Про те, що представники суддівського корпусу, як і команди, повинні готуватися до сезону, ми часто згадуємо після резонансних свистків під час матчу. Ми вирішили поспілкуватися з екс-арбітром ФІФА Мирославом Ступаром, щоб в зимову паузу поговорити про питання, актуальні для футбольної феміди.
ЯК АНГЛІЯ НЕ ПІШЛА НА ПОВОДУ
- Одна з проблем сучасного суддівства - курс на штучне омолодження, - вважає авторитетний фахівець. - Це негативно позначилося на всьому футболі, в тому числі і українською. У третьому тисячолітті ФІФА та УЄФА активно почали реалізовувати цю політику.
Як ви пам'ятаєте, був знижений віковий ценз для арбітрів до 45-ти років. І відразу ж дали «зелене світло» представникам феміди молодше 30-ти, і головним критерієм стали не професійні якості, а саме вік: мовляв, за цими людьми перспектива. А вони ж часто не мали необхідних знань і досвіду, до того ж самі навіть не грали в футбол на більш-менш професійному рівні.
Мабуть, єдина країна, яка не пішла на поводу, це Англія, яка не стала відправляти на пенсію досвідчених фахівців, як і раніше довіряючи їм обслуговувати матчі місцевої прем'єр-ліги. Керівництво ФІФА з часом визнало свою помилку і з ініціативи президента організації Йозефа Блаттера в грудні минулого року скасували вікові обмеження для роботи арбітрів, згідно з яким вони не могли залучатися до обслуговування міжнародних матчів при досягненні 45 років і повернули планку на позначку 50-ти. Просто стало очевидним, що футбол у виконанні команд прогресує, а суддівство не те що не встигає, а навпаки регресує. Кількість помилок збільшилася в рази - як на рівні клубів, так і на рівні збірних.
Здавалося б, технічно арбітри оснащені чудово. Про нинішню екіпіровці їхні старші колеги і мріяти не могли. П'ять комплектів форми, радіостанція для зв'язку з помічниками на полі, хронограф на руці, який налічує кілька десятків функцій (він допомагає не тільки безпосередньо на полі, а й при підготовці - заміряє пульс, переборену дистанцію і так далі). У асистента теж не просто прапорець, а електронна система, де натисканням кнопки подається сигнал судді в полі. Але це, на жаль, якість не підвищило.
Зробили спробу зменшити ймовірність помилок шляхом введення рефері за воротами. Цю ідею активно просував і П'єрлуїджі Колліна, куратор суддівського корпусу в професійному футболі України. Однак, як ми побачили, позитивного ефекту від цього кроку не було. Тому часто четвертого і п'ятого суддю називали «стійки біля воріт». Багато країн швидко від цього відмовилися. Майбутнє в даному ракурсі не за додатковими суддями, а за технологіями. Першою ластівкою на чемпіонаті світу стала система «Яструбине око», яка протягом пари секунд дає сигнал арбітру на хронограф: був гол чи ні. Ще дуже хороше нововведення - маркер зі зникаючою рідиною, за допомогою якого визначається позиція для «стінки».
НАВІЩО ЗНОВУ ВИМАГАЮТЬ БІЛІ КАРТКИ?
Проте головною все одно залишається кваліфікація людей, - каже Мирослав Ступар. - Фахівець повинен розуміти гру. Наприклад, такий компонент, який можна образно назвати «дух єдиноборства». Якщо ти сам не грав, то тобі дуже важко зрозуміти: симулює футболіст після зіткнення або дійсно йому боляче, навмисна ця грубість чи нещасний випадок (як було в ситуації з Денисом Бойко і Олегом Гусєвим). На моє переконання, судити повинні ті, хто до цього виступав на хорошому рівні як футболіст. Звичайно, це не догма, той же Колліна виріс в арбітра екстра-класу. Однак мій життєвий досвід каже, що в комплексному підході треба спиратися на тих, хто має хорошу ігрову практику. А це вже виконавці, які переходять від гри до суддівства у віці 30-ти років. Можу назвати як приклади Валерія Авдиша, Володимира П'яних, Віктора Звягінцева, Олега Деревинського... Вони мали авторитет і у футболістів, і у тренерів. Ось до їх знань і досвіду треба звертатися.
А суддівські керівники світового та європейського рангу намагаються виправити ситуацію, але для цього часом вносять, м'яко кажучи, не найкращі пропозиції щодо зміни правил. Серед них є такі, які зазнали невдачі півстоліття тому. Пропонують ввести білі картки - тимчасово видаляти гравців. Так це було на початку 1960-х, правда, тоді відправляли на п'ять і десять хвилин вимушеного відпочинку. Ніхто не говорить, що помилок взагалі не повинно бути. Вони - теж частина футболу. Але їх треба мінімізувати: дві, три, максимум чотири за матч. І це йдеться про ті промахи, які не вплинули на хід гри.
Тепер перейдемо до природи помилок. Це, безумовно, людський фактор. У такого арбітра обмежені можливості, його психофізичні характеристики не відповідають рівню ситуації. Але у нас в підготовці суддів прем'єр-ліги психологічної складової чомусь немає. Мова йде про морально-психологічної стійкості фахівця саме в нашому чемпіонаті, той же Колліна, вважаю, не розуміє нашої ментальності. А працювати потрібно над проблемою природи помилок, правильності їх розуміння, методів їх усунення стосовно до українського чемпіонату.
Одними лише розмовами питання не вирішити. Потрібно використовувати сучасний науковий підхід, досягнення суміжних галузей знань. Це допоможе відповісти на питання: «Чому арбітр, володіючи знанням правил і навичками їх вірного трактування, перебуваючи в гарній фізичній формі, діє неправильно?».
ДАЙТЕ СЛОВО РАЧИНСЬКІЙ
Коли Віктор Дердо очолив Комітет арбітрів України, а я був його помічником, ми бачили проблему психологічної стійкості і спеціально запросили для дослідження професора Національного університету фізичного виховання і спорту України Валентину Воронову, - розповідає екс-арбітр ФІФА. - Дані, які представила Валентина Іванівна, виявилися маловтішними. Але ми отримали інформацію: де саме шукати причини помилок. У зв'язку з цим переглянули програму підготовки та на семінарах близько 50 відсотків занять присвятили конкретно проблемі психології. Пам'ятаю, багато хто тоді дивувалися: «Навіщо це нам потрібно?».
Однак після того, як побачили результати тестів, відразу ж переглянули свою позицію і стали питати пораду, як це виправити. Не стану запевняти, що ми б тоді швидко вирішили цю проблему. Адже у нас в обоймі були арбітри з вже наявним багажем недоліків. Але ми могли б внести корективи.
Ми володіємо досить високим потенціалом знань. Навіщо, наприклад, на семінар запрошувати асистента арбітра з Італії, якщо є Наталія Рачинська? За моїми спостереженнями, та й не тільки за моїми, вона практично не помиляється. Ось Наталя і поділилася б досвідом, як у чоловічому футболі домоглася настільки високих результатів. Треба залучати своїх кваліфікованих фахівців, а не гнатися за іноземними, тому що воно ... іноземне. Адже через політику штучного омолодження за бортом виявилися такі знаючі арбітри, як Сергій Шебек, Андрій Шандор, Віталій Годулян, Олег Деревинський. І дані минулих років свідчать не на користь нинішнього часу. Я недавно переглядав звіти за 2004-й, 2005-й, 2006-й... Так там кількість результативних помилок за сезон коливається в межах семи-дев'яти. А тільки за осінню частину цього чемпіонату їх фіксували в кожному турі.
Ще один мінус - українським арбітрам на навчально-тренувальних зборах заборонено грати в футбол: мовляв, це підвищує ризик отримання травм. Так, можна отримати пошкодження, на моїй пам'яті, був травмований в подібних обставинах відомий радянський арбітр Анатолій Іванов. Однак і він не перестає стверджувати: «Судді повинні грати в футбол». Адже представник феміди, по-перше, буде сам краще розуміти гру, по-друге, тебе будуть поважати футболісти і наставники команд. У СРСР часто практикували матчі: збірна арбітрів - збірна тренерів. Це зближує людей, підвищує відчуття спільності інтересів. І коли ти робив помилку, не втрачав авторитету. А зараз що ми бачимо? Образу судді - звичайна справа. Розумію, що зараз не той «ідейний час», що раніше. Але людські відносини ніхто і ніколи не скасує!
КОЛЕКТИВНА ВЗАЄМОДІЯ
У цьому плані дуже важлива психологічна сумісність в суддівській бригаді, - продовжує експерт. - І коли я був арбітром, і коли вже організовував семінари, то пропонувалися анкети: «З ким би ви хотіли разом працювати»? Люди, що діють в одній зв'язці, повинні бути партнерами, які підказують, допомагають один одному, роблять спільну справу. А так часто виходить, коли асистент бачить, що було пенальті, але не говорить про це арбітру, що знаходиться в невигідному секторі огляду: мовляв, моя хата скраю. Бригада рефері - єдиний колектив, і над його формуванням теж треба працювати.
Колектив повинен бути і на зборах. У процесі мають бути задіяні всі. Приміром, суддівство матчу на спеціалізованому семінарі переглядала спеціально визначена група людей, складена з слухачів. Після всіх таких поєдинків ця аналітична бригада ділилася своїми висновками з аудиторією, а арбітр, який проводить зустріч, відповідав на зауваження і пропозиції. Це було живе обговорення. Наскільки я знаю, зараз цього немає. Як відсутні й інші компоненти контролю. Так, десять спостерігачів фіксували рухові показники: скільки чоловік пробіг в цілому, скільки зробив ривків, яку дистанцію подолав спиною, як близько знаходився від епіцентру ситуації ... Свого часу я розробив індекс рухової активності арбітра, який базується на дистанції, яку пробіг за ігровий час (це приблизно 65-75 хвилин чистого ігрового часу). Показник виводився за хвилину.
Ще один мінус, який доводиться констатувати, це недолік практики перед весняною частиною чемпіонату. Рік тому арбітри відсудили на зборі лише по одному тайму. Хіба цього достатньо? Тому й виникали помилки в першому березневих турах. Як і командам, представникам феміди потрібні гри. Адже той же «Шахтар» на зборах не тільки бігає, а і проводить товариські поєдинки. Арбітру теж потрібно мінімум три-чотири матчі в підготовчий період.
Обов'язковим, вважаю, є і методичне забезпечення. Щороку ми випускали матеріали на більш ніж ста сторінках: аналіз року по лігам, по окремим особам, за рекомендаціями ФІФА та УЄФА. Чому цього немає? Ще важливо створити своєрідну пам'ятку арбітру: що і як повинно робитися перед виїздом на поєдинок, перед самою грою тощо. Начебто б елементарні речі і їх всі знають, проте саме тут через «самовпевненою забудькуватості» бувають проколи. По-перше, такий документ був би неоціненним посібником молодим арбітрам, по-друге, вже досвідчені фахівці мали б постійне нагадування. Тільки так ми отримаємо професійне ставлення до справи.