«Найскладніша перепона на шляху до мети – бар’єр в голові», – каже плавчиня та спортсменка, Марія Крестьянська. Марія – франківка, але вже багато років проживає у Данії. Її дитяче захоплення, яке зародилось ще у Франківську, сьогодні стало сенсом життя. Плавання для Марії більше, аніж просто хобі. З кожним роком спортсменка досягає нових результатів та звершень. Цього ж року франківка запланувала здобути неабияке досягнення, а саме – переплисти Ла-Манш (протока між островом Великою Британією та материком Євразія (Франція).
Марія стане першою українкою, котра наважилась на такий крок. Про особливості підготовки, тривалість запливу та власне моральне налаштування, читайте у розмові з плавчинею.
Цікаво те, що Марія будучи на Батьківщині не припиняла готуватися до запливу. У який спосіб? Переглядайте наші ексклюзивні світлини з купання плавчині у міському озері.
– Маріє, як ви опинилися в Данії?
– Я народилась, виросла та навчалась у Івано-Франківську. Після закінчення університету (Нафти і газу, спеціальність «Екологія») по програмі обміну між університетами я потрапила в Канаду. Там прожила рік. Згодом повернулась додому, але на місці мені не сиділося. Я опинилась в Данії, де і залишилася жити.
– Що для вас плавання?
– Плавання – це моє життя. Я плаваю з чотирьох років. В цьому віці батьки відвели мене в гурток з плавання. Басейн знаходився в університеті Нафти і газу. Я була у підготовчій групі. Був період, десь у 12-13 років, коли я закинула плавання. Проте, згодом я знову відновила тренування. Протягом навчання в університеті я плавала за університетську збірну, за обласну збірну, а також їздила на змагання.
В Канаді мені якось не вдалося займатися плаванням, а от коли вже переїхала в Данію, – спробувала тріатлон: це плавання, їзда на велосипеді та біг. В той час я також спробувала плавати в морі, у відкритій воді, що мені дуже сподобалось. Це неймовірне відчуття, коли солона вода, свіже повітря, довкола тебе плавають багато рибок… Від цього я отримую задоволення. До того ж, плавання – це здоровий спосіб життя. Я в жодному разі не перенапружуюся, я все роблю в міру.
– Чи пробували займатися дайвінгом?
– Я пробувала дайвінг, навіть пройшла спеціальні курси, але для плавця перейти на дайвінг дуже складно. Справа у тому, що плавець затримує дихання у воді, а в дайвінгу, коли ти під водою, потрібно постійно дихати. Тому, при переході з одного в інше, забуваєш про дихання.
– Де ви плаваєте, тренуєтеся?
– Я живу в Копенгагені. Тут добре розвинена інфраструктура. Басейнів у місті зо шість-сім, вони працюють з шостої ранку. Це називається «Зелений час». Всі бажаючі можуть відвідати басейн придбавши пропуск. Плавати можна стільки вам хочеться, для цього не потрібно жодних медичних довідок та немає обмеження в часі.
Я не ранкова людина, проте зараз, коли потрібно багато тренуватися, я починаю з шостої ранку в басейні. Після роботи, близько 15:00-15:30, йду на тренування у спортзал, і знову в басейн. Тобто в останні місяці перед запливом, графік тренувань дуже насичений.
– Яку найдовшу дистанцію ви пропливали?
– Найдовше у відкритій воді я пливла три години, це було у тренувальному таборі. В порівнянні з дистанцією, яку я планую проплисти, тобто Ла-Манш, потрібно множити на п’ять. Зараз найважче – це працювати над мотивацією. Пробути у холодній воді такий довгий час – не просто. Тому потрібно постійно в собі знаходити позитивні емоції. Якщо тільки дозволиш негативу залізти в голову, через п’ять хвилин стане холодно і ти вийдеш з води. Мене дуже підтримує моя тренер: допомагає морально і фізично. Вона завжди на березі, завжди з гарячим чаєм.
Зараз планую переплести Ла-Манш. Я буду першою франківкою та українкою, котра перепливе Ла-манш. Я дізналася про це набагато пізніше відтоді як зареєструвалась. Мені це приємно і хотілося б це довести, але це не є основним для мене. Для мене важливіший процес.
– Що найважче у плаванні та подоланні довгих відстаней?
– Фізично мені не складно, я знаю, що зможу. За декілька останніх років я подолала досить довгі дистанції, як у плаванні, так і взагалі по тріатлону. Я знаю, що фізично моє тіло може, а далі потрібно переконати мозок. Саме від цього залежить чи зможу я продовжувати плисти стільки годин. Це найскладніше над чим я зараз працюю. Коли спілкуюсь з людьми, котрі вже перепливли Ла-Манш, і здебільшого всі говорять, що потрібно налаштовуватись позитивно. Не потрібно казати «якщо» я перепливу Ла-манш, а потрібно говорити «коли» я перепливу Ла-Манш. Тільки якщо маленький сумнів впустити в голову, тоді ти можеш передувати і повернутися.
– Чому саме Ла-Манш?
– Складно сказати чому саме… Після всіх моїх інших змагань, мені хотілось чогось відмінного від того чим я займалась. Спочатку прийшла ідея переплисти протоку з Данії до Швеції, це близько 20 км. Проте, коли я почала шукати інформацію, дізналась про те, що немає такої асоціації, яка б допомогла зробити цей маршрут реальним. Адже потрібен і супроводжуючий човен та багато іншого для організації. Потім я поспілкувалася зі своїми друзями, котрі дали мені ідею перепливу Ла-Маншу. Тоді, вона засіла в моїй голові. Я почала читати літературу про цю протоку. Натрапила на цікаву книгу про перших жінок, котрі перетнули Ла-манш, це було в 1928-му році. У книзі йшлося про проблеми з якими вони зіткнулися в той час. Тоді було багато негативу стосовно того, що ця справа не жіноча. Перша плавчиня була з Америки. Коли вона переплила Ла-Манш, зробила це швидше за чоловіка. Вона не прагнула побити жодних рекордів, але так вийшло, що вона переплила швидше.
Ла-Манш не тому, що я ганяюсь за найскладнішим завданням, мені це не цікаво. Мене захоплює сам процес підготовки. Звісно, ця протока одна з найскладніших, через течії, припливи-відпливи, холодну воду і там постійно плавають лайнери. Якщо з’являється лайнер, тоді потрібно буде почекати поки він пропливе. Чекати у воді не рухаючись – дуже холодно. Тобто є багато нюансів.
– Яка температура очікується в час вашого перепливу?
– Будемо сподіватися, що для мене температура буде близько 16-17 градусів, тому що ми запланували переплив на кінець липня. Взагалі, сезон починається з травня, коли вода має 13о-17о. Я не хотіла записуватись на червень. Я розуміла, що мені цього не потрібно, я не збираюсь нікому доказувати, що я можу просидіти довго в холодній воді. До здоров’я я дуже серйозно ставлюсь.
– Який наступний етап підготовки?
– Я буду тренуватися в Англії, звикати до їхньої води та умов. Мені потрібно було проплисти близько шести годин кваліфікаційного запливу. Без цього відповідна Британська асоціація не допустить учасника. Якщо ти можеш витримати у воді шість годин, то ти підготовлений. Я вже пройшла медичне обстеження, оскільки це серйозне навантаження на організм. Далі, у червні потрібно буде збільшувати плавання до семи годин у воді, а вже у липні – до восьми-дев’яти, це буде останнє тренування перед запливом.
– Як реагують люди, коли бачать, як ви довго знаходитесь у холодній воді?
– У Данії багато людей захоплюються спортом, там багато моржів. Вздовж моря побудовані сауну і люди протягом усієї зими виходять у воду. Проте, у плавають вони 30 секунд і виходять, в той час, коли я знаходжусь у воді годину. У таких випадках вони вже зупиняються і спостерігають.
– Будучи в Івано-Франківську ви плавали в міському озері, зокрема для фотосесії від ТРК «Вежа». Чим запам’ятався такий заплив?
– Я сказала Менді, своєму тренеру, що коли я зайду у воду, то обов’язково приїдуть або поліція, або рятувальники. Я одягаю купальник, захожу в воду. Збоку ще сидить якийсь рибалка і здивовано на мене дивиться… Ну а я починаю плавати. Проходить п’ять хвилин, і я бачу рятувальний човен. У човні було четверо чоловіків. Підпливши, один запитав чи мені тут не холодно. Тоді я сказла, що все гаразд, я тут тренуюся. Після того, вони побажали мені вдалого тренування та попливли геть. Але я вже бачила, що люди зупинялися дивилися на ситуацію. Так, це незвично, цей спорт насправді тут не дуже розвинений. Знаєте, у Франківську є все для розвитку цього напрямку. Плавати дуже важливо для життя. Дивно, коли зустрічаєш людей, котрі не вміють плавати.