Іван Білий: "Футбол у Першій лізі набагато швидший, але вважаю, що нам там буде простіше грати"

Іван Білий - перший новачок «Руху» у зимовому міжсезонні. Це інтерв’ю ми планували записати давно, але все відкладали. Через травму дебют центрального захисника у футболці винниківького клубу затягнувся, тож домовились про зустріч після трьох проведених матчів у складі «Руху». Тут Іван вже встиг відчути на смак гіркоту поразок та радість від перемоги. 

- Іване, розпочнемо нашу розмову з останньої важливої перемоги «Руху» над «Інгульцем -2».  У цьому матчі команда змусила своїх прихильників добряче понервувати, що у рідних стінах трапляється вкрай рідко?

- Справді, двобій виявився нервовим і непростим для нас. Варто віддати належне гідній грі суперників. Резервісти «Інгульця» - тактично доволі грамотна команда, вони демонструють цікавий футбол. Та найголовніше, що ми здобули три очки. Ми діяли за новою схемою у три захисники - це для нас нова тактика, бо раніше її застосовували лише на зборах. Тож, звісно, були помилки. На опанування нових вимог потрібен час.  Зараз ми лише вчимося.

- Головне, щоб ви розуміли, чого від вас вимагає Руслан Мостовий?

- Ми всі розуміємо, як грати у три захисники. Та коли виходиш на поле, потрібне взаєморозуміння з партнерами, а на це потрібен час. Хоча його у нас немає, бо для нас зараз у пріоритеті результат.

- Твій колега Станіслав Чучман сказав, що у цьому матчі довелося пожертвувати малюнком гри заради результату?  

- Я не погоджуся з ним. Ми повинні знайти свою гру та демонструвати її щоразу. Тоді ми усі будемо отримувати задоволення від процесу і не доводити кінцівку матчу до валідольного стану.

- Чому команда досі перебуває у пошуку своєї гри? Можливо, даються взнаки постійні ротації у складі?

- Зіграність футболістів має важливу роль. У нас справді було багато проблем -  травми, дискваліфікації. Відтак тренерському штабу доводилося увесь час щось змінювати.

- Головний тренер «Руху» у грі в захисті сповідує зональний футбол. Тобі особисто така тактика зручна, чи все таки краща персональна опіка суперників? 

- Зараз більшість команд грає у зональний футбол. І з цією тактикою досягають успіху. Чому у нас не виходить? Тут питання до самих гравців, зокрема і до мене, бо часто пропускаємо після стандартів. Гадаю, це проблема в усій нашій оборонній лінії. Ми програємо боротьбу і позицію на полі та пропускаємо непотрібні м’ячі. Треба не бути фішками і діяти зосереджено у своєму штрафному майданчику. Можливо, варто одного гравця ставити у зону - нехай грає по м’ячу, а решта - хай діють персонально. Тоді буде більша відповідальність, кожен опікуватиметься своїм гравцем. Але це вже вирішувати тренерам.

- Твій прихід у зимовому міжсезонні до «Руху» був багатонадійним. З перших матчів, хай і товариських, фахівці відзначили твій високий клас. Утім половину весняної частини чемпіонату ти пропустив через травму, якої зазнав на зборах?

- Справді, пройшов практично усі збори, аж поки не почав турбувати лівий гомілкостоп, який, відверто кажучи, мене вже замучив. Це моя стара травма.  Спершу опинився поза грою на два тижні, згодом мабуть зарано почав тренуватися і вибув знову на два тижні. Зараз важко усе дається, адже фізичні та ігрові кондиції треба відновлювати спочатку.

- На скільки відсотків ти зараз в оптимальній формі?

- Відверто кажучи, я далеко не в оптимальній формі. Мабуть, велика пауза без футболу дається взнаки. Зараз набираю кондиції і хочеться якомога швидше бути готовим на усі сто відсотків та відповідати рівню цією команди.

- Ти доволі самокритичний?

- У мене зараз чомусь мало що виходить. Ймовірно, потрібно у собі розібратися.

- Мабуть, впливають невтішні результати виїзних матчів?

- Звісно, атмосфера пригнічена: упродовж п’яти матчів команда не перемагає в гостях і не може знайти причини. Результат на нас тисне і це впливає на психологічний стан. Хоча після виїзних матчів у нас інший настрій у домашніх стінах. Можливо, з таким налаштуванням треба грати і в гостях. Так, я розумію, що проти нас усі прагнуть грати рішуче, оскільки лідер чемпіонату - це завжди чудовий подразник. Наразі пройти масовану оборону у вигляді двох автобусів не вдається. У Білій Церкві треба грати, неначе ми у Винниках.

- Зараз команда повернулася на першу сходинку у турнірній таблиці, до завершення чемпіонату залишилося чотири тури. Потрібно постаратися перемогти в усіх поєдинках, зможете?

- Ми не думали, що «Жемчужина» втратить стільки очок і в нас виникне черговий шанс стати переможцями Другої ліги. Маємо віддати у цих чотирьох матчах усі сили, щоб здобути максимальну кількість очок та залишитися на вершині турнірної таблиці.

«В «Карпатах» ти або потрапляєш у першу команду, або все просто…»

- Давай тепер поговоримо про твою кар’єру. Все розпочиналося у рідному Трускавці?

- Справді, перші кроки у футболі були зроблені у Трускавці. Спочатку був вуличний футбол, а згодом дитячо-юнацька школа, де перші майстер-класи отримував від Павлика Івана Івановича. Ми доволі успішно грали у чемпіонаті Львівської області, я себе непогано проявив і отримав запрошення від Львівського училища фізичної культури. Після цього перейшов у «Карпати–2».

- Чому не вдалося закріпитися у «Карпатах»?

- Була висока конкуренція. Тоді я зрозумів що таке професійний футбол. Упродовж року я адаптувався, набирався досвіду, проходив ту школу, якої у мене не було.

- Після «Карпат» ти залишаєш рідну область, йдеш у білоцерківський «Арсенал». Там у тебе виникла постійна ігрова практика. Для молодого футболіста стабільно виступати у Другій лізі - чудовий досвід?

- У «Карпатах» ти або потрапляєш у першу команду, або все просто…(сміється). Виник такий варіант і я без вагань поїхав, бо хотілося просто грати у футбол. Там почав виступати на професійному рівні.

- Але надовго ти у Білій Церкві не залишився?

- В «Арсеналі» я провів один рік. Ми поїхали до Трускавця на збори і провели товариський матч з ФК «Львовом». Мабуть, моя гра сподобалася його тренерам, адже вони запропонували укласти контракт. Я розумів, що потрапити в основу клубу, який виступає у Прем’єр-лізі буде важкоо, але такий шанс може виникнути будь-якої миті.

«Після першого тайму ми перемагали 3:0! У перерві Гамулу відправили у відставку».

- Сергій Ковалець так і не надав тобі шансу у Прем’єр-лізі через високу конкуренцію?

- Сергій Ковалець та Юрій Беньо часто відвідували матчі дублерів. Одного разу Юрій Володимирович запросив мене і Тараса Яворського до тренувань з першою командою. Відтоді я почав регулярно працювати з основою, навіть потрапляв до заявки на матчі, але в еліті так і не зіграв. Це легко пояснити - ФК «Львів» боровся за виживання і кожен поєдинок був надважливим. Позиція центрального захисника доволі відповідальна.

- Після вильоту «Львова» з Прем’єр-ліги команду очолив Юрій Беньо. Ти вже розумів, що ворота до першої команди відчинені?

- Так, я провів повноцінні збори, все минало чудово, але травма втрутилася у плани. І я через свій гомілкостоп на півроку залишився без футболу.

- Після цього була оренда у «Миколаєві»?

- Так, я усвідомлював, що потрібна ігрова практика. Допоміг, між іншим, «корабелам» вийти у Першу лігу.

- Про Івана Білого футбольна громадськість почала говорити голосно, коли ФК «Львів» очолив Олександр Рябоконь. Це той тренер, який розкрив твій потенціал?

- Я повернувся з оренди. Наша команда тоді доволі цікава була. Залишилися переважно одні молоді футболісти. Олександр Дмитрович бачив у мені якийсь потенціал, ми добре розуміли його вимоги. На той час ми були одним цілим, демонстрували стабільний малюнок гри, який подобався уболівальникам.

- Тоді більша частина лідерів через фінансові проблеми залишили ФК «Львів». Як тренеру за короткий період часу вдалося поставити гру і, що головне, продемонструвати хороші результати? На вас ніхто не ставив, а ви ледь не здійснили подвиг, могли вийти у Прем’єр-лігу?   

- Була одна перевага - ми усі разом грали за ФК «Львів -2». Яворський, Чепурненко, Мочуленко, Танчик, Жук, Мостовий, Крамар, Грицай, Каваців - усі були готові до цього виклику. Тож згуртувалися і стали однією сім’єю. Просто нам надали шанс і спрямували у правильне русло. А ми виходили на поле і отримували задоволення від самої гри.

- І псували нерви іншим. Поїхали до Ужгорода і звільнили Гамулу?

- Так, це була справжня сенсація. У «Говерли» були найвищі завдання, але нам вдалося неймовірне. Після першого тайму ми перемагали 3:0! У перерві Гамулу відправили у відставку. Ми впоралися тоді з емоціями, дотримувалися дисципліни і показали, що молоді гравці теж можуть досягати результату. У другому таймі закарпатці двічі нам забили, нам не вистачало тоді елементарного досвіду, але свої три очки ми здобули.

- Саме досвіду вам і забракло для виходу у Прем’єр-лігу?

- Тоді окрім «Говерли» за путівку в еліту боролися ще «Олександрія» і «Чорноморець». Обидва мали серйозні фінансові можливості. А в нас не було чіткого розуміння: чи буде існувати клуб в принципі? Проте намагалися грати у футбол і насолоджуватися матчами. Якщо б ми у виїзному матчі з «Олександрією» реалізували пенальті, і не пропустили з одинадцятиметрової позначки вдома від «Чорноморця», то реально могли б здійснити великий подвиг.

«У мене було дуже багато варіантів з продовженням кар’єри, але мабуть вдалий сезон і ці всі пропозиції мені закрутили голову».

- Так, ви тоді наробили галасу. Пригадую, по завершені сезону на традиційному бенкеті всі сиділи зі сльозами на очах. Олександр Рябоконь попрощався з вами і клубним персоналом по-батьківськи, обійнявши кожного. Це був початок кінця клубу, який за короткий час завоював прихильність тисяч уболівальників і не лише у Львові. Настав час вимушених змін?

- Так, ми тоді зібралися в готелі ресторану «Львів», ніхто не хотів розходитися того вечора. Пригадую, в заключному турі в Івано-Франківську ми розгромили тамтешнє «Прикарпаття» 6:1! Настрій був переможний. Звісно, усі усвідомлювали, що цієї команди більше не буде. У нас була чудова атмосфера, яку створив Олександр Рябоконь. Саме він з нас зробив зрілих футболістів.

- Пам’ятаю, у цей вечір ми з тобою довго спілкувалися. У тебе на руках було кілька цікавих пропозицій. Зокрема і від харківського «Металіста», де обіцяли солідні умови. Утім цей перехід так і не відбувся. Чому? 

 - Це був дуже складний період часу у моєму житті. У мене було дуже багато варіантів з продовженням кар’єри, але мабуть вдалий сезон і ці пропозиції мені закрутили голову. Чому не вийшло у Харкові? Відверто кажу: там була серйозна конкуренція. Коли приїхав, одразу зрозумів, що рівень цих футболістів надзвичайно високий. Там я провів місяць, тренувався і хотів залишитися, бо відчував, що прогресую. Але ніяк не виходило забрати у ФК «Львів» контракт, який добігав кінця, десь місяць ще був чинним. За мене хотіли отримати грошей, це смішно. Чемпіонат починався, переговори велися, я повернувся у розташування клубу. Тут якраз набирали нову команду, сформовану з вільних агентів, однак мені не дозволили тренуватися з усіма. Я поїхав розчарований до рідного Трускавця. Це був найжахливіший період у моєму житті.

- Так чому ти зрештою не перейшов у «Металіст» ?    

 - Дуже незрозумілими для мене були перемовини. Мирон Маркевич сказав: «Ти розумієш, яка у нас конкуренція. Але тобі пропонуємо угоду на наших умовах. Тут ти зможеш прогресувати і здобути колосальний досвід». Але в ФК «Львів» за мене вимагали божевільну компенсацію. У підсумку я місяць провів удома.

- Як надалі розгорталися події у твоїй кар’єрі?

-Потім мені зателефонував Олександр Рябоконь зі словами: «Давай, закінчуй киснути. Якщо маєш бажання грати у футбол, то приїжджай у «Севастополь». Я міг одразу їхати з ним, але пропозиція з Харкова мене зупинила. Так би пройшов з ними повноцінні збори, однак не вистачило мені мудрості і ніхто не підказав. Приїхав я вже у розпалі чемпіонату, а поки адаптувався, Рябоконя звільнили. Прийшов Пучков, і довелося все доводити спочатку. Він був задоволеним моєю грою. Тож я залишився у «Севастополі», хоча конкуренція була солідна - Монахов, Гвінанідзе. Я старався, але практично не грав. Добре, що мав практику у другій команді.

- Прихід Кононова у «Севастополь» теж для тебе не був позитивним?

- Так, він на мене не покладався. Я мав замало ігрової практики, тож попросив щоб віддали в оренду. Поїхав до білоруської «Белишини», там дуже не сподобалося. На той час рівень був слабшим, та й умови спартанські. Мороз 30 градусів, а ми бігаємо по снігу. Здивувало, що наша Перша ліга значно переважала їхню вищу лігу. Тоді вирішив перейти до чернігівської «Десни» до Олександра Рябоконя та попросив віддати мої документи. Я хотів грати у футбол. Так і тільки так ти живеш улюбленою грою.

- Чому упродовж кар’єри тебе так часто переслідують травми?

- Перша серйозна травма сталася ще на початку моєї кар’єри в «Арсеналі». Тоді нормальної медицини у цій команді не було. Ніякого обстеження, наклали гіпс на місяць, я проходив і почав бігати. До кінця не залікував цю травму і потім далося це взнаки. Я регулярно вибував на місяць, а то й на довше. Футбол - це контактна гра. Тривалий час замотував гомілкостоп, згодом і взагалі травма перестала дошкуляти. Це вже потому, як прооперували. Отож останні три роки мене ніщо не турбувало. У професійному футболі потрібно викладатися на усі сто відсотків. А коли є дискомфорт, то не можеш допомогти команді.

- Зараз ти як почуваєшся?

- Тьфу-тьфу, нещодавно я пройшов реабілітацію  у клініці «Легкий Рух». Це керівництво нашого клубу запропонувало туди звернутися. Доволі добре зараз почуваюся. Сподіваюся, через деякий час взагалі забуду про цю травму.

- У твоїй кар’єрі були стрибки - «Севастполь», «Десна», «Миколаїв», «Сталь», Арсенал» і навіть чемпіонат області. «Кар’єр» з Торчиновичів?

- Це було після операції, я був без команди. Потрібно десь було тренуватися, і я півроку набирав форму.  Довелося розпочинати все з початку, з обласного рівня і до професійного.

- Як виник варіант з київським «Арсеналом»?  

- Зателефонував помічник головного тренера Віталій Розгон. Він знав мої можливості.

- У столичному клубі ти нарешті повернувся на пік своєї форми?

- Я виконував свою роботу, набрав чудової форми, у мене практично все виходило.

«Для нашого президента Перша ліга не зупинка, він висуває завжди максимальні завдання».