35 років тому
І «Динамо», і «Спартак»…
Мабуть, жоден з матчів-відкриття нового сезону не супроводжувався таким шаленим ажіотажем, як квітнева зустріч 1977 року з московським «Спартаком». Москвичі якимось дивом вибули з вищої ліги і свій єдиний сезон поза елітою розпочинали в Івано-Франківську!
Чи варто говорити, що робилося в обласному центрі в день матчу. Згодом газети повідомили про неймовірну кількість уболівальників – понад 17 000, що в півтора рази більше номінальної місткості стадіону «Спартак». Знову у нагоді стали тополі, що росли довкола арени. Правда, одному з вболівальників не пощастило – гілка під ним зламалася і він полетів униз…
Ажіотаж довкола гри підігрівався ще й вдалими виступами іванофранківців у розіграші Кубка СРСР. В 1/16 фіналу «червоно-білі» здолали в рідних стінах єреванський «Арарат», клуб вищого дивізіону. Перемога дісталася господарям у драматичній серії післяматчевих пенальті. Вирішальну крапку у своєрідній футбольній лотереї поставив голкіпер франківців Тарас Белей. Спершу він парирував удар суперника, а за мить сам вдало пробив з 11-метрової позначки.
У наступному раунді на франківців чекало київське «Динамо». За жеребом матч відбувся в столиці України. В день зустрічі федерація футболу змусила спартаківців провести… показове тренування. Подейкують, що таким чином насолити колективу намагався відставлений тренер «червоно-білих» Віктор Жилін. Ображений наставник сподівався, що прикарпатцям забракне сил на гру з майбутнім чемпіоном Союзу. Втім, на полі Республіканського стадіону (зараз – НСК «Олімпійський») середняк першого дивізіону мав достойний вигляд, поступившись з рахунком 0:2.
Ось так в одному сезоні франківці зустрілися з найпопулярнішими командами СРСР – київським «Динамо» і московським «Спартаком». В першості країни «Спартак» фінішував 14-м. З-поміж українських клубів франківці продемнострували восьмий результат…
25 років тому
Забуте слово «аншлаг»
Чверть століття тому, в 1987-му івано-франківське „Прикарпаття” не дісталося золотої вершини, зупинившись на третій сходинці. Та після прощання з першою союзною лігою і кількох років застою місцевий уболівальник нарешті зміг на повні груди вдихнути запаморочливий запах великого футболу.
З настанням перших теплих днів перелік дефіцитних товарів поповнила ще одна позиція – квиток на стадіон „Кристал”.
Після вильоту команди з першої ліги стадіон збирав дедалі менше глядачів – по три-чотири тисячі за матч. Попри посередні результати, «Прикарпаття» мало у своєму складі групу кваліфікованих футболістів. Про потенціал колективу свідчив його середній вік. Останньому з могикан, котрий застав ще першу лігу – Володимиру Цимбалу, було всього 28 років! Відзначимо ще одну деталь – у попередньому 1986 році франківці не поступилися у жодному з 20-ти домашніх матчів.
У міжсезоння прикарпатці, яких очолював заслужений тренер Росії Борис Стрельцов, зробили тільки чотири надбання. Повернулися додому кращі вихованці місцевого футболу 27-річний Ярослав Думанський і 26-річний Ігор Юрченко. Обидвох не хотіли відпускати їх попередні клуби – харківський „Металіст” та одеський „Чорноморець” відповідно, але питання якось владнали. З чернівецької „Буковини” перебрався бурштинець Михайло Савка, а вакансію на останньому рубежі команди заповнив Аркадій Баталов з херсонського „Кристала”.
У підготовчий період команда виграла усі без винятку матчі. Після кількох осічок на старті «Прикарпаття» видало серію з 16-ти безпрограшних ігор, в яких здобуло 13 перемог. Загалом у виснажливому 52-матчевому марафоні (!) підопічні Бориса Стрельцова здобули майже три десятки перемог, поступившись лише сімферопольській «Таврії» та тернопільській «Ниві». Шкода, що вже наступного року лідери залишили колектив і він знову скотився у «золоту середину»…
20 років тому
Привіт, вища ліга!
Двадцять років тому, навесні 1992-го, «Прикарпаття» дебютувало у новоствореній вищій лізі чемпіонату України. Сюди команда потрапила з другої союзної ліги, проминувши одразу два дивізіону. Такий несподіваний сюжет став можливим через розпад радянської імперії.
Ще за рік до того ніхто б про таке й не подумав. Тренерський штаб під орудою випускника Вищої школи тренерів Івана Краснецького зробив ставку на місцевих маловідомих гравців. Це згодом запрошені тренером зовсім юні Р.Русановський, П.Русак, Р.Максим’юк, Т.Ковальчук стануть відомі не тільки в Україні. А тоді їхні прізвища мало що говорили вболівальникам. З числа старожилів залишалися в строю Я.Ватаманюк, А.Хомин, М.Савка, І.Мельничук, Р.Григорчук, В.Гуменяк, А.Романчук…
Сплав досвіду і молодечого завзяття дозволив франківцям успішно пройти турнірний марафон довжиною у 50 матчів. Посприяла цьому грунтовна фізична підготовка. Про турнірні завдання напередодні сезону говорили мало і обережно, хоча результати контрольних матчів налаштовували на мажорний лад.
Звичайно, ми ризикуємо, ставлячи на молодь, – погоджувався головний тренер. – Але в багатій спортивній біографії івано-франківської команди подібні випадки вже траплялися. І тоді за кілька років копіткої праці вдавалося створити колектив, спроможний розв’язувати серйозні завдання. Цього разу чекати не довелося. Команда «вистрілила» одразу.
Майже в тому ж складі, повернувши до Івано-Франківська М.Волосянка та Ю.Шулятицького, «Прикарпаття» дебютувало в прем’єрному чемпіонаті України.
Закріпитися в еліті з першого разу не вдалося. Прикарпатці повернулися у вищий дивізіон через два роки. На провідних ролях далі залишалися гравці, котрих в 1991-му зібрав І.Краснецький (з місцевих повернулися І.Юрченко та С.Турянський). І за великим рахунком саме після того, як вони розлетілися світом, чи завершили кар’єру, розпочалося круте піке провідної команди краю…
Також читайте
Футбол, який ми втратили.
Футбол, який ми втратили. Частина друга