Нещодавно у Донецьку завершився чемпіонат України з легкої атлетики. Чемпіоном у стрибках у висоту серед чоловіків став львів’янин Дмитро Дем’янюк. Дмитро з результатом 226 сантиметрів випередив харків’янина Олександра Нартова та вінничанина Віктора Шаповала. Про виступ на чемпіонаті України та підготовку до чемпіонату Європи у Барселоні — в розмові з Дмитром Дем’янюком.
— Дмитре, розкажи про чемпіонат, що завершився. Чи задоволений ти своїм підсумковим результатом 226 см?
— Я не настільки задоволений після чемпіонату України, як би мені хотілося. Передусім тому, що моя фізична форма дозволяла мені продемонструвати значно кращий результат. Хоча в Донецьку — специфічний сектор. До тієї гуми я просто не міг призвичаїтися, бо вона дуже швидка. Тому виконати стрибок технічно так, як потрібно, було дещо важко. Можливо, тому був трохи розчарований, хоча в принципі завдання мінімум виконав і відібрався на чемпіонат Європи.
— Кого бачиш серед основних своїх конкурентів на чемпіонаті Європи?
— Основну конкуренцію всім стрибунам у висоту складуть росіяни. Передусім це пов’язано з тим, що у них в команді є дуже багато спортсменів, які віднедавна демонструють високі результати. Наприклад, тиждень перед чемпіонатом України я виступав у Москві на змаганнях, тому скажу, що російські стрибуни дуже потужно виглядали. Там стрибав і Олімпійський чемпіон Пекіна-2008 росіянин Андрєй Сільнов і Шустов, які показали результати по 233 см. У Москві після них я став третім із результатом 228 см, тобто я бачив, що вони добре готові.
— Чи встигнеш підготуватися до чемпіонату Європи та підійти в оптимальних кондиціях?
— Чемпіонат відбудеться наприкінці місяця в Барселоні, тобто 27 - 29 — кваліфікація та фінал відповідно. Сподіваюся, що підготуватися до цього чемпіонату зможу нормально, бо фізичні кондиції у мене добрі. Треба себе до цього чемпіонату Європи підвести трохи психологічно та технічно.
— Чи маєш певні ритуали перед кожним стрибком. Як налаштовуєшся?
— Якихось певних налаштувань немає. Перед кожним стрибком обдумую технічні деталі стрибка, уявляю, як я повинен його виконувати. Якихось забобонів немає.
— Як, на твою думку, виглядає конкуренція у цьому виді спорту в Україні?
— Звичайно, що хотілося б, аби в Україні була дещо вища конкуренція, аніж є зараз. Приміром, якщо подивитися на чемпіонат Росії, то в них нема такого, щоб з результатом 226 см. хтось вигравав чемпіонат країни, а в нас буває. Хоча, скажу відверто, я теж не розраховував із таким результатом перемогти. Думав, що для цього необхідно буде підкоряти висоту 230 см. Сподіватимуся, що наші стрибуни теж „розстрибаються”. Адже на чемпіонат Європи, окрім мене, також потрапляє Нартов, який на чемпіонаті України в Донецьку посів друге місце.
— Наскільки відсутність конкуренції всередині України впливає на міжнародні результати?
— На міжнародних результатах, напевно, це і не відображається. Адже на міжнародних змаганнях результати та конкуренція високі, що стимулює спортсмена показувати завжди вищий результат.
— Чи звертає увагу місцева влада на такий самобутній вид спорту, як легка атлетика загалом та стрибки у висоту зокрема?
— В Україні загалом розвиток легкої атлетики, порівняно з усією Європою, відчутно відстає. Про що можна говорити, коли у нас, в Україні, всі легкоатлетичні стадіони та манежі у більш-менш нормальному стані можна перелічити на пальцях однієї руки. Щоправда, наше керівництво намагається забезпечувати нас усім необхідним настільки, наскільки це можливо.
— Скільки загалом коштує виїзд на чемпіонат Європи: форма, харчування, тренування, проживання...?
— Спортсмен вкладає особисто більше в харчування, в тренувальний процес, а переїзд, розміщення та проживання оплачує Європейська федерація. Саме вони оплачують ту квоту. Наша Українська федерація повинна забезпечити, здається, лише переліт. Гроші ж більше потрібні на саму підготовку до того чи іншого старту: на харчування, вітамінізацію, створення гарних умов та виїзди на збори.
— А як справи зі стрибками у висоту у Львові?
— Тренуватися у нас, у Львові, важкувато. Адже фактично навіть нема нормальної ями, на яку можна було би стрибати. Скажімо, більш-менш нормальна яма для стрибків на висоту 220 см у нас стоїть на “Скіфі”, а це — манеж. Тому в манежі не дуже хочеться тренуватися, коли змагання проходять на відкритих стадіонах. Це трішки різні речі. А та яма, яка у нас на стадіоні “Динамо”, де ми тренуємося, у такому жахливо-аварійному стані за свої тридцять років, що на неї дещо страшно стрибати. Відтак доводиться виїжджати на збори та шукати там можливість для повноцінних нормальних тренувань.
— Дмитре, а в комерційних змаганнях плануєш брати участь?
— Звичайно. Сподіваюся, що до чемпіонату Європи ми зробимо ще один старт у шведському Карлштадті 15 липня. Саме там хочу перевірити свої сили на прийдешній європейський чемпіонат. Зараз викладатися на повну теж немає потреби, потрібно правильно розподілити сили та енергію.
Мстислав КОЦЬКИЙ-БОБ’ЯК, Ратуша