Гірськолижниці Ірині Мосорук з міста Верховина ще нема сімнадцяти, а вона вже виступає на дорослому рівні. На початку лютого спортсменка взяла свій перший "дорослий" Кубок України, а вже в березні планує увійти до трійки найсильніших у чемпіонаті.
– Ірино, як ти прийшла до гірських лиж?
– Я навіть точно не згадаю, була дуже маленька. Тато поставив мене на лижі, коли мені було, напевно, роки три. При цьому батько не є лижником, катається для задоволення. Пам’ятаю також, що на перших своїх дитячих стартах змагалась із хлопцями, бо дівчата ще не займались.
– А де почала займатись?
– Спочатку у Верховині, на гірськолижній базі. У 7-8 класі зрозуміла, що це для мене більше, ніж хобі. Стала займатись у дитячо-юнацькій школі "Буковель". Там хороші умови й дуже сильні тренери.
– Кому з тренерів найбільше завдячуєш успіхами?
– Складно виділити одного. Мій перший тренер, Василь Моречняк, можна сказати, навчив мене кататися – поставив на лижі, показав техніку. Потім уже цю базу вдосконалювали інші наставники. Я дуже вдячна теперішнім тренерам – Михайлові та Володимиру Ренжиним. Вони нам дуже багато дають.
– Як виглядають твої тренування?
– Щодня по 4-5 годин. Влітку фізпідготовка також на "Буковелі" – бігаємо, стрибаємо, плаваємо, їздимо на роликах, займаємось сухим слаломом. Минулого року місяць була на тренувальному зборі в Австрії. Від України туди поїхали лише дві спортсменки.
– У гірськолижному спорті дуже недешеві інвентар та амуніція. Хтось тобі допомагає?
– Аби повністю "вдягтися", на сезон потрібно приблизно 30 тис. грн. Наполовину мене забезпечує ДЮСШ "Буковель", а половину оплачують батьки.
– Що для тебе найскладніше в спорті?
– Правильно налаштуватись перед стартом, бо це дуже важливо. Треба опанувати страх перед першим кроком.
– Які змагання найбільше запам’ятались?
– Кожен старт надає досвід, вдосконалює, робить у чомусь кращою. Важливими для мене стали виступи минулого року в італійському Абетоне. Там я дійсно зрозуміла, що гірськолижний спорт – це те, чому я хочу себе присвятити.
– У січні ти виступала на Європейському олімпійському фестивалі, фактично на міні-Олімпіаді…
– Це був найсерйозніший мій старт. Виступила я там, відверто кажучи, невдало, бо не фінішувала – у перший день впала, а у другий в мене розстібнулася лижа. Але досвіду набралась, побачила, як виглядають змагання такого рівня.
– А потім ти перемогла на Кубку України. Які враження звідти?
– Серед дорослих я виступаю перший рік, і більшість суперниць були старші за мене. Але на змаганнях ніхто не питає, скільки тобі років. Якщо вийшов – мусиш боротись. Це перша моя перемога на всеукраїнському рівні в цій віковій категорії.
– Які дисципліни подобаються найбільше?
– Я виступаю у слаломі та слаломі-гіганті. Не можу сказати, що надаю перевагу якомусь одному виду. Тиждень потренуюсь на гіганті та хочеться вже на слалом, і навпаки.
– Вчитися встигаєш?
– Хоч я навчаюсь у коледжі фізвиховання, все одно мені не так просто. Після тривалих зборів треба відпрацьовувати пропуски, писати контрольні…
– А як батьки ставляться до твого спорту?
– Тато – завжди за. Мама певний час була проти, але зараз, коли бачить мої результати, також підтримує.
– Що у найближчих планах?
– Готуюся стартувати на чемпіонаті України, який відбудеться в середині березня. Хочу ввійти в трійку. А далі вже буде видно. Серед головних конкуренток – Богдана Мацьоцька, Тетяна Тікун, Роксана Тимченко, Ольга Книш. Сильні й досвідчені спортсменки. Але всі виступатимуть у рівних умовах, тож треба буде правильно налаштуватись.