Підставою для цього інтерв’ю стали події, які останнім часом відбуваються в українському дзюдо. А саме, було сказано про список кандидатів на заміщення посад державних і головних тренерів, які є вакантними. Відтак, у випадку затвердження кандидатур на ці пости, до Олімпійських ігор 2016-го року у бразильському Ріу-де-Жанейру, саме ці спеціалісти готуватимуть майбутні олімпійські надії України. Провалившись на останній Олімпіаді в Лондоні, де українські дзюдоїсти вперше за останній час Олімпіад залишились без нагород в українському дзюдо назріває революція. Зокрема, найтитулованіший український дзюдоїст сучасності, Роман Гонтюк подав свою кандидату на заміщення вакантної посади головного тренера збірної України з дзюдо. Тож кореспондент «СПОРТИВКИ» привітав Романа Гонтюка з Днем народження, яке він відсвяткував 2 лютого, а також розпитав про перипетії в українському дзюдо, причини подання кандидатури на заміщення вакантної посади тренера збірної, підводні течії та проблематику розвитку дзюдо в Україні.
-Я подав свою кандидатуру на заміщення вакантної посади головного тренера збірної України з дзюдо, -- розповідає Роман Гонтюк. Рішенням комісії було прийнято підтримати мою кандидатуру та рекомендувати мене голові служби Держмолодьспорту Равілю Сафіуліну для того, щоб зі мною можна було укласти контракт. Однак наступного дня Сергій Дуброва, теперішній головний тренер написав на мене лист, мовляв, у мене є низка порушень, щоб обіймати таку посаду, що у мене немає належної освіти, хоча на даний час я навчаюся, немає стажу роботи, хоча про стаж роботи, вважаю, у даному випадку мова не повинна йти, адже у дзюдо я з дитинства і всі тонкощі цього виду спорту знаю з середини. Знаю, як готують спортсменів до змагань, тому нічого важкого тематичного у цьому плані немає. Тому на даний момент питання із моєю кандидатурою ще розглядають. Звісно, що у цьому випадку не буду опускати рук, буду боротися до кінця. Адже не залежно від того, хто прийшов на посаду головного тренера повинне стояти одне завдання – об’єднати всю країну, щоб не було лівих та правих. Не треба ділити країну на Захід та Схід, не повинні бути так звані «наші» та «ваші», а повинна бути у данному випадку одна ідея – дзюдо. Ця теза повинна бути головним завданням будь-якого головного тренера України. Адже не повинно бути різниці між тим, звідки той чи інший спортсмен. Це ж стосується і дитячого дзюдо. Чи ця дитина з периферії, чи з Києва. Зрозумійти, що талановиті діти з периферію повинні мати такі ж самі права, як і київські діти, чи, скажімо, дніпропетровські, донецькі, з Сімферополя чи ще з якогось іншого міста, які займаються дзюдо.
-Що скажеш про розвиток дзюдо в регіонах?
-У цьому питанні про розвиток дзюдо в регіонах проблематика є вже давно. Багато людей, які закінчують спортивну кар’єру з радістю хотіли б працювати у цих напрямках, у популяризації та розвитку дзюдо. Для цього їм необхідно підставити плече, надати фінансову підтримку, аби вони могли працювати у себе на периферіях і піднімати дзюдо.
-Що скажеш загалом про розвиток дзюдо в Україні. Є поступ вперед, чи, навпаки, деградація?
-Можна багато говорити про те, що сьогодні збірна команда України з дзюдо на Олімпійські ігри в Лондон їде повним складом. Вести мову про те, що українське дзюдо набирає великих обертів, але ми прекрасно розуміємо, що сьогодні на турнірах, які завершилися в Грузії і Софії, Континентальні Кубки серед чоловіків та жінок, нашими спортсменами не здобуто шквалу медалей. Адже зауважу, що після Олімпійських ігор в Лондоні багато лідерів збірної України відпочивають і ніхто не бере участі у цих перших турнірах, які зараз проходять. Можливо, що й не всі лідери будуть брати участь у чемпіонатах Європи та світу. Тобто нас цікавлять Олімпійські ігри. Про що ми говоримо? Про те, що нам потрібно ліцензії, чи про те, що нам потрібен результат на Олімпійських іграх?! Звичайно, що тут важко порівнювати ці речі. Скажімо, у порівнянні зі здобуттям олімпійських медалей у дзюдо, то ми зробили крок назад, якщо ж брати до увагу ту кількість здобутих олімпійських ліцензій, то є крок уперед. Важко дати однозначну відповідь. Якщо говорити про місто Київ, то у ньому, звісно, є хороша школа. На жаль, сьогодні створена і ведеться така політика у дзюдо, якщо ти з нами, то можеш поїхати туди, туди і туди. Якщо ж ти проти, то – їдь додому і відпочивай там. А такого не повинно бути, це – не правильно.
-Перед Олімпіадою в Лондоні в українській чоловічій збірній з вільної боротьби виник скандал між головним тренером команди Русланом Савлоховим та досвідченим борцем Андрієм Стадніком. Останній, до речі, так і не потрапив на Олімпіаду в Лондон. Унаслідок цього у «вільників» виник невеличкий розкол. Одна частина борців підтримувала Стадніка, у тому числі й капітан збірної Василь Федоришин, інша – Савлохова. Чи не назріває такий розкол, враховуючи ті події, які зараз відбуваються у чоловічому дзюдо України?
-Не хочу казати, що розкол, просто на просто у мене є своя думка. Коли Віталій Дуброва, який є моїм хорошим товаришем, з яким ми давно товаришували, і, якому, я неодноразово висловлював свою думку з цього приводу чомусь її не розуміє… Сьогодні наші думки з ним чомусь розходяться, чомусь ці люди мене у збірній України не бачать, як тренера, як ту людину, яка може багато хорошого зробити для українського дзюдо. Звісно, що я можу прийти і щось з боку підказати. Однак, так себе я не бачу, бо вважаю, що для українського дзюдо зробив дуже багато і хотілося б свій досвід передавати набагато плідніше своїм товаришам. А стосовно вільної боротьби, я чув про цей скандал, хоча вважаю, що це суто їхні внутрішні моменти. І Андрій Стаднік і Василь Федоришин є хорошими моїми друзями, тому, звичайно, що їхні позиції підтримував би в будь-якому випадку, адже спортсмен всю цю систему відчуває на собі. Звичайно, що важко обійти таких старших тренерів, які «матьорі» і знають, як себе поводити. На жаль, зараз багато кому не потрібна твоя чесність і принципи та правильні моменти у тих чи інших питаннях…
-Декілька днів тому у столиці Грузії Тбілісі завершився Континентальний кубок. Чому ти не брав участь у цих змаганнях?
-Зараз я відпочиваю. Подав свою кандидатуру на посаду тренера збірної, тому більше зараз працюю у цьому напрямку. Також відпочиваю та відновлююся після стресу Олімпійських ігор в Лондоні.
-Нещодавно у тебе було День народження. Як його відсвяткував?
-День народження відсвяткував у сімейному колі. Були також запрошені мої найближчі товариші. А найголовнішими подарунками для мене стала присутність моїх друзів…
-Серед друзів, можливо, були й дзюдоїсти, або ж представники з інших видів спорту?
-У більшості – це була моя сім’я.
-Що подарували?
-Та різні були подарунки. Хтось подарував мисливський ніж, хтось парфуми, хтось туфлі, хтось – кошти.
Довідка «СПОРТИВКИ»
Гонтюк Роман Володимирович
Громадянство – Україна
Національність – українець
Дата народження – 2 лютого 1984 року
Місце народження – місто Надвірна, Івано-Франківська область
Місце проживання – Місто Київ
Зріст – 180 см
Виступає у ваговій категорії – до 81 кг
Срібний призер Олімпіади в Афінах-2004. Бронзовий призер Олімпіади в Пекіні-2008. Учасник Олімпіади в Лондоні-2012