Уже з перших етапів Кубка світу з біатлону українські спортсмени показали, що мета у них найвища – місце на п’єдесталі пошани. І чотири рази призовий подіум був наш. «Срібло» і «бронзу» поклав до синьо-жовтої скарбнички Сергій Седнєв. Ще два срібні кружечки – у жіночої та змішаної естафетних команд. Мало хто з уболівальників так відразу пригадає, коли востаннє наші біатлоністи так добре розпочинали сезон. У чому секрет українських перемог і які наступні вершини на прицілі у наших хлопців та дівчат? Про це та інше розповідає головний наставник збірної – кандидат педагогічних наук, професор, заслужений тренер СРСР з біатлону, майстер спорту СРСР міжнародного класу, заслужений працівник фізичної культури та спорту України Василь Карленко.
– Результатами роботи на початку сезону задоволений сповна, – поділився враженнями Василь Карленко. – Коли тільки приступав до роботи на посаді головного тренера збірної, у мене були певні сумніви щодо того, чи вдасться реалізувати всі свої задуми на підготовку команди до сезону. Тепер, коли уже є перші результати, відчув, що напрям у підготовці ми обрали правильний, засоби для кожного спортсмена підібрали оптимальні. Перед тим, як почати працювати, я спілкувався з особистими тренерами спортсменів, їхніми колишніми наставниками, аналізував підготовку з позиції вченого. Також проаналізував тенденції розвитку сучасного біатлону, зокрема залежність результату від окремих його складових: результативності стрільби, швидкострільності та швидкості пересування по дистанції. На початкових стадіях вирішальним компонентом була стрільба, пізніше в більшій мірі на результат впливала швидкість ходу.
Сьогодні на перемогу можуть претендувати відразу 20-30 спортсменів. У такій ситуації, як це не парадоксально, вирішальну роль відіграють зовнішні фактори. Якщо під час перегонів стоїть хороша погода, це дає перевагу тим, хто швидше пересувається по дистанції. Про це яскраво свідчать результати Кубка світу у словенській Поклюці: багато спортсменів, які на вогневих рубежах обійшлися без штрафу, у підсумку так і не змогли себе реалізувати – їхні конкуренти були значно швидшими. І навпаки, вітер та сніг вимагають якісної стрільби. З великим штрафом швидкість рідко коли допомагає.
Під час літньої підготовки ми прагнули досягти того, щоб наші спортсмени могли успішно виступати за будь-яких погодних умов. Це дало свій результат. Наші біатлоністи добре виступають за несприятливої погоди. Коли на вулиці вітер чи сильний снігопад, ми добре стріляємо. Хоча тепер уже можемо похвалитися й тим, що непогано стали бігти і швидко стріляти. Не в останню чергу завдяки саме цьому Сергій Седнєв зумів відігратися на останньому етапі змішаної естафети у Поклюці.
– Ви – автор цікавої наукової методики, за допомогою якої можна визначити спортивну обдарованість. Чи протестували вже основну та юніорську збірну за цією методикою?
– Мене багато критикують через цю методику за те, що багатьом спортсменам я сказав, що вони здатні досягти високого результату. Але цього не сталося. І навпаки, ті, у кому я не помітив спортивного дару, начебто досягли успіху. Але говорити, що спортсмен відбувся, маючи на увазі першість країни, – це несерйозно. Щоб виграти чемпіонат України, великого таланту не потрібно. Наполегливе тренування у цьому випадку може сповна замінити талант. Але щоб стати найкращим на континенті та у світі, талант необхідний. Методика, розроблена моїм учителем Станіславом Душаніним і удосконалена мною, є найкоротшим шляхом для визначення функціонального стану й потенціалу спортсмена за допомогою електрокардіограми (D&K-TEST). За цією методикою можна із 75% точністю сказати, зможе той чи інший спортсмен досягти найвищих результатів.
– Минулого літа ви прийняли команду. Яке вона справила на вас враження?
– З українською збірною, з усім її тренерським складом я підтримував тісні стосунки ще з 1990 року, коли став начальником відділу зимових видів спорту колишнього Держкомспорту, потім міністерства, яке, на жаль, реорганізовано. Я з цією командою пройшов п’ять зимових Олімпіад і бачив усі ті помилки, які зробили ми усі, і я в тому числі. У Ванкувері усі ці недоліки взагалі лежали на поверхні, їх було видно неозброєним оком. І мені тоді здавалося, що я знаю, як їх усунути. Але якраз тоді я не був у тренерській команді і не мав морального права втручатися в процес підготовки. Тому разом із президентом Федерації Володимиром Бринзаком, з яким ми ще у 80-х роках минулого століття разом працювали тренерами, дійшли думки, що з нового олімпійського циклу я очолю команду.
У минулі роки плюсом нашої команди була якісна стрілецька підготовка. Для прикладу, Оксана Хвостенко вважалася однією з найвлучніших і швидкострільних біатлоністок світу. Більше того, вона перестрілювала багатьох чоловіків. Однак весь час бути на вершині не дозволяла функціональна готовність – це було нашою ахіллесовою п’ятою. Тепер ми зробили на ній акцент у системі підготовки. І, як бачите, це вже дало перші результати. Але при тому ми дещо втратили у стрільбі. Тож тепер працюватимемо, щоб віднайти золоту середину.
– Оксана Хвостенко і Андрій Дериземля після Олімпійських ігор у Ванкувері вирішили продовжувати кар’єру…
– І Андрій, і Оксана вже досягли високих результатів у спорті: обоє вони ставали призерами чемпіонатів світу, Європи, етапів Кубка світу. Однак у наступному циклі бажають ще більше реалізувати себе… Нехай вас не бентежить, що Оксана Хвостенко не надто яскраво розпочала цей сезон. У неї найголовніше завдання – підготовка до чемпіонату світу. Якщо готуватися до кожного старту, на чемпіонат світу не вистачить сил. Ось цікаво, що на чемпіонаті світу покаже Кайса Макаряйнен – вона просто блискавично розпочала сезон. Але чи збереже вона форму до першості планети? Виступати стабільно протягом всього сезону, на кожному етапі входячи до трійки призерів, майже нереально. На таке здатні лише унікальні спортсмени. З погляду психології Оксана – феноменальна спортсменка. У неї напрочуд стійка психіка. А фізичну форму ми виведемо на пік до чемпіонату. І там, гадаю, ми побачимо ту Оксану, яка здатна скласти конкуренцію абсолютно усім.
В Андрія також не все складається на початку сезону. Однак у нього не надто вдалий початок уже не перший рік. Торік він узагалі розпочав сезон, не увійшовши до сотні. Цього року, окрім всього, додалися ще й особисті проблеми… Сподіваюся, усе вирішиться позитивно.
– Минулого сезону фахівці відзначили великий прогрес Валі і Віти Семеренко. Чи продовжують вони прогресувати так само швидко?
– Валя і Віта за своїми функціональними можливостями унікальні спортсменки. А до ще більшого росту їх стимулює внутрішня сестринська конкуренція. Мати у збірній рідну душу добре ще й тому, що у разі невдач завжди є щира підтримка… Тепер до їхніх позитивів додалося відчуття впевненості у власних силах. Вони зрозуміли, що також можуть перемагати. При тому, зірковий час сестер ще не настав. Їм ще потрібно трохи досвіду, щоб стріляти «на нуль» із заплющеними очима і за будь-яких обставин обганяти суперниць на дистанції.
– Хто серед тренерів інших збірних найбільше вам імпонує за стилем роботи?
– Найбільше подобається, як працюють німецькі тренери. Вони володіють чудовою системою підготовки як основного, так і резервного складу. Молоді німецькі спортсмени проходять через горнило Кубків Європи і вже готовими виходять на дорослий рівень, щоб перемагати на Кубках світу. Тільки-но хтось із видатних німецьких гонщиць вирішить завершити кар’єру, на їхнє місце тут же приходить готова до виступів на найвищому рівні молода спортсменка… В основі усіх найсильніших збірних світу – німецької, норвезької, шведської – лежить радянська система підготовки. Тобто ми здебільшого знаємо, що вони роблять, вони знають, як тренуємо ми. Хоча все одно найменші хитрощі намагаємося тримати у таємниці… Подобається мені, як працюють росіяни. Переконаний, що до чемпіонату світу вони підготують своїх призерів. Свою родзинку у підготовці знайшли й австрійські наставники. Ну й без норвежців у біатлоні ніяк. Ми проводили з норвежцями спільний збір у Шушені, і я під час нього помітив багато цікавих моментів. У них можна повчитися. Мені цікаво було спостерігати, як тренується Уле-Ейнар Бйорндален, які обсяги навантаження і з якою інтенсивністю він виконує. Особливість норвезької системи підготовки – її індивідуалізація. Там спортсмени готуються окремо, а потім приїжджають на спільний збір, де проходять відбір у команду. Для нас така система ще є нереальною. Ми наперед не плануємо індивідуалізацію, а здійснюємо її в процесі. Хоча в подальшому, не виключено, також готуватимемося за подібною схемою.