Прикарпатець Василь Кричун - дев'ятиразовий чемпіон України з легкої атлетики серед ветеранів, двадцятиразовий переможець столичних змагань, володар сотні спортивних нагород.
А днями серед представників 14 областей України він виборов чотири (!!!) золоті й три бронзові медалі на відкритому чемпіонаті Києва з легкої атлетики. Одна із таємниць успіху легкоатлета у тому, що він майже... не вживає води. При зрості 1,74 Василь Кричун важить 56 кілограмів і не звертається до лікарів.
— У це й справді важко повірити — невже ви, титулований спортсмен, не вживаєте води?
— Не бачу в цьому нічого дивного, кожен живе, як йому добре. А мій організм уже десятки років звик обходитися без води. Її пити я перестав ще у 1966 році, коли в армії через недогляд молодих кухарів цілий батальйон напився непрокип'яченої води. Наслідком такого недбальства стало захворювання 400 солдатів на дизентерію...
— І що, з того часу ви зовсім не вживали води?
— Вживав, але у дуже малій кількості. Спрацювала якась психологічна настанова, адже ще до армії я вмів самонавіюванням зупинити в себе зубний біль, біль голови, позбутися різних отруєнь. І досі це вмію...
До речі, одного разу, пригадую, я кілька діб їхав поїздом у Росію. Дорога важка, виснажлива. Я взяв з собою пляшку мінералки. Але, приїхавши в сусідню країну і повернувшись, привіз воду додому...
— Ще однією дивовижею є те, що, вийшовши на пенсію, ви почали серйозно займатися спортом...
— Нічого дивного, просто вдома сумно стало. (Сміється). Біля мого будинку — шкільний стадіон. Щоранку дивитися, як там бігає молодь, було несила. Я і вдягнув спортиний костюм, взув кеди — і гайда за молодими! Втікати від хвороб, старості та поганих думок.
Згодом взяв участь у змаганнях серед ветеранів, чемпіонаті зі спортивної ходьби, навіть надмарафонську дистанцію бігав. На останній був найстаршим; із 18-річними пробіг 525 кілометрів по області. Не оминали жоден райцентр. А діти, знаєте, добрі, бачать, що я найстарший, і на кожному місці перепочинку одразу мені воду чимдуж несуть. "Та я не п'ю води, рідненькі",— казав їм, а в них очі от-а-а-акенні робилися від здивування.
А ще взимку по снігу босим можу промчати, і в ополонку стрибнути, і в сніжну пору на Говерлу вийти. Після кожного підкорення найвищої вершини — купання у річці Прут. Буває, стрибаю в ополонку в 20 — 30-градусний мороз, вискакую такий бадьорий, ніби щойно на світ народився. Ще жодного разу я не застудився.
Дехто зі знайомих пробує мене зупиняти, каже, схаменися, подивися на свої роки... Але які там роки!
— А як же ви поповнюєте та відновлюєте сили після змагань, не п'ючи води?
— Мені вистачає з'їсти шматочок рафінованого цукру. Так, під час останніх змагань у Києві я брав участь у різних видах легкої атлетики: бігу на 200, 400, 800, 1500 та 3000 метрів, спортивній ходьбі, стрибках у висоту, довжину та бігу з бар'єрами. Пробіг шість дистанцій підряд! Відпочинок перед наступним забігом лише 30 секунд. Перед кожним забігом лише витирав обличчя носовичком, духовно налаштовувався та коротенько молився.
Так з'являється впевненість — "Ти зможеш!" І біжиш, а за кілька хвилин — уже й медаль на шиї. (Сміється). Хоча для мене перемога не головне. Я радію, що беру участь у змаганнях, зустрічаюся з товаришами. Але не хочу лукавити: бути першим — подобається.
— Ну води ви не вживаєте, а що ж ви їсте?
— Стараюся відмовлятися від жирного, смаженого і гострого. М'ясо їм невеликими порціями, вживаю переважно телятину, курятину та яловичину. Не уникаю чорного хліба і сала, часнику, цибулі. Проте категорична заборона на спиртне.
Водний баланс в організмі допомагають поповнити овочі, фрукти, які вирощую на дачі або купую в знайомих, — аби жодних хімікатів на них не було. Зранку роблю собі "енергетичну бомбу": сім чайних ложок цукру, ложка рідкого смородинового, порічкового або сливового варення, вичавлюю сік лимона, столову ложку заморожених чорниць і трішки-трішки води. З'ївши це, до вечора нічого можна не вживати. А на вечерю можу лише половину яблука погризти — мені вистачає, а дружина переживає. Все мене нагодувати ситно хоче.
— Ви завжди повторюєте, що більше значення, аніж фізична, має психічна та духовна пожива...
— Так, цілком правильно. Вісімдесят відсотків наших проблем зі здоров'ям та різні немощі — від поганих думок та навколишнього духовного й душевного сміття. Тому я уникаю поганих новин, енергетично важких людей, стараюся ні з ким не сваритися, не сперечатися, черпати якнайбільше добра і радості від розмови з рідними. Щоранку і щовечора молюся. Не з молитвеника, а своїми словами. Часто ходжу до церкви, їжджу по святих місцях. А перед змаганнями посилаю СМС Господу, прошу про перемогу. (Сміється).
— Пане Василю, а чи зверталися ви колись до лікарів?
— Слава Богу, нечасто. Ну часом бувають спортивні травми. Ось нещодавно під коліном у мене виявили пухлину. Тоді й був у медиків, але, дякувати Богові, нині вона зникла...