Цьогоріч, у листопаді, виповниться 20 років від тоді, як не стало відомого нападник львівських «Карпат» Едварда Козинкевича. Він загинув 1994 року за загадкових обставин. Та і через два десятиліття після смерті футболіста, про нього у Львові пам’ятають. Так, торік на будинку, де жив гравець на вул. Кн. Ольги встановили меморіальну таблицю імені Едварда Козинкевича.
«Він прославив і Львів, і Союз, і Україну. Він добився величезних успіхів, – став срібним призером чемпіонату Європи, став першим і єдиним майстром спорту міжнародного класу», - говорить перший тренер Едварда Козинкевича Святослав Канич.
Тож клубний тележурнал «ПроКарпати» на телеканалі ZIK дослідив найцікавіші моменти із життя та кар’єри легендарного нападника.
Коли у 1969-му році увесь Союз обговорював перемогу «першолігових» «Карпат» зі Львова у Кубку СРСР, Едвард Козанкевич ще виступав у складі іншої львівської команди - СКА. Та вже тоді 20-річним хлопцем зацікавилися наставники молодіжної збірної України та донецького «Шахтаря».
Із Донецька до Львова, щоб виступати у складі «Карпат», Едвард Козинкевич повернувся у 1972-му році вже сформованим гравцем, із досвідом виступів у складі олімпійської збірної Радянського Союзу. Він став кращим бомбардиром «Карпат», а ще отримав виклик до національної збірної країни. З нею став віце-чемпіоном Європи.
Очевидно, що довго втримувати такого гравця «Карпати» не мали можливості, тим паче, що за Козинкевичем полювало московське «Динамо» із могутніми покровителями у силових структурах.
«У Москву Едвард поїхав, бо його туди забрали в армію. Насправді він не хотів переїжджати, вважав Москву чужим містом. Утім йому швидко пояснили: не поїде до Москви, то буде крутити оленями хвости», - пригадує дружина футболіста Оксана Козинкевич
З Оксаною Едвард Козинкевич познайомився вже після московського етапу кар’єри, коли знову повернувся до Львова захищати честь «Карпат».
«Під час знайомства я не знала, що він Едвард Козинкевич, - говорить жінка. – Щоправда, вже тоді зауважила, що він нагадує мені футболіста Козинкевича, якого бачила на стадіоні, коли ходила на футбол із батьком. Едвард пожартував: «Ти знаєш, мені часто кажуть, що я схожий на нього». Але вже на другому побачення Едвард освідчився в коханні і признався, що він і є тим самим відомим футболістом».
Саме дружина стала для Едварда Козинкевича справжнім талісманом. Жінка відвідувала всі матчі чоловіка. Йому було спокійніше виходити на поле, коли знав, що за ним стежать очі коханої.
«Якось під час гри я перейшла зі звичного першого сектора в інший, - продовжує Оксана Козинкевич. - Бачила, як Едвард шукав мене очима. Під час перерви мене розгледів Андрій Баль. Він переодягнувся після заміни, підійшов до мене, і сказав: «Оксано, пересядь, будь ласка, в перший сектор, бо твій Казік шось сумує, гра йому не йде. Я пересіла, а чоловік забив гол».
Також жінка добре пам’ятає, як її чоловікові надходили запрошення від закордонних грандів.
«Колись мені і Верємєєв, і Блохін говорили: Оксано, ти просто собі не уявляєш, що за це за людина, йому аплодували в Європі. Едварда запрошували в мюнхенську «Баварію», кликали шведи, а поляки навіть наречену присилали, щоб він переїхав в їхню країну. Та чоловік говорив: «Це моє місто, це моя країна, я гратиму лише тут».
До речі, Оксана Козинкевич стала однією з перших, кому передали карпатський орден за заслуги - смарагдовий хрест - приурочений до 50-літнього ювілею «Карпат».
Друзі називали Едварда Казіком або Рудим. І добре пам’ятають почуття гумору футболіста. Якось у Бразилії, коли Казинкевич пішов подавати кутовий, з трибуни у нього кинули бананом. Футболіст не розгубився: почистив його та надкусив, а потім спокійно виконав удар. Після цього стадіон кожну дію Едварда Козинкевича вітав оплесками.
Нині, історії про карпатівського нападника розповідають його рідні та друзі. Сам Едвард Козинкевич загинув у 1994 році за загадкових обставин – його знайшли мертвим у власному гаражі. ...До слова, через три тижні, після пропозиції очолити тренерську лаву «Карпат».