24-25 листопада у спортивно-більярдному клубі "Еффе" за участі 27 учасників з 6-ти регіонів України відбувся традиційний 12-й турнір з більярду пам’яті Михайла Сапеляка. Срібним призером цих престижних змагань став 17-річний львів’янин Юрій Семко. У фіналі він поступився тернополянину, який представляє Львівську Федерацію більярдного спорту, Андрію Сенику. Ми зустрілися з чемпіоном Львівщини 2011 і 2012 років Юрієм Семком, який дав велике інтерв’ю для сайту "Галичина спортивна". Публікуємо другу частину цього інтерв’ю.
Перша частина інтерв'ю: Юрій СЕМКО: "У фіналі обрав атакувальну тактику"
- Юрію, хто тебе привів у більярд? Коли почав грати?
- В більярд привів мене тато. Він раніше займався мотокросом, був чемпіоном Союзу. А мотокросмени, як відомо, дуже люблять грати в більярд. І тато, і дядько постійно ходили в більярдні клуби. Тато мене брав із собою. Півроку ходив у клуб "Піраміда" біля Стрийського автовокзалу (зараз він називається "Динамік"). Там відкривали більярдну школу. Але я тільки один виявився бажаючий. Платив 50 грн. в місяць, скільки хотів, приходив. Було мені тоді 10 років. Через певні причини власники цього клубу переїхали в "Касіопею". Там мене ніхто не вчив, по суті ходив і бавився. І на четвертий рік тренувань, як зараз пам’ятаю, 31 грудня 2009 року, відомий на той час майстер Юрій Фурманчук запропонував мене тренувати. Я, звичайно, погодився.
- І кар’єра одразу пішла вгору?
- Саме так. Через місяць тренувань зіграв на любительському турнірі в клубі "Еффе". Я виграв ці змагання. Причому дуже швидко і впевнено. І десь через два тижні був Кубок "Містер Твістер-2010". Там обіграв кількох іменитих гравців. Зокрема, одного кандидата в майстри спорту, а ткож майстра спорту Ігоря Мартина. І в півфіналі потрапив на Юрія Фурманчука. Вперше з ним зустрівся на змаганнях і виграв - 5:1. Звісно, всі після того почали гудіти, мовляв навчив на свою голову. А в фінал я вийшов на Андрія Сеника. Швиденько програв 1:6. Тоді він був явно сильніший за всіх у нас. От так і почалася моя кар’єра.
- Продовжував тренуватись під керівництвом Фурманчука?
- Так. Ми тренувалися з Юрою десь два місяці. Він з мене не брав ніяких грошей, їздив зі мною в інші клуби. За це я йому дуже вдячний. А потім у нашої Федерації забрали статус національної і Юра перестав грати. Фактично тільки два місяці він мене потренував і перестав. Правда написав для мене різні вправи, тренування, і я почав сам ходити і потихеньку тренуватися.
- Як виступав без тренера?
- Стався спад. Більше півроку після перших успіхів я нічого не вигравав. Мабуть, подумав, що я такий сильний гравець. А коли Юра перестав мене тренувати, то за місяць-два все забулося і дуже впала гра.
- Не було бажання і далі консультуватися у Юрія?
- А я так і робив. Періодично їздив до Юри в "Касіопею", знов задавав йому якісь питання. І от потихеньку повернув свою форму. На початку осені 2011 року виступив на чемпіонаті області. У чвертьфіналі зустрівся з Андрієм Сеником і виграв у нього 4:3. У півфіналі виграв з рахунком 5:4 у Юрія Дмитерка з Коломиї. А в фіналі був дуже важкий матч з Володимиром Захаровим. Я переміг 6:4 і вперше став чемпіоном області.
- Що було далі?
- Після того турнірі я виграв п’ять поспіль клубних змагань. А потім ще й переміг на Кубку Сапеляка. Виграв у Демідова з Івано-Франківська в контровій партії останню кулю. Потім зайняв друге місце у змаганнях за абсолютного чемпіона області. В загальному за рік поступився Захарову. І потім знов пішов спад - півроку ніякої гри і ніяких результатів. І восени цього року виступив на чемпіонаті області. До чвертьфіналу дійшов без проблем, де потрапив на Миколу Цяску, який в той час набрав хорошу форму. Добре на нього налаштувався і виграв 5:1. У півфіналі зіграв з Мар’яном Полідовичем з Миколаєва. Довго з ним боролись, відігрувались. Я виграв 5:3. А в фінал вийшов на Едуарда Мецкана. Він раніше був найсильнішим в області, їздив у євротури. Потім взагалі років 10 не грав. І в фіналі я програвав 2:3, але зумів виграв 6:3.
- За межами Львова виступав?
- Так, з’їздив на три турніри. На міжнародних юніорських змаганнях "Кубок надії" в Києві дійшов до півфіналу, де зіграв з майстром спорту міжнародного класу Сергієм Крижановським з Молдови. Програв йому 6:8 у контровій партії. Досить добре там зіграв. Усі почали про мене говорити. Ще їздили зі Львова минулої зими в Київ на Кубок Buffalo. Там зібралися кращі українські майстри і частково зарубіжні. 10 тисяч доларів призовий фонд, хороший клуб… Перед турніром пройшло дві кваліфікації. Якщо потрапляєш в основну сітку, то вже щонайменше у призах. Троє з львів’ян – я, Сеник і Цяска – пройшли кваліфікацію. І в першій зустрічі мені попався Ярослав Тарновецький. Він чемпіон світу, має отримати звання заслуженого майстра спорту. Партія там велась до 15-ти куль. Він в мене вигравав 2:0 по партіях. Потім я почав розслаблено грати і зрівняв рахунок – 2:2. Отже, контрова! Пам’ятаю, зібралося трохи народу, прийшов його тренер… І він виграв у мене 15:7. І врешті Ярослав виграв той турнір. А я наступну зустріч програв майстру спорту і вилетів з турніру. Але потрапив у призи і для мене це був дуже хороший результат. Особливо, якщо врахувати, що в кваліфікації я виграв у трьох майстрів спорту.
- Тарновецький тобі щось говорив після зустрічі?
- Так, казав, що граю я добре, але кий в мене просто жахливий. Тому що в мене кий був за 200 гривень, кривий, з дешевою наклейкою. Він мені дуже сподобався, я ним чемпіонат області виграв. А в Тарновецького кий був за 3 тисячі доларів. Словом він був здивований, що я таким патиком ледь у нього не виграв. Казав, щоб постійно підвищувати рівень, треба їздити на виїзні змагання. Бажання таке у п’яти-семи людей зі Львова є, але за фінансами один-два може поїхати, а решта ні. Відповідно ніхто і не їздить.
Ще їздив на чемпіонат України в Кременчук. В потязі було досить холодно, всі зі Львова захворіли. І в перший день всі програли, крім Андрія Плешка. А наступного дня Плешко першу ж зустріч програв. Словом, дуже невдало ми там виступили.
- Зараз багато спортсменів кидають грати в більярд. Чому?
- Думаю, це пов’язано з фінансовою кризою. І грошей менше в людей, щоб грати. І ще зникла така річ, як "комерція". Нема стимулу грати. Дуже багато грошей на то йде. Раніше були ігри на гроші, хоча б щось можна було виграти. А тепер такого нема. Відповідно, нема стимулу і підвищення рівня гри.
Невдовзі очікуйте на продовження інтерв'ю з Юрієм Семком.