Ведучий програми «ПроФутбол» Ігор Циганик згадує про футбольні успіхи Андрія Гусіна.
Помер Андрій Гусін. Усвідомити це поки не вдається. Настільки життєрадісну людину в українському футболі важко знайти. Це людина, яка завжди була орієнтована на позитив. Попри те, що, в принципі, всі його досягнення у футбольному житті – це результат виключно фантастичної працездатності Андрія.
На відміну від інших футболістів, можливо, у нього не було таких якостей, які би дозволяли йому почуватися комфортно. Тож для того, аби бути успішним, Андрію потрібно було дуже багато працювати. І він це робив.
Впевнений, самовідданий, Гусін завжди був налаштований на досягнення своєї цілі. Він був символом найбільших перемог київського «Динамо» часів незалежності. Без нього уявити собі «Динамо», яке би дійшло до півфіналу Ліги чемпіонів у 1999 році, практично нереально.
Він був з тої плеяди футболістів, які ще виховувались у Радянському Союзі, але славу приносили вже незалежній Україні. Патріот, львів'янин, людина, яка завжди приїжджала в збірну України з величезним задоволенням і бажанням. Нерідко навіть хворим він все одно приїжджав у табір збірної, аби бути корисним національній дружині. І це, безперечно, завжди підкупляло.
Але його поведінка на полі і поза його межами надзвичайно контрастувала. Я знав його дуже добре особисто - дуже агресивний, напористий під час гри, Андрій був абсолютно спокійний, виважений, при цьому дуже життєрадісний у повсякденному житті. Він давав приклад того, як потрібно будувати стосунки в родині. Їхні почуття з дружиною Христиною вони пронесли протягом багатьох років. Вони виховували двох синів і доньку, і те, як вони ставилися один до одного, як вони показували свої стосунки, може бути взірцем.
Смерть Андрія Гусіна – це, мабуть, закінчення епохи 90-х київського «Динамо». За останніх два місяці пішли двоє футболістів тієї команди, двоє центральних напівзахисників – Гусін і Валентин Белькевич. Безперечно, це фантастична втрата. Нещодавно пішов з життя і Андрій Баль – ще одна легендарна постать українського футболу.
Пригадалась така історія. Баль і Гусін свого часу працювали у Національній збірній. Баль допомагав Блохіну, був другим тренером, Гусін - однією з центральних фігур. Ми грали виїзний поєдинок проти греків - чемпіонів Європи на той момент. Це була кваліфікація до Чемпіонату світу. Перемога в Греції дозволяла команді Блохіна пробитись у фінальну частину ЧС практично зі стовідсотковою вірогідністю.
І на останніх секундах матчу Гусін забив гол. Андрій дуже спокійно біг центром поля, роздивився уважно, пробив і забив гол. Він став переможним – участь у фіналі ЧС стала величезним успіхом для української команди. Я пам'ятаю, як Баль зустрів Андрія після гри, вони підійшли до журналістів. І Баль каже: «Андрій, слухай, це єдиний гол в моєму житті, який не треба повторювати». Гусін повернувся, і питає: «Чому, Андрій Михайлович?» Той відповідає: «Тому що ти так помаленьку біг, що тебе могли наздогнати. Його повторювати і зарапіджувати жодним чином не треба». Всі засміялись. Це було настільки комфортно і в їхньому стилі, неможливо усвідомити, що їх двох вже нема.
Гусін був локомотивом для своєї родини, який вів її собою сім'ю попри усі негаразди. У Андрія було дуже багато травм, дружина його сильно підтримувала. Він повертався тоді, коли повернутись, здавалось, було нереальним – у нього були і коліна поломані, і ноги. Але він все одно набирав форму і повертався у футбол. Напевно, окрім родини, футбол для Андрія був єдиним сенсом життя.
2014 рік для українського футболу, та й, мабуть, для України в цілому, буде найчорнішим в історії незалежності. А для київського «Динамо» – взагалі в історії цього клубу. Те, що коїться зараз – у це неможливо повірити і це неможливо усвідомити.