Представляємо другу частину інтерв'ю з колишнім гравцем ФК "Львів", "Карпат", "Дніпра", "Металіста" та багатьох російських клубів Дмитром Семочком.
Він майже непомітно завершив кар’єру, яка видалася багатою на події. Не про всі Дмитро готовий говорити відкрито, однак завісу таємничості таки відчиняє. Що сказав йому Мізін після аномально швидкого вилучення, для чого Ілюмжинов запросив у футбольний клуб звіздаря і чому тренування у Реваза Дзодзуашвілі могли тривати до заходу сонця.
Львів’янин, який більшість футбольного життя провів у Росії. Географія його виступів вражає: Львів – Донецьк – Еліста – Ярославль – Владивосток. Футболіст, якого вистачило рівно на один матч у Кварцяного та Гамули. Людина, що ламала щиток Анатолію Тимощуку і потрапляла через це у немилість до кумира пітерських фанатів. Наймолодший гравець космічних "Карпат" Мирона Маркевича кінця 90-их. Футболіст, який не знайшов спільної мови з Бишовцем і Протасовим, забивав у ворота молодого Рожеріо Сені, танцював у пелюстках троянд в "Луч-Енергії", отримував дві жовті картки і не покидав поле, а ще на власні очі бачив неповторний "Дніпро" Кучеревського та стежив за першими кроками новітнього "Металіста".
"Філімонова зламала преса"
– Вас дуже часто дискваліфіковували за різні інциденти. Ставалося це кілька разів по кілька матчів. Найгучніший скандал – епізод 2007-го, коли у складі "Луч-Енергії" ви нібито розламали німецький щиток на нозі Анатолія Тимощука. Вас відсторонили на 3 матчі.
– Я не знав Тимощука особисто до того моменту. Зі сторони може здаватися, що я зіграв жорстко, але насправді я навіть правил не порушив. То була весна, поганий газон... Я відібрав м’яч у когось з гравців "Зеніта", відпустив його задалеко і вирішив дістати у падінні. "Газпром" почав фінансувати "Зеніт" і всі розуміли, що пітерці мали стати чемпіонами.
– Ви отримали пряму червону?
– Ту зустріч обслуговував Валентин Іванов, який за рік до того на Чемпіонаті світу показав 16 жовтих карток у матчі Португалія-Нідерланди. Ми опинилися в меншості і в кінці гри пропустили єдиний гол.
– Після поєдинку ви віджартувалися, що у Тимощука щитки не дуже хорошої якості. Капітан "Зеніта" Владислав Радімов пройшовся по вас дуже жорстко і навіть приховано пригрозив.
– У мене з Радімовим завжди були погані відносини. Це зла людина. Якби "Луч-Енергія" мала такі фінансові можливості, то гравців суперника також з такою ж періодичністю видаляли б з поля.
– Ще одна цікавинка вашої кар’єри – сербський наставник "Уралана" Боріс Буняк.
– То катастрофа.
– В одному з матчів ви програли 0:9, а "Спорт-Експрес" нагородив вас "2" за ту гру. Все було настільки погано?
– Кінець сезону, всі роз’їжджаються. В команду Буняк набрав безліч балканців. Але навіть не це здивувало. Скажи, як можна запросити в футбольний клуб сербського баскетболіста? А Буняк запропонував йому грати в "Уралані" у футбол. Було смішно... Щодо того розгрому, то ми програвали у Раменському 0:4 і президент змусив мене виходити на поле. Чесно, я грати не хотів. Знав, що з сербами справи не буде.
– На початку 90-их в шепетівський "Темп" приїхав видатний грузин Реваз Дзодзуашвілі. В одному матчі чемпіонату України він випустив на поле 10 своїх співвітчизників. На початку 2000-их ви зустрілися з цим тренером в "Уралані". Ваші враження?
– В Елісті також очікували на засилля грузинів, але вчасно втрутилося керівництво. Дзодзуашвілі – тренер старої закалки. Футбол змінюється і треба підлаштовуватися під нові вимоги. У Реваза Михайловича тренування тривали мінімум по дві години. Одну вправу могли робити по 30 хвилин. Знаєш, чому тренування закінчувалися? Вже темніло і Дзодзуашвілі розумів, що треба завершувати. Так би й до ранку тренувалися (посміхається).
– В "Уралані" ви тренувалися у Леоніда Слуцького – найуспішнішого російського тренера сучасності. То були лише перші його кроки у новій діяльності.
– Про Леоніда Вікторовича спогади хороші. Завжди при зустрічі вітається, запитує, як справи. Дуже простий у спілкуванні.
– У 2002-му в "Уралан" з київського "Динамо" приїхав Олександр Філімонов. Наслідки епохального голу Шевченка на "Лужниках" ще відчувалися?
– Сашко – виключно позитивна людина. Йому було справді важко. Преса його зламала. Згодом він оговтався у психологічному плані. Це було помітно. В спілкуванні був адекватним і простим.
– Який тренер відзначався особливим гумором?
– Завжди з усмішкою згадую Олександра Григоряна, який нещодавно очолив "Анжі". Ми з ним зустрілися в "Луч-Енергії". Тренування міг зупинити і попросити когось продемонструвати кілька прийомів "ушу". Вносив розрядку у тренувальний процес. Якось запропонував: "Організуйте театральну мініатюру і розвеселіть мене".
– Незвичне завдання у футбольній команді...
– Ініціативу на себе взяв Олександр Кудряшов, який свого часу грав за "Сент-Етьєн" та "Спартак". Він поїхав на ринок і придбав білі троянди. Запросили весь тренерський штаб у більярдну, включили відому пісню "Белые розы" і почали співати. Під час приспіву дістали з кишень пелюстки троянд, почали танцювати і засипати кімнату. Григоряну сподобалося.
"Дрогба реалізував пенальті з порушенням правил"
– Після багатьох років, які ви провели в Росії, на Батьківщину вас повертав Євген Кучеревський?
– Так, від нього надійшла пропозиція стати гравцем "Дніпра". В Кучеревського ніколи не повторювалися жарти, кожного разу щось нове і свіже. Євген Мефодійович – відмінний тренер. Дуже багато у плані фізичної підготовки нам дав Вадим Тищенко, уродженець львівського Городка. Найважче ці вправи від Тищенка переносив Олександр Рикун. Наш тренер був жорстким, але поза футбольним полем запам’ятався мені хорошою людиною.
– І все ж у "Дніпрі" ви себе, здається, не розкрили.
– Мені було важко влитися у колектив. Якщо чесно, то він мені не дуже подобався. Кожен з гравців був на своїй хвилі.
– Однак ви товаришували з Рикуном.
– Так, трохи більше з ним. Ми і зараз спілкуємося. Мене так часто про нього запитують, що я більше не хочу на цю тему говорити. Ви всі самі все знаєте. Зараз багато пишуть про його зовнішній вигляд. Якщо ти більше не професіонал і закінчуєш з футболом, то сталу вагу важко утримувати. А ще й коли організм схильний до зайвої ваги.
– Хто саме псував колектив у "Дніпрі" на вашу думку?
– Якщо бачу негатив від людини, то просто з нею не спілкуюся. Приїхав на базу, потренувався і поїхав.
– Були такі люди у "Дніпрі"?
– Так, але не хочу називати їхні прізвища.
– Сергій Назаренко нещодавно завершив кар’єру, а разом з ним від нас пішли неймовірні штрафні і море спогадів...
– Сергій залишався після тренувань з Русланом Ротанем і відпрацьовували цей компонент. Хлопці всього досягли своєю працею.
– З "Дніпром" ви пограли у єврокубках. Який спогад найяскравіший?
– Поїздка у Марсель на стадіон "Велодром". Важко забути заповнені трибуни і матч, в якому проти тебе грає Дідьє Дрогба. Навіть трохи хвилювався перед поєдинком. Я вже не був молодим футболістом, як в "Карпатах", від якого нічого не залежало. Прикро, що вилетіли через той пенальті.
– Дрогба забив з порушенням правил?
– Вважаю, що під час удару було два дотики. Фактично він вдарив собі в опорну ногу. Імена у "Марселя" були серйозні, наприклад, Бартез, Фламіні, Мідо, але ми їх реально могли проходити.
– Згодом ви грали проти АЗ Луї ван Галя і "Мідлсбро" Гаїски Мендьєти і Марка Відуки. З групи "Дніпро" так і не вийшов.
– Як би це дивно не звучало, але голландці нас перебігали. Англійці у фізичному плані були сильнішими. Значний фактор відіграв і потужний нападник Марк Відука. Ми не знайшли зброї проти нього. Як Єзерський не бився з австралійцем, але ми його не втримали.
– Прихід Олега Протасова наблизив ваше прощання з "Дніпром"?
– Вже на зборах новий тренер дав зрозуміти мені, що я не гратиму. Ще до початку чемпіонату я залишив розташування команди. Після одного зі спарингів у нас відбулася сутичка. Протасов почав кричати, я йому відповів. Очевидно, затамував образу. Якраз з "Луч-Енергії" зателефонували і я повернувся в Росію.
"Тренер Юран на тренуваннях стелився у підкатах"
– Ви не рахували приблизну кількість кілометрів, яку здолали за своє життя?
– Я вже давно не літаю, тому відвик. Часто запитують, мовляв 8 годин з Владивостока до Москви летіти, це ж важко... З часом звикаєш, нічого не вдієш. А шахтарі, як під землю спускаються? Зранку йдуть і ввечері повертаються. Ще й під землею цілу добу сидять. Це робота. Маю книжку, журнали, телевізор, iPad – в чому проблема?
– В Японії ви часто бували?
– В середньому двічі на рік. Дуже мені подобається в Токіо. Це просто космос, нам ще дуже далеко до такого рівня життя. А ще я люблю морепродукти, наприклад, морські гребінці. В Україні, наприклад, суші не їм. Риба тут не свіжа, переморожена. А у тих краях зранку зловили, а ввечері ти вже їси.
– Ви добре знаєте Романа Монарьова, який робить перші кроки на тренерському містку "Зірки". Вірите у його здібності?
– Кожен має з чогось починати. Бажаю йому успіхів. Зараз йому непросто, адже це перші кроки. Часто у Вайбері переписуємося, зв’язок не втратили.
– У "Шиннику" ви застали ще одного молодого тренера, уродженця Луганська, екс-гравця "Зорі" і "Динамо" Сергія Юрана.
– В нас хороші відносини, Юран довіряв мені і я грав у нього на кількох позиціях. Людина він емоційна, але на мене не кричав. Амбіцій багато, дуже не любить програвати. Ти багатьох тренерів знаєш, які на тренуваннях у підкатах стеляться? Сергій – один із таких.
– Ще один цікавий персонаж, якого ви зустріли у Росії – Борис Ротенберг. Брат топ-менеджера "Газпрому", син мільярдера і президента московського "Динамо".
– Мій син тренується у школі "Оболоні". Часто запитують, чи я давав якісь хабарі, щоб його туди влаштувати. Раніше малий тренувався у школі "Динамо". Я і тоді нікому нічого не давав. Має голову, має ноги – нехай доводить. Я завжди вважав, що футбол – це спорт для бідних. Щодо Бориса, то він старався, але у нього не все виходило. Можливо, футбол – це не справа Ротенберга. Поводив він себе просто і без пафосу. Потренувався, за ним приїхав водій на новому "Мерседесі" і поїхав у справах.
– 2009-го ви повертаєтеся в Україну і стаєте гравцем "Металіста".
– Я був приємно здивований колективом – всі хлопці порядні і спогади про харківський колектив виключно хороші. Лише сміх, жарти і жодних конфліктів. Особливо знаковий момент – прогрес Марко Девіча. Тільки-но Маркевич побачив, що нападник занадто часто ходить у тренажерний зал, втрачає швидкість і відразу заборонив йому це робити. Девіч втрачав пластичність. Мирон Богданович сказав: "Щоб я тебе більше не бачив у тренажерному залі". Маркевич, до речі, з роками не змінився.
– Жажа Коельо спеціально відпрацьовував свої магічні удари?
– Так, багато над цим працював. Хоча по його ході я зрозумів, що у нього з’явилася певна "вальяжність". Може, він і раніше так ходив, не знаю (сміється). Втім зіркової хвороби я не помітив.
– За "Волинь" і "Закарпаття" ви зіграли по одному матчу. Заодно познайомилися з Віталієм Кварцяним та Ігорем Гамулою. Не шкодуєте, що ці команди були у вашій кар’єрі?
– Ні, це також досвід. Із "Закарпаттям" потренувався тиждень, вийшов на заміну в грі УПЛ. Домовленість була одна, але керівництво її не виконувало. Прийшов до генерального директора: "Я не молодий, щоб мене годувати обіцянками". Я вже неодноразово чув ці "завтра-завтра". Потім Гамула зателефонував, перепросив. Ми з ним в Росії бачилися – хороший мужик. Смішний, багато жартів лайливих у нього. До тренера претензій не маю.
– У "Волині" була схожа історія?
– В Луцьку я якраз з Кварцяним не порозумівся. Знову, один матч, знову фінансові моменти.
– Ви пограли у десятку команд, змінили багато міст. Де почуваєтеся найкраще?
– Дуже люблю Владивосток. Перш за все, завдяки морю. Місто дороге, ціни майже московські. Якщо отримуєш хорошу зарплатню, то жити можна.
– Вам пропонували отримати російське громадянство?
– Було це ще тоді, коли в "Уралані" виступав.
– Чому відмовилися?
– Хотів грати за збірну України. Тим більше, Конституція України забороняє подвійне громадянство. Втім зараз переконуюся, що у наші дні все можна.