Член збірної команди України готується до Олімпіади.
Після фінальної дуелі на травневому етапі Кубка світу в Антальї коментатор оголосив: «Срібну нагороду виграв представник України Маркіян Івашко. Золоту медаль – рекордсмен світу Ім Дон Х’юн з Кореї». Тренери, друзі по команді та суперники підійшли привітати Маркіяна. Однак настрій у того був не святковий. Він заявив представнику офіційного сайту Міжнародної федерації стрільби з лука: «Я не так виграв «срібло», як програв «золото». У цій фразі – вся сутність підопічного Віктора Міненка. Маркіян націлений лише на максимальний результат.
- За чотири роки я став вправнішим, досвідченішим, - розповів Маркіян Івашко кореспонденту «ВЗ». – А в неспортивному житті зміни були грандіозними: я став батьком. Мені б хотілося приділяти сім’ї, синові, більше уваги. Однак життя спортсмена, тим паче в олімпійський сезон, в постійних переїздах – зі зборів на змагання, потім знову на збори.
– Якщо порівняти підготовку до Ігор у Пекіні-2008 та Лондоні-2012: чи відбулися принципові зміни у вашому тренувальному процесі?
- Перед Лондоном не було необхідності змінювати щось кардинально. На передолімпійському етапі підготовки тренуємося тричі на день, виходить шість-вісім годин щодня. Протягом дня здійснюю близько 300 пострілів.
– Під час тренувань концентруєтеся на власних відчуттях чи змагаєтеся з колегами – хто влучніше стріляє, хто більше пострілів зробив?
- Залежить від завдань. На деяких тренуваннях відточуємо певні елементи техніки, на інших виконуємо спеціальні вправи, що стимулюють зростання результату. У тому, хто зробить більше пострілів, ми ніколи не змагаємося. Якби від кількості залежав результат, ми би стріляли по тисячі, а то й по дві тисячі пострілів на день. Для нас же важлива якість, тобто вміння стабільно набирати ту суму очок, яка необхідна для перемоги.
– На Кубках світу ви перемагали багатьох титулованих лучників, серед них і корейських...
- Для мене ні ім’я, ні національність, ані титули суперника не мають жодного значення. Мені важливо перемогти самого себе - власні слабкості, внутрішні хвилювання та бажання. Якщо ж думати про те, що поруч змагається чемпіон світу, це ні до чого доброго не призведе. У нашому виді спорту перемогти може як багаторазовий чемпіон, так і маловідомий спортсмен.
– Незадовго перед Іграми в Пекіні ви поміняли зброю – вирішили випробувати лук корейського виробництва. Підійшла ця модель чи й надалі експериментуєте зі зброєю?
- Корейський лук мені не сподобався. Після приїзду з Пекіна змінив корейську модель лука на американську. Корейська зброя часто ламалася, перед минулою Олімпіадою у мене було з нею чимало проблем. Не міг її нормально налаштувати. А чи стріляють такими луками самі корейці, чи, можливо, пускають на експорт не надто якісні екземпляри, сказати не можу. Хоча здогадки такі є. Та це й логічно: якщо країна має власну фірму-виробника, то має можливість вибрати серед усієї продукції найкраще для своїх спортсменів. Думаю, корейські лучники мають змогу випробувати луки, обстріляти їх та обрати найкращі. А решту відправляють по світу. Американці, гадаю, діють у такий самий спосіб. У нас такої можливості немає.
– Свій перший лук пам’ятаєте?
- Як інші початківці, стріляв зі стандартного «дитячого» лука, на якому зазвичай ставлять техніку. Хтозна, можливо, з того мого першого лука і сьогодні стріляє хтось із вихованців СДЮШОР «Електрон»... Загалом, мені довго не давали нормальний лук, з яким можна було би показувати результат. Можливо, тренер не бачив у мені перспектив. Я довго стріляв на три метри, виконував безліч допоміжних вправ. Цей процес у мене затягнувся, порівняно з усіма тими, хто прийшов до секції одночасно зі мною. Це мене зачепило, але я не шкодував сил, аби досягти свого.
– Ви розповідали, що Китай та азійські країни – несприятливе для вас місце змагань. А чи комфортно почуваєтеся у Великій Британії?
- Старий Лондон мені нагадує рідний львів. Старовинні будівлі Сіті навіюють затишок, тому внутрішньо у Лондоні мені напрочуд комфортно. Клімат та погодні умови у Британії також схожі на львівські. Чи фартова для мене британська столиця? У Лондоні я змагався лише раз, на передолімпійському тижні. І медалі тоді не здобув. Але на цьому я не зациклююся. Просто душею відчуваю, Лондон – моє місто.
– У лучному спорті вікові спортсмени вважаються нормою... Скільки ще плануєте виступати?
– Виїжджати на змагання заради статистики чи на власному прикладі змусити світ говорити про те, що 60-річний чоловік активно займається спортом, сенсу немає. Сенс у цьому є тоді, коли цей 60-річний спортсмен приїжджає на змагання перемагати. Утім, спорт вищих досягнень не додає здоров’я, з кожним прожитим роком приносить додаткові травми та шкоду організму. Я і так у свої 33 роки вважаю себе ветераном, у мене уже понад 20 років активного стажу. Тому не знаю, скільки ще зможу витримати (сміється).