Віталій Матешко прийшов працювати в Івано-Франківську міську раду після чергових виборів з новою командою Віктора Анушкевичуса. Претендуючи на вакантну посаду голови комітету фізичної культури і спорту міської ради, він єдиний серед кандидатів запропонував програму розвитку спорту в обласному центрі. Керівництво до неї поставилося схвально, і ось уже багато років Віталій Матешко свою програму старається втілювати в життя. Згодом вона розширилася в одному із напрямів — В. Матешка в 2005-му обрали президентом обласної федерації легкої атлетики. «До мене федерацію очолював голова обласної ради професійних спілок Ігор Басюк, — каже Віталій Матешко. — Тоді, власне, пропонували очолити федерацію людям, які мають можливість фінансово допомагати. ігор Євгенович написав заяву, а мені як віце-президентові федерації довелося в особі керівника продовжити її роботу. На звітно-виборній конференції я переміг в один голос за підтримки дитячих тренерів ДЮСШ. Щоправда, колишній начальник управління спорту ОДА Роман Вірастюк, будучи головуючим, з невідомих причин не підписав протокол голосування. Це тягнулося кілька років, два з них управління спорту принципово не надавало фінансової підтримки федерації, але ми вижили».
Види легкої атлетики
- Пане Віталію, колись легку атлетику називали королевою спорту. Тепер такі слова рідко почуєш. Скажімо, легка атлетика для людей, які не дуже обізнані зі спортом, асоціюється переважно з біговими дистанціями. Насправді все виглядає інакше. Дайте, будь ласка, повну або часткову інформацію про цей вид спорту.
— Легка атлетика — олімпійський вид, котрий культивували ще на початках зародження Олімпійських ігор. Окрім бігу, легка атлетика об’єднує 63 (з них 44 — олімпійські) види, куди належать зокрема спортивна ходьба, різні метання, штовхання ядра, стрибкові дисципліни (довжина, висота, потрійний стрибок). А якщо говорити про біг, то він теж має багато різновидів. Насамперед це класичні дистанції, де відбуваються змагання на стадіоні (100, 110 м з бар’єрами, 200, 400, 800, 1 500 і 10 000 метрів), відтак — змагання поза межами стадіону — легкоатлетичний крос, біг по шосе на 10 кілометрів. Мова про офіційні старти, які проводять в Європі, світі та в Україні. Є ще гірський, добовий, дводобовий біг, марафонський, напівмарафонський і надмарафонський пробіги. Хоч і з неповним переліком, але це все королева спорту — легка атлетика.
На мить від золотої медалі
- В СРСР, зокрема в Україні, легкій атлетиці приділяли велику увагу. Як наслідок — високі досягнення спортсменів на міжнародних аренах. Наша область теж тоді виглядала належним чином?
— Найвищим досягненням у радянські часи була срібна медаль калушанина Євгена Аржанова на 800-метрівці на Олімпіаді-1972 у Мюнхені. Унікальна подія, коли він першим на фініші підняв руки, однак англійський атлет на мить (в електронному перегляді) зумів випередити нашого земляка. Хоча опісля було багато суперечок, проте факт залишився фактом — друге місце.
Серед прикарпатців на всеукраїнських, всесоюзних і міжнародних суперництвах добре виступали бар’єристи, бігуни з перешкодами, марафонці, метальники. Наприклад, ігор Григораш — чемпіон СРСР з метання молота (нині проживає в США). До збірної Союзу входили Михайло Кривоніс і Лідія Левандовська (тепер має прізвище Фесенко і проживає в Москві). Левандовська входила до першої десятки скороходів світу на дистанції 10 000 метрів. Микола Повалицький (спортивна ходьба) тричі брав участь у командних легкоатлетичних поєдинках СРСР — США.
Диму без вогню не буває...
- Час перейти до незалежної України. Наскільки тепер упав рівень цього виду спорту і чому?
— Багато говорити на таку тему, мабуть, не варто. Легка атлетика і колись, і тепер, і в майбутньому матиме і підйоми, і спади. Це закономірно. У певний час народжується певне талановите або, навпаки, покоління людей, яке через певні обставини потрапляє в руки професійних чи не дуже професійних тренерів, а звідси — й відповідні результати. Ще раз наголошую: на кожному етапі й далі будуть «плюси» і «мінуси» в легкій атлетиці, як і в інших видах спорту. Зокрема й на Прикарпатті.
- Після літніх Олімпійських ігор у Лондоні в ЗМі вибуховою стала інформація про корупцію у Федерації легкої атлетики України. Незабаром відбулися заміни керівництва федерації та державного тренера з легкої атлетики. Що з цього приводу можете сказати і як ви оцінюєте епоху Валерія Борзова?
— Диму без вогню не буває... Є тут, напевно, зерно правди, якщо вже обурилися легкоатлети, що готувалися до ігор і там здебільшого виступили успішно. Разом з тим правоохоронні органи, крім звільнення керівництва федерації, наскільки мені відомо, жодної кримінальної справи не відкрили. Тому вважаю, що це якась загальна негативна тенденція, бо схоже твориться в деяких інших федераціях. Тож настав час робити якісь висновки. Щодо легкої атлетики, то нове керівництво федерації почало працювати в позитивному напрямі, орієнтуючись на європейську федерацію і на модернізацію подій. Звичайно, там, де можливо, адже важка економічна ситуація в країні не дозволяє швидко досягнути бажаного. Другий момент: федерація тепер стала публічною і відкритою для всіх і зокрема для легкоатлетів. Приміром, раніше керівництво не знаходило часу безпосередньо спілкуватися навіть з лідерами королеви спорту своєї держави, то тепер будь-хто має можливість звернутися чи в електронному, чи в письмовому вигляді, або офіційно попросити президента федерації відвідати той чи інший регіон. До речі, новий її президент Ігор Гоцул нинішнього року побував у нашій області уже двічі. Здається, стільки ж разів за всі роки незалежності приїздив на Прикарпаття Валерій Борзов
Валерій Борзов, безумовно, — непересічна особистість, людина світового рівня, член виконкому Міжнародного олімпійського комітету. Мабуть, настає час, коли треба міняти якісь пріоритети, по-іншому дивитися на сьогодення. Якраз, можливо, команді попереднього президента забракло, як на мене, готовності до спілкування зі спортсменами, а до всього додалися ще й факти корупції. Звідтіля й пішла хвиля невдоволення, підтримана більшістю легкоатлетів.
Спорт вищих досягнень — це шалена витрата енергії, ризик на межі здоров’я. Потрапивши в олімпійську збірну, атлети чудово розуміють, що в них один або максимум два олімпійські цикли, де вони потенційно можуть себе виявити. і коли в тебе постійні фінансові затримки в плані підготовки, то важко показати той результат, на який ти сподіваєшся. Людський ресурс дуже швидко зношується, тому це ще одна з причин невдоволення і зчиненого інформаційного галасу. і як я уже сказав, хвильова лінія невдоволення перенеслася на федерації інших видів спорту.
Чому «не доживають» молоді атлети?
- Пане Віталію, перейдімо до обласної легкої атлетики. Що тут доброго, а що поганого?
— На Прикарпатті перший успіх за незалежності випав на 1996 рік, коли на Олімпійські ігри в Атланту поїхали Сергій Осович (естафетний біг 4х100 метрів) і Роман Вірастюк (штовхання ядра). Крім того, Роман Вірастюк був капітаном національної збірної команди (він, власне, учасник трьох Олімпіад). У наступних Олімпіадах в різній чисельності добре стартували Тетяна Ляхович (тричі) в метанні списа, Неля Непорадна в бігу на 1500 метрів (вона в сезоні афінської Олімпіади з травня по серпень на піку форми стала чемпіонкою світу серед молоді на цій же дистанції), двічі олімпійцями були ірина Шепетюк, прикарпатський вихованець (потрійний стрибок) Віктор Ястребов (представляв Київщину), Христина Стуй. Остання в естафетному бігу 4х100 метрів у Лондоні завоювала бронзову медаль.
10-12 атлетів постійно входять до складу збірної України в різних вікових групах. Останніми роками домінують жінки, а в попередні переважали чоловіки. Це ситуативна річ, яка виникає залежно від обставин: таланту, професійної роботи тренерів, психології, піку форми спортсменів. Обійшовши дорослий спорт, зупинимося на молоді — майбутній зміні. Хлопці та дівчата 19—23 років — ця вікова категорія повинна бути під пильним наглядом. На жаль, там є провали, бо багато атлетів «не доживають» до дорослого спорту. Звісно, у нашій непростій економічній ситуації людині постійно доводиться думати: працювати професійно в спорті, тобто жити впроголодь, чи шукати себе в іншій професії і заробляти гроші на хліб насущний. Як бачимо, є серйозна проблема.
Серед юніорів нині недостатньо атлетів, щоб представляти спорт вищих досягнень. Якщо говорити про юнаків, то тут усе гаразд, є перспективи дорости до дорослого спорту. Так ось, залишається тільки міцно зав’язати нитку: юнаки — юніори, юніори — молодь, молодь — дорослі.
- Ви сказали про юнаків і їх перспективність. А чи насправді можна було недавно в Харкові про це дізнатися на чемпіонаті України та в Донецьку на чемпіонаті світу з легкої атлетики серед юнаків і дівчат 1996-1998 років народження? Скільки наших спортсменів у цих змаганнях брало участь і як вони там виступили?
— На чемпіонаті України змагалося 12 представників Івано-Франківщини. П’ятеро з них завоювали медалі. Найкращі результати у спортивній ходьбі: «золото» — у Ганни Суслик, «срібло» — в іванни Данилюк, а «бронза» — в Анни Бабінчук. Крім того, чемпіонами стали Назар Шарий — у штовханні ядра і Володимир Мисливчук — у метанні молота.
А на чемпіонаті світу в Донецьку серед чотирьох наших спортсменів найкраще виступив Володимир Мисливчук, який посів десяте місце. Натомість Ганна Суслик була 21-ю, іванна Данилюк — 22-ю, а Назар Шарий — 27-й.
Не думаю, що ви задоволені цими результатамиѕ
— Зважаючи на погане фінансування, наші атлети виступили в силу своїх можливостей, і очікувати чогось більшого було досить складно.
Не аж такі великі гроші
- Результати змагань значною мірою залежать від матеріально-технічної бази. Наразі легка атлетика, здається, не має відповідної бази ні на теренах України, ні області.
— Стосовно України залишає бажати кращого. Крім Донецька, є лише три стадіони: в Києві — «Олімпійський» та в Харкові і Ялті, де можна проводити змагання високого рівня. «Мінус» у всіх них той, що там відсутні запасні стадіони для розминок під час організації чемпіонатів Європи чи світу.
В нашій області не має жодного стадіону, який би відповідав усім нормам для наших умов. В Івано-Франківську на стадіоні національного технічного університету нафти і газу, побудованому 70 років тому, відсутнє сучасне покриття. Непогане гумове покриття є на дитячому стадіоні «Юність», але він нестандартний. Нормальне покриття — в манежі коледжу фізичного виховання, який використовуємо для бігових дисциплін, проте на повну потужність не можемо задіювати інші види спорту, приміром, стрибки. Тому буквально на всіх нарадах я наголошую на будівництві стадіону із сучасним легкоатлетичним ядром. Ціна питання — всього 3,5 млн. грн. для того, щоб покласти легкоатлетичне покриття на основу. Це не аж такі великі гроші.
В івано-Франківську є центральний стадіон «Рух», який свого часу віддали ТзОВ «Скорзонера». Нічого досі тут не зроблено, тому через суди та інші державні інстанції ведеться боротьба за повернення стадіону на баланс міста. Навколо нього є чотири гектари землі, які можна використати під будівництво спортивних споруд. Місто розробило інвестиційний проект щодо цього, тож тільки треба знайти інвестора, щоб вклав мільйони і щоб споруда стала в майбутньому прибутковою структурою.
Серед районних центрів лише в Городенці під минулі вибори до Верховної Ради на частині стадіону встановили сучасне покриття. Водночас кожний райцентр має якийсь стадіон задовільного рівня, де розвивається легка атлетика.
Працюють там, де легше
- Пане Віталію, а як із тренерським складом легкої атлетики на Прикарпатті? Адже робота тренерів теж дуже впливає на результати спортсменів.
— Офіційно в області є понад 100 тренерів, з них п’ятеро — заслужених тренерів України з різних видів легкоатлетичної програми. 70 відсотків тренерів працюють з атлетами юнацького віку. Шкода, що чимало талановитих своїх вихованців вони віддають в інші області, де пропонують кращі умови: безпроблемний вступ до ВНЗ, добре фінансування, високоякісний тренувальний процес. До негативу слід зачислити і втрати позицій в стрибках, у бігу з перешкодами і в багатьох інших програмах. Чимало фахівців, насамперед молодих, намагаються працювати там, де легше. Скажімо, легше набрати 20-50 дітей, займатися з ними, наприклад, спринтом, і замість належного результату лише виконувати першочергове завдання тренера-початківця — оздоровлення дітей і прищеплення їм любові до легкої атлетики. От дехто 40 років цим і займається, не підготувавши жодного збірника області.
Чи є вихід з такої ситуації? Є, звичайно. Тренери повинні об’єднуватися і створювати бригади, віддаючи найкращих своїх дітей тому, хто вміє їх готувати далі та вести до спортивних висот. Я згідний, що треба кадрово переглядати тренерсько-викладацький склад задля подальшого його навчання і вдосконалення. Очевидно, освіти недостатньо для того, щоб бути хорошим фахівцем. Тренер, досконало знаючи свою справу, повинен мати високий авторитет, не тільки забезпечувати навчально-тренувальний процес, а й вести спортсмена по життю. Тобто допомагати йому у вирішенні питань побуту, навчання, фінансів, працевлаштування.
Шлях до вдосконалення
- І насамкінець — фінансовий бік федерації. Якщо брати до уваги Державний бюджет, то тут ситуація кепська. За моєю інформацією, федерації з різних видів спорту донині не отримали й копійки із запланованої мільйонної суми. і, можливо, вже й не отримають. Як у таких критичних обставинах виживає ваша федерація?
— У країнах, передусім європейських, в аналогічних федераціях навчилися заробляти на себе завдяки законодавчим дозволам, а в Україні громадським організаціям через недосконалість цього ж законодавства, щоб пропонувати свій продукт і мати відповідні матеріальні дивіденди, це робити складно. Ось і доводиться здебільшого розраховувати на державу. Та, на превеликий жаль, «пробити» потрібні кошти тепер надзвичайно важко. Торік отримали лише 30 їх відсотків від передбаченого, нинішнього року ситуація ще гірша. Однак надії не втрачаю, тим паче, що за 2012-й легкоатлетам, котрі за свій кошт їздили на змагання, прославляючи нашу область, я винен 35 тисяч гривень. Їх обов’язково треба повернути.
Правда, ми не сидимо на місці, працюємо з бізнесовими людьми, котрі мають або прямий стосунок до легкої атлетики, або її просто люблять. Таким чином намагаємося привернути до себе увагу меценатів для проведення спортивно-масових заходів. Це відбувається по-різному, не завжди йдеться про фінансові вливання. інколи це закупівля грамот, медалей, різної продукції, а коли йдеться про дитячі змагання — солодощів. Причому нинішнього року від Федерації легкої атлетики України за нормальну роботу торік ми отримали транш у сумі 2 тис. гривень. Ніби й невеликі гроші, але й це добре...