Фінал чемпіонату України з шахів, що завершився у Львові, для стриянки Анни Музичук був більш, ніж успішним. Наша шахістка виступила вдало, залишивши позаду усіх своїх суперниць. Після того, як Анна Музичук завершила свої виступити за збірну Словенії і вирішила знову виступати за збірну України, це чемпіонство стало для неї першим після 2003-ого року. Титулована шахістка розкрила секрети своєї успішної шахової кар’єри.
- Анно, наскільки важливим було для тебе виграти чемпіонат України?
- Почну з того, що грала у чемпіонаті України вперше після багатьох років перерви. Як відомо, раніше я виступала за збірну Словенії і варіант грати у нашому чемпіонаті був виключений. Приємно, що вдалося перемогти цього разу. Зізнаюся, мені важко сказати, чи це був очікуваний, чи не очікуваний результат від мене. Але зазначу той факт, що серед всіх учасниць фіналу у мене був найвищий рейтинг.
- Чи відчувала себе фавориткою турніру?
- Мабуть, після того, як виграла кілька партій.
- Кого зі своїх суперниць хотіла б відзначити?
- Найважче було грати з іншими фаворитами – колегами по збірній. Відкриттям турніру вважаю 16-річну киянку Юлію Осьмак. З нею зіграла внічию. Пригадую ця партія була складною. Вважаю, вона здивувала своїм результатом.
- Як оціниш виступ своєї рідної сестри Марії?
- Нашу партію коментувати не буду. Вона поділила 3-4 місце. Вважаю, це непоганий результат, але вона могла виступити краще. За кілька турів до фінішу вона програла партію, яку мала вигравати. Якби вона її виграла, наздогнала б мене в турнірній таблиці.
- Чи відчувалося тобі, що ти граєш вдома?
- Було приємно, що такі змагання відбулися у Львові. Мені усе сподобалося. Не треба було нікуди їхати (сміється).
- Які твої теперішні плани?
- На початку грудня зіграю на інтелектуальних іграх в Китаї. Це традиційний турнір, у якому ми виступаємо регулярно. Наскільки мені відомо, у Пекіні будуть усі найсильніші гросмейстери світу. До Пекіна ми вилітаємо 8-ого грудня.
- Яке місце у світовому рейтингу посідаєш зараз?
- У класичних шахах шосте, а з бліці – друге. Раніше у нас був один класичний рейтинг, однак два роки тому цю систему змінили. Обидва рейтинги очолює угорка Едіт Полгар, але вона не бере участь у жіночих турнірах, а відтак з нею ніколи не грала. Цього року після Олімпіади вона оголосила про завершення своєї кар’єри, тому мені важко сказати чи зустрінемось ми колись в очній офіційній партії.
- Чи легко давалося рішення повернутися до збірної України?
- Не легко, але я рада, що так сталося. Так само важко давалося рішення виступати за збірну Словенії. У 2004-ому році виникли серйозні проблеми з нашою шаховою федерацією. Коли виграла чемпіонат України серед жінок з боку нашої федерації були певні обіцянки, які не виконувалися. Це й зіграло основну роль у тому, що я не виступала за збірну України. В той час надійшла пропозиція від словенської шахової федерації, запропонували грати за їхню збірну. Порадившись з батьками, прийняли цю пропозицію. Переїжджати жити до Словенії не було жодної потреби. Рада тепер, що все уже історія.
- Кажуть, з шаховими фігурами ти познайомилася у два роки.
- Так (сміється). У два роки знала ходи, а у три уже могла грати шахову партію. Знала усі правила. Мої батьки – професійні тренери з шахів. Зважаючи на це, почала грати дуже рано. У дитинстві бавилася фігурками, також усі в сім’ї грали в шахи. Це дало свій результат. Спочатку брала участь у дитячих змаганнях: чемпіонати України, Європи, світу. Коли мені було шість років, стала чемпіонкою Європи у дитячих змаганнях. Перший норматив гросмейстера виконала у 13 років, а останній у 14 на шаховій Олімпіаді, після чого присвоїли це звання.
- З твоїх слів зрозуміло, що усьому ти повинна завдячувати батькам.
- Важко сказати. Спочатку це було їхнє бажання, а потім шахи почали мені подобатися. Попри це, батьки завжди казали, що у мене є вибір в житті: мовляв я можу обрати собі іншу дорогу.
- Своє життя без шахів можеш уявити?
- Зараз мені складно уявити життя без шахів. Тепер для мене це робота. Шахами заробляю на життя.
- Кажуть, що Анна Музичук - справжній поліглот.
- (Сміється). Окрім української та російської, знаю англійську та словенську. На певному рівні володію німецькою та польською. Вчила латинь, проте її вже забула, бо ніхто нею не спілкується.