Результати роботи у всіх сферах спортивного життя прямо залежать від того, як тут усе налагоджено, хто за що відповідає. Ми, на жаль, донині живемо за радянськими схемами розвитку масового спорту і спорту високих досягнень. Все тут мала б поламати давно назріла реформа, проект якої розробила команда колишнього міністра молоді і спорту України Дмитра Булатова. Торік його піддали гострій критиці чимало фахівців і керівників спорттовариств. Нова команда Ігоря Жданова ніби й не відкидає старий проект, але, здається, повністю і не приймає. Панує якесь затишшя.
Лунали лишень побажання
- Чому? — запитуємо голову комітету фізичної культури і спорту Івано-Франківської міськради та президента обласної федерації легкої атлетики
Віталія Матешка. — Як-не-як, пане Віталію, у новій реформі велику роль відводять саме федераціям з різних видів спорту.
— Я був на кількох зустрічах, які проводило міністерство із залученням різних фахівців. Кожен демонстрував своє бачення реформування спорту. Нинішній рік вважатимуть експериментальним у деяких областях і спортивних організаціях, де передбачено випробувати елементи нової системи модернізації в галузі спорту. На тих зустрічах насправді лунали лишень побажання. Чому? Просто тоді міністерство жило на 1/12 свого бюджету, а ви знаєте, як без грошей... Думаю, після перегляду Державного бюджету України Верховною Радою і визначення остаточної фінансової цифри на розвиток спорту, модернізація розпочнеться по-справжньому. Основа — модель європейська, котра вже успішно діє в більшості країн континенту.
Жорстко, але справедливо
- Як це все виглядатиме?
— Спортивні школи трансформують у спортклуби зі збереженням нинішніх видів спорту. Так ось, якщо одна школа культивує один вид, а друга — чотири чи п’ять, створюватимуть для керівників такі умови і ставитимуть перед ними такі вимоги, щоб, крім усього, вони були б ще й ефективними менеджерами. Тобто треба так організовувати роботу в трансформованих школах, належних до спортклубів, аби сильніші види спорту сприяли розвиткові слабших. Виводиться середній баланс. А там, де нема фахових тренерів, наповненості груп, школи просто перестануть існувати. Звичайно, це жорстко, але справедливо. Наприклад, нині в Україні розвиваються понад 200 видів спорту, однак є й такі, якими в світі займаються, допустимо, кілька сотень людей. Скажіть, будь ласка, чи це справедливо — порівнювати чемпіонат світу з легкої атлетики, яка розвивається у 200 країнах, з аналогічним чемпіонатом, де задіяно сім-вісім країн. Очевидно, що час над цим глибоко задуматися.
Тренери — не з вулиці
- А чи справедливо, коли в деяких наших школах тренери, отримуючи зарплатню, хоч і невелику, не дають результатів?
— Звичайно, ні. Видатки, які сьогодні здійснюють на утримання спортивних установ, споруд, на зарплатню фахівцям, вимагають перегляду. Щодо останнього, то якщо бути до кінця відвертим, є фахівці, що за десятки років не дали жодних результатів. Власне, у них ми не побачимо ані заповненості груп, ані талановитих спортсменів. Ясна річ, одне з головних завдань ДЮСШ — оздоровлення дітей, але серед їх великої кількості є, безумовно, таланти або діти з такими задатками. Обов’язок тренера їх розкрити, допомогти розвинутися і видати бодай якийсь результат. Адже є випадки, коли набирається нова неповна група, а тренер потренував, припустимо, два місяці, і гадки не має, що треба шукати нових дітей для доукомплектації групи або намагатися втримати уже тих, які є.
- Пане Віталію, тренери в спортшколах — люди не з вулиці. Мають відповідну освіту і більшість з них, мабуть, вищу. Чому таке стається?
— Не кожна людина з вищою освітою, яка займалася спортом, може бути добрим фахівцем. Практика показує, що до цієї праці треба докладати не лише диплом, а й знання, душу і старання постійно самовдосконалюватися.
Має вирувати життя
- Звичайно, таку проблему, зокрема психологічного плану, не просто розв’язати. Однак повернімося до системи спортклубів. Як там буде з фінансуванням?
— Вони половину коштів отримуватимуть від держави, а решту — комерція. Візьмімо хоча б стадіон міста. Якщо тепер він пустує, то в подальшому має бути заповнений дітьми й дорослими, тими, хто хоче займатися фізкультурою та спортом. За доброякісні послуги люди готові будуть платити, або це робитимуть окремі організації. На такій спортспоруді щодня має вирувати життя.
Кошти бюджетів клубів використовуватимуть на загальне утримування, розвиток, оплату праці тренерів, на енергоносії. і якщо протягом року деякі з них успішно виступатимуть на різних змаганнях, у клубі займатиметься багато людей, є елітні спортсмени — федерації матимуть право виділяти певні кошти з центрального бюджету на розвиток конкретного виду спорту.
- Ви хочете сказати, що спортклуби стануть суб’єктами обласних федерацій? Однак вони різні, ви, приміром, очолюєте обласну федерацію легкої атлетики...
— Справді, над спортклубами стоятимуть федерації. Повертаючись до ДЮСШ, котрі мають трансформуватися і влитися в спортклуби, скажу ще таке. Візьмімо школу, яка вже існує 50 років і в якій за цей час не зріс навіть переможець області, то для чого розвивати такий вид спорту? Є певні пріоритети, все оптимізовуватиметься. Звісно, буде великий відсів, а разом з тим фахівці, котрі вміють працювати, залишаться й намагатимуться швидко адаптуватися до нових умов.
Невиправдані видатки
- Тож коли розпочнеться реформа?
— У кращому разі, стартуватиме в 2016 році. Знову ж таки, все залежатиме від економічної ситуації в державі. У зв’язку з цим дещо слід кардинально міняти задля економії коштів, насамперед під час відряджень на змагання в інші країни. Тому з 2016-го туристичних спортивних поїздок уже не буде, а міністерство відправлятиме лише тих, хто реально спроможний принести славу своїй державі.
Крім того, у нас дуже розгалужена мережа фінансування. З Державного бюджету чомусь окремо йдуть видатки на Міністерство молоді і спорту, комітет фізичного виховання і спорту Міністерства освіти і науки, ще є ШВСМ, спорттовариства, спортшколи. Аналізуючи затрачені кошти, отримуємо далеко не той результат. Очевидно, міністерство, враховуючи досвід інших країн, старатиметься все впорядкувати і зробити так, щоб люди долучалися до спорту, а не відверталися від нього.
А завдання федерацій — розвивати свій вид спорту на місцях. Ось, наприклад, з міністерства надходить повідомлення, мовляв, вам з Держбюджету виділяють таку-то суму, складайте план і виконуйте його. Виконали — наступного року отримаєте більшу суму. Не виконали — меншу. Це справедлива конкурентна боротьба. Отакий підхід.
- Пане Віталію, ми все-таки ведемо мову про проект команди Дмитра Булатова?
— До певної міри. Я чув про деякі зміни, і теперішнє керівництво міністерства планує провести роз’яснювальну роботу, налагодити тісні контакти з обласними управліннями ОДА, щоб ті розгорнули активну пропаганду реформи у містах, районах, селищах і селах. При цьому, безумовно, подекуди йтиме великий спротив. і тут нема чого дивуватися, адже люди працювали десятки років у відпрацьованій, хоч і дуже недосконалій системі, а нова — все перевертає з ніг на голову. Причому є ризики і втратити роботу, і стати ніким. Опір чинитимуть і керівники фізкультурно-спортивних товариств, які під великим питанням свого існування. Щоправда, на перехідному етапі їх фінансуватимуть ОДА. Принаймні так буде цього року, а як у 2016-му — ще не готовий відповісти. Не моя це компетенція.
Звань більше не буде
- Я чув, що нова реформа передбачає ліквідацію всіляких звань...
— Не буде вже розрядників, майстрів спорту, майстрів спорту міжнародного класу, заслужених майстрів спорту, заслужених тренерів України, заслужених працівників фізичної культури і спорту. Коротко кажучи, на кожне із звань є невелика доплата до зарплатні. Це іноді спонукає організаторів підтягувати та фальсифікувати результати різних змагань, викривляючи їхню загальну картину. Постійно кількість звань зростає, а нинішні економічні потуги країни неспроможні оплатити всі пільги. Зрештою, в Європі спортивних звань немає, вони залишилися тільки в пострадянських країнах.Та хочу вірити, що реформа у спорті дозволить виокремити професіоналів від тих людей, які займаються на любительському рівні.