Приводом до написання цього матеріалу стали вельми тенденційно-тривожні процеси, які відбувається не лише у нашій політиці, культурі, а й спорті. Те, що український спорт перебуває у фінансовій комі, ні для кого не є таємницею. До уваги не беремо окремі футбольні команди, які утримують українські товстосуми. Та й взагалі футбол не варто чіпати, адже загальновідомо, що гра мільйонів та інші види спорту розвиваються наче окремо одне від одного.
Варто зупинитися на інших видах спорту, насамперед ігрових, які ледь животіють. У першу чергу це жіночий гандбол, який перебуває на межі зникнення. За останні роки український чемпіонат перетворився не відомо у що. Те ж саме можна сказати про хокей та волейбол.
Хокей з «барського плеча»
Ця тенденційність призвела до того, що флагман українського чоловічого волейболу харківський «Локомотив» з наступного сезону виступатиме в російському чемпіонаті. І все б тут нічого, скажуть одні. Наш чемпіонат слабкий, а в наших Північних сусідів, навпаки, другий після італійської першості за рейтингом та успішністю серед чемпіонатів Старого світу.
Та першою ластівкою став не «Локо», а новостворений хокейний клуб «Донбас», який пригрівся під крилом Бориса Колеснікова. Ця команда, яка нарощує м’язи шаленими темпами, вже вписала своє ім’я «золотими» літерами в історію українського хокею, порушивши на внутрішній арені гегемонію славного колись, а нині з напівперебитими від безгрошів’я крилами київського «Сокола». Хокейний клуб «Донбас» офіційно прийняли до Вищої хокейної ліги Росії. Про це нещодавно було повідомлено у Москві на загальних зборах ВХЛ. Донеччанам залишилося протягом цього місяця сплатити вступний внесок, який складе 5 мільйонів рублів. Таким чином, у сезоні-2011/12 у ВХЛ повинні взяти участь 23 клуби.
Ну, що тут такого, знову хтось закине мені?! «Сокіл», наприклад, теж останніми роками «париться» у Білоруському чемпіонаті. І як тут не згадати про державну програму розвитку хокею в Україні? Як не згадати про льодові палаци у кожному з великих міст, які переважно залишаються на рівні обіцянок? Як не згадати про те, що на цей рік з «барського плеча» пана Колеснікова найшвидша на планеті гра нарешті стане найшвидшою і у нас…
Хоча стоп… Ні, не у нас. Бо в хокейний клуб «Донбас» тишком-нишком перекочувала майже вся обойма «соколят», а це, задумайтеся на хвилиночку практично половина збірної України. І виступатиме ця команда у Росії, а не в нас. І гроші приноситиме в казну сусідньої держави, адже тут враховуються і переїзди (перельоти, якщо таке можливо), і проживання в готелях, й інші пов’язані з цим витрати. Нормальна практика, скажете ви. Ось, мовляв, у НХЛ та КХЛ грають клуби з різних держав. Так, грають. Але там хокей стоїть зовсім на інших рейках, аніж у нашій державі.
Круки над нашим спортом
А тепер про волейбол. Не витримали лихої долі «залізничники» і подалися на «панщину» в Росію. «Локомотив» офіційно прийняли у чемпіонат сусідньої країни з волейболу. Про це було оголошено на Президіумі Всеросійської Федерації волейболу. Якщо й далі все піде такими темпами, то скоро наш спорт розшматують і розкопають, як ту могилу («на четверо розкопана, розрита могила»), про яку писав наш Кобзар.
А далі справа й до футболу може дійти. Чому б, мовляв, не спробувати окремим командам виступати в чемпіонаті Угорщини, Росії, Польщі? Ось такі нонсенси, які загрозливими круками літають над нашим спортом.
За гандбол, коли згадують уболівальники цей цікавий вид спорту, теж душа болить та серце крається. Колись славний «Спартак» на теперішньому етапі ледь зводить кінці з кінцями. А львівська «Галичанка» після фінансових потрясінь завдяки окремим ентузіастам та фанатам своєї справи лише дивом збереглася від зникнення з гандбольної мапи України…
Багатовекторність у нікуди
Знаєте, в одного з моїх улюблених українських прозаїків та поетів Миколи Хвильового є прекрасний цикл памфлетів «Камо грядеши?», у них він у часи сталінської тиранії не боявся наголошувати та піднімати питання вектору України. Схоже, ті питання, які у ті часи підіймав Фітільов (справжнє прізвище Миколи Хвильового, -- примітка автора) і сьогодні не втратили своєї ваги. Якщо так і далі піде, то ми докотимося, до того, що гандбол, волейбол, хокей та інші ігрові види спорту, за винятком хіба що футболу, через декілька років вимруть немов мамонти. Існуватимуть окремі команди, як забавки для «грошовитих татусів».
Звісно, тут можна наводити й інші приклади. Але вони стосуються зовсім не нас… От, скажімо, валлійський футбольний клуб «Свонзі» знову після майже тридцятирічної паузи продерся до англійської прем’єр-ліги.
Але ж у нас, панове, не Англія. Менталітет та рівень життя в Україні зовсім не такий. Не треба тут тицяти пальцями на Туманний Альбіон. Спорт треба підіймати методами створення власних сильних чемпіонатів, аби до нас наші сусіди просилися не залежно від виду спорту: футболу, волейболу, хокею, гандболу, баскетболу…
А ми тільки те й робимо, що обираємо багатовекторність в усьому. І вона (ця багатовекторність) в кінцевому результаті заводить в нікуди. Тож куди йдемо, панове?..
Мстислав КОЦЬКИЙ-БОБ’ЯК