Нещодавно завершився чемпіонат України з водного поло. Львівські “динамівці” у впертій боротьбі за бронзові нагороди поступилися команді Севастополя. Про підсумки сезону, плани та перспективи на майбутнє, сучасний стан у господарстві водного поло Львова та України — у розмові із головним тренером “Динамо” Ігорем Зінкевичем.
— Наскільки відсутність власного пристосованого домашнього майданчика для водного поло впливає на результати “Динамо”?
— Із 1999 року ми всі матчі проводимо на виїзді, що є великим мінусом. По-перше, це є і тренувальний процес, який проходить у Львові на такому маленькому басейні, має дуже великий вплив на ігри. Наприклад, уже десь аж під кінець сезону ми щось починаємо показувати. Це тільки завдяки тому, що ми граємо на великому полі десь на виїзді. Якщо зробити невеличкий аналіз, то до 1984 року ми не мали свого закритого басейну, а мали лише відкритий на вулиці Стуса, де могли все літо тренуватися в нормальних умовах. 1984-го з’явився комплекс Водних видів спорту, в якому ми почали проводити змагання Вищої ліги СРСР, і результат не забарився. Через п’ять років львівська команда вже стала бронзовим призером чемпіонату СРСР. Слід врахувати, що ми були єдиною командою обласного типу, а всі решта були столичними. Плюс до того — львівське “Динамо” виховало цілу плеяду хороших гравців: Жмуцький, Смірнов, Прокопчук, Берендюга, Скуратов, Рождественський, Прокопенко, Сидорович, Харін. У збірну Радянського Союзу завжди викликали по чотири — п’ять наших вихованців. Нині з 1999 року пішов спад. Особливо такий спад був відчутний у період із 2003 по 2005 роки, коли басейни практично зовсім не працювали у Львові. Нині ми пожинаємо плоди тих років... Бо набору гравців 1989, 1990 та 1991 років народження, які б нині мали влитися в команду, на жаль, немає.
— Як виглядає ситуація тепер?
— Нині у нас підйом за рахунок дуже хорошої школи. Це ДЮСШ №3, Євро спорт, Аквапарк, де готують юнаків. Ці діти 1994, 1995 і 1996 років народження перші на Україні. Щоправда, вони будуть готові для команди майстрів через три — чотири роки. Хоча впродовж попередніх двох років ми провели дуже багато турнірів в Аквапарку, за що я хочу подякувати їхнім власникам. Також провели хороший міжнародний турнір на рівні збірних, у якому брали участь команди Голландії, Туреччини, Польщі, Молдови, Грузії та збірна України. І хоча ми посіли третє місце, одначе невеличкий бар’єрний заділ зроблено. В нас нині нема жодного басейну, де б можна було зараз літом піти й відпочити. Вважаю, якби ми відновили басейн “Динамо” на вулиці Стуса, а це — перлина для відпочинку львів’ян, якби ми його відремонтували всіма силами: і міста, і області, і “Динамо”, тоді б могли там проводити і домашні ігри бодай навесні та восени, основне — могли б там тренуватися. Без великої води виступати на рівні та займати призові місця нам буде дуже важко.
— Наскільки місцева влада звертає увагу на водне поле?
— Ми стали любительською командою, бо ту зарплату, яку хлопці отримують, важко назвати відповідною. Це, так би мовити, копійки. Якщо її порівнювати із командами Маріуполя, БМК, Севастополя, то ми грошей майже не отримуємо. Що ж до допомоги, то вона є. Буквально нещодавно прийняли бюджет. Щоправда, він ще не затверджений, але на команду, здається, виділяють 238 тис. грн. Проте ці гроші підуть аж з вересня, тобто це вересень, жовтень, листопад, грудень. А там у нас лише Кубок України й один тур наступного чемпіонату України. Якщо ці гроші надійдуть, ми зможемо забезпечити команду формою, м’ячами, а також провести навчально-тренувальні збори та виїхати на якийсь міжнародний турнір. Від часів проголошення незалежності України це — найбільша сума.
— Чого не вистачило, аби схилити шальки терезів сезону, що минув, у бронзовій дуелі проти команди Севастополя?
— Розпочинати треба не з цього мату, а з гри проти Маріуполя. Адже ми приїхали на цю гру, як кажуть, одразу з потяга і програли її — 8:5. Відразу було видно, що наша команда має бійцівські якості. Особливо друга гра проти Маріуполя, в якій ми поступилися буквально на останніх секундах (10:9), дали іншим командам зрозуміти, що ми готові грати. Потім був спад у першій грі зі Севастополем, хоча другу ми в них виграли, цілком виконавши установку на матч. У третьому поєдинку чогось не вистачило. Перші два періоди ми граємо на рівних, а у третьому на перший план виходить функціональна підготовка гравців. Тактична підготовка, яку ми не можемо відпрацювати у Львові на маленькій воді, дала про себе знати. У нас, наприклад, не було навчально-тренувальних зборів на великій воді. От команда Маріуполя дві неділі була в Угорщині, команда з Харкова має потужного спонсора, що дозволяє їм проводити повноцінні збори. В нас такої можливості поки немає. І навіть при тому, що в цих командах є басейни у своїх містах, вони виїжджають на спаринги.
— Ви зачепили тему спонсорства. Наскільки чемпіонат України конкурентоспроможний, порівняно з іншими чемпіонатами водного поло?
— Відкритий чемпіонат України з водного поло трохи вирівнявся. Передусім тому, що у ньому беруть участь збірні Грузії, Білорусі та Молдови. Ці ігри впродовж року дають великий позитив, є багато рівних команд. Якщо порівнювати українські команди, то за потужністю Маріуполь і БМК — потужні команди. Натомість за віком наша команда наймолодша. На жаль, на відміну від команди Маріуполя, у нас немає міжнародного досвіду, бо з 1998 року “Динамо” не виступає в єврокубках. Хоча, якщо взяти на рівні національних збірних, то водне поло впало. Однак я гадаю, якщо й надалі у нас буде відкритий чемпіонат України, то через кілька років збірна України гідно виступатиме.
— Наскільки відчутний відтік гравців в інші команди. Адже, з Ваших слів, “Динамо” є чи не наймолодшою командою за віком гравців?
— Наразі молодих гравців 1994, 1995 і 1996 років народження не чіпають і не переманюють в інші команди, бо вони ще молоді. Зараз у нас, наприклад, заграв молодий 22-річний гравець Дедюра. В цьому сезоні ми його втримали, однак тривають переговори, аби на наступний ми його віддали в Маріуполь. Якщо ми не зможемо знайти достойної зарплати, гадаю, втратимо цього гравця для “Динамо”, а він — гравець національної збірної України та хороша перспектива на майбутнє. Ми розраховували на нього, але у зв’язку з тим, що у нас немає спонсора, тримати його без зарплати не маємо права, бо спортивний вік гравця короткий. З іншого боку, хотілося б, щоб він перейшов в якусь кращу команду. Адже подивіться, у Росії грають екс-”динамівці” Дмитро Стратан і Дмитро Ірішичев, в Хорватії — Олександр Тишківський, у Франції — Дмитро Лавришенць і Ростислав Наумчик. Ми багато дали та даємо своїх вихованців у різні клуби. Жодна з українських команд не дає стільки ватерполістів, як наша, хоча в нас умови значно гірші, ніж в інших командах.
— Чи є надія на молодь?
— На молодь надія є, але потрібно чекати три — чотири роки. Я завжди ставив завдання, аби наша команда збереглася. Ми дякуємо Львівській обласній організації “Динамо”, бо ніхто не тримає команди. Зараз всі команди професійні, а в нас команда навіть не клуб ватерпольний, а команда при Львівській обласній організації “Динамо”. Вони нам дають велику допомогу у тренуванні, адже ми тренуємося і не платимо за воду. От, наприклад, оренда басейну дуже дорога, в рік — приблизно 900 тисяч. Тому, якби ми ще й такі гроші платили за оренду, то нас би вже давно не було.
— Багато команд залучають легіонерів, а як із цим у “Динамо”?
— У нас була проблема останньої ланки — воротаря. Нині в останніх п’яти турах ми залучали до нашої команди білоруса Михайла Єзерського, який виступає за команду ЛСТВ Лодзь, який нам суттєво допоміг закрити цю ігрову позицію. В нас гарні стосунки з поляками, які нам давали цього гравця в оренду. Без нього було б дуже важко, адже не даремно кажуть: воротар — половина команди. Однак загалом стараємося грати лише львівськими гравцями.
— Як готуватиметься “Динамо” до наступного сезону?
— 26 липня збираємося усією командою. Хочемо залучити молодих гравців 1993, 1994 та 1995 р.н. до простого навчально-тренувального збору. Готуватимемося до Кубка України, який відбудеться у жовтні.
— Наскільки дорогим є раціон ватерполіста?
— Ми виїжджаємо на змагання, денний раціон коштує 70 грн. Дуже важко прохарчуватися з огляду на ціни.
— Які ж продукти бажано їсти та не їсти ватерполістам перед іграми?
— Насамперед забороняю гравцям харчуватися за три — чотири години перед матчем. Це пов’язано з тим, що у воді вага їжі зростає, відтак плавати важче. Колись, наприклад, у нас були лікарі та масажисти, які думали про раціон. Нині у нас такого, на жаль, нема. А от із корисних продуктів насамперед потрібні ті, які містять білки, аби відновлювати сили. М’ясо дуже потрібне. Колись, наприклад, ми зі собою на змагання возили плитки і їли те, що самі собі наварили...
— В українському футболі нині модна натуралізація гравців, а як із цим у водному поло?
— Таке у нас поки не практикують. Було б добре, якби наша Федерація знайшла гроші на наших легіонерів, які виступають, скажімо, в Росії. В нас же відбувається натуралізація українців. Наприклад, Дмитро Стратан, який виріс у нас тут, у Львові, виступав за “Динамо”, першу Олімпіаду 1996 року виступав за збірну України, а наступні три Олімпіади грав за збірну Росії. Він є срібним і бронзовим призером Олімпійських ігор. Те ж можна сказати і про Сергія Харіна, який виступав за збірну Словаччини, Олександр Осадчук — за Австралію. Тому відбувається натуралізація наших гравців, а не ми когось беремо. Наразі ми бідні, а бідні не можуть когось натуралізувати.
— Що потрібно зробити, аби, як кажуть, віз не був і далі там, де є?
— У нас є все тепер, у Львові працюють шість заслужених тренерів України, заслужений тренер СРСР Бойко, який приїхав із Голландії. Тренерська школа у нас потужна, в нас є діти, однак нам не вистачає води, де ці діти могли б тренуватися та нема великого басейну.
— А що для Вас водне поло?
— Водне поло для мене — життя. З 12 років я пройшов від початківця до тренера молодіжної, юнацької та національної збірних України. Я трішки працював у Сирії. Без водного поло я не можу жити!
Розмовляв Мстислав КОЦЬКИЙ-БОБ’ЯК, Ратуша