Як йшла до успіху тернопільська біатлоністка Світлана Крикончук

30 грудня 17:00
Переглядів: 180

Ми розповідаємо про відомих жителів Тернопілля — людей, які досягли успіху завдяки неймовірній силі волі та титанічній праці над собою. Їхня відомість - закономірна плата за вкладені зусилля.

Сьогодні пропонуємо розповідь про історію успіху тернопільської біатлоністки, призерки чемпіонатів Європи та світу Світлани Крикончук. 

— Вітаємо, Світлано! Розкажіть, як потрапили у біатлон?

— Біатлон чисто випадково появився у моєму житті. Я приїхала на змагання з кросу, де зайняла 2 місце, і тренер, пізніше він був у мене першим тренером з біатлону, Клочко Павло Петрович, усіх запитував: "Хто хоче йти у педагогічний ліцей на спортивне відділення?". Я послухала, підійшла до нього, запитала, що це за ліцей, які там напрямки. Він розказав, що є фізкультура, фізичне виховання. Запитала, чи можна туди поступити, він відповів: "Приїжджай, здаси там крос, здаси тестування з анатомії". Я приїхала, поступила в 11 клас, і він сказав: "Я тренер лижних гонок, будеш ходити до мене на лижні гонки". Пройшов рік, я в ліцеї вчилася. У травні виграла змагання, зайняла перше місце, підійшли до мене тренери з біатлону та кажуть: "Ми чекаємо тебе в біатлоні". Так я прийшла в біатлон, мені тоді було 17 років.

— Скільки часу займаєтесь професійним спортом?

— На даний час не займаюсь, 2 роки, як завершила, а займалась біатлоном 13 років.

— Пам'ятаєте перші нагороди? За що отримували?

— Перша медаль була в кросі — 2 місце, а в біатлоні перша медаль була на всеукраїнських змаганнях в Сумах. Я, тоді 17-літня, приїхала перший раз на всеукраїнське змагання, настріляла 6 промахів в спринті, зайняла 2 місце. Була в шоці… Тоді був відбір на чемпіонат світу в Чехії. На другий день ми бігли усі в одній віковій групі: дорослі, юніорки, дівчата. Я зайняла серед усіх 3 місце і потрапила на чемпіонат світу. В мене не було ні паспорту, ні візи, в мене нічого не було, і мені сказали: "Це якась випадковість, хто її буде брати, ми її нікуди не беремо, хай готує собі паспорт, якщо на наступний рік так само виступить, тоді ми її візьмемо". На другий рік я також займаю призові місця, а у відборі їду на чемпіонат світу в Італію по літному біатлону і виграю в перший день срібло. Це була перша моя міжнародна медаль, на другий день — золото.

— Як батьки ставились до захоплення доньки?

— Тато був "за", а мама проти. Мама в мене була вчителькою математики, вона хотіла, щоб я йшла вчитись на математику, а я її ніколи в житті не любила (сміється — прим. авт.). Коли я поступила на фізкультуру, то мама постійно питала, чи можна, щоб я перевелась на математику. Я маму заспокоювала, що переведусь. Коли я виграла золото чемпіонату світу, мама стіл накрила всім родичам, вона збирала всі виписки з газети, збирала мої фотографії, дивилась телевізор і більше ту тему не піднімала, щоб я перевелась.

— Якби мали можливість повернути все назад, займались би й далі біатлоном чи ні?

— Якби вернути час назад, однозначно, я б почала займатись цим видом спорту. Зараз молодь в нас ходить в клуби, ходить на різні весілля, дні народження, до рідних — я все це пропустила. Я пропустила багато весіль рідних, подружок, мало часу проводила з рідними, оце найболючіше. У мене мами зараз немає, я рідко приїжджала до неї...

— Жінка-спортсменка має вольовий характер, то хто в домі господар?

— В мене чоловік також спортсмен, в нас це питання не конфліктне. Чоловік із Шостки, з Сумської області. Займався колись плаванням, лижними гонками, стрільбою з лука, і на даний час він працює в національній збірній України.

— Які Ваші плани на майбутнє? Чим плануєте займатись?

— Якщо я вже віддала майже половину свого життя біатлону, то я вже нічим іншим займатись не вмію. Планую все життя віддати спорту.

— Чи реально заробляти тренером?

— Реально, якщо ти маєш таких спортсменів, як був сам, міжнародного рівня. Відповідно йдуть преміальні тренеру, і визнання, і надбавки до зарплатні. Це свого роду бізнес.

— Скільки маєте нагород? Медалі, грамоти, кубки рахували?

— Міжнародних медалей в мене 22, з них 20 - літніх і 2 — зимові. А взагалі приблизно 85 зі всіх змагань, враховуючи міжнародні і українські. Грамот, чесно кажучи, не рахувала, є велика папка.

— Чому вирішили покинути великий спорт?

— Я вирішила залишити спорт у 2012 році, коли виступала на чемпіонаті Європи. Спочатку я виступала на етапі кубка Європи з літнього біатлону, ми закінчили ці змагання і в нас залишалось 4 дні до чемпіонату Європи, це була Словаччина. Мені дзвонять з дому, що в мене помирає мама, я вертаюсь додому. Похоронила маму… І вирішую їхати назад — мама просто хотіла, щоб я виграла золото, і я сказала, що заради мами виграю. Я виграла 2 золота і сказала: "В мене немає бажання більше тренуватись". Вирішила працювати тренером. Проходить 6-8 місяців, остання літня Європа в Естонії, я за 3 місяці починаю готуватись, і ми, тернопільською естафетною командою, виграли золото, ми обіграли росіян, які були в шоці. В нас була така собі команда — не була сильна, не національна збірна, а ми виграли в росіян… Особисто я мала 4-6 місце і після того сказала собі, що я завершую.

— Який найкритичніший випадок був під час спортивної кар'єри?

— Одна була критична ситуація, у 2009 році в Китаї на всесвітніх змаганнях. Ми приїхали командою, я просиділа там 3 тижні і не проїхала ні одного старту, тому що бігла спринт, і після першого рубежу в мене відлетіло кріплення на лижі. Я падаю, і все — закінчую змагання, тому що по спринту ти біжиш наступні гонки. Вийшло, що поїхала відпочити у Китай…

— Яка мрія у Світлани Крикончук?

— Так як я не стала олімпійською чемпіонкою, мрію виховати олімпійського чемпіона.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити