. Хотілося б знайти роботу пов'язану з футболом і спортом, навчитись чогось нового.

– Чим цікавитеся крім футболу, як проводите вільний час?
– Вільний від футболу час стараюсь проводити із сім'єю, бо дуже скучаю за ними. Приділяю увагу сину. Якогось окремого хобі немає. Все залежить від настрою і сил. Багато читаю, люблю вірші Ліни Костенко, слухаю музику, дивлюся фільми.

– Наостанок розкажіть яка зараз ситуація з ДЮСШ-3? Як готується команда до нового сезону?
– У минулому сезоні команда ДЮСШ №3 виборола путівку у Вищу лігу жіночого національного чемпіонату. На жаль, складна економічна ситуація в Україні не обійшла стороною і наш Прикарпатський регіон. На Івано-Франківщині немає коштів на чоловічий професіональний футбол. Що вже тут говорити про жіночу команду... Швидше за все в новому сезоні ДЮСШ №3 знову продовжить свої виступи у Першій лізі. Найближчим часом розпочнеться підготовка до нового сезону. Але це вже питання більше до керівництва і головного тренера.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити