У розпал біатлонного сезону, поки наші маститі лижники з гвинтівками змагаються на етапах Кубка світу, їхні молодші колеги сходять на п’єдестали юніорських турнірів, готуючись до першості світу. І прицілюються до І Зимових юнацьких олімпійських ігор, які наступного року прийме австрійський Інсбрук.
На юніорському Кубку Європи в Австрії кілька перемог здобула Анастасія Меркушина. Донька призерки чемпіонату світу Ірини Меркушиної з величезним відривом виграла спринт і перегони з масовим стартом. Не побоялася поштовхатися і разом зі старшими дівчатами. І знову ніхто не зумів випередити у мас-старті. Щоправда, свої кубки й медалі львів’янка привезла не до Львова…
«Віднедавна ми тернополяни, – розповіла мама і тренер Анастасії, Ірина Меркушина. – Я не хочу скаржитися, але у всіх дітей, яких я тренувала, у Львові не було перспектив. Ми усюди їздили за власні кошти. Батькам це вже почало набридати. Я не опускала рук. Але коли під час поїздки до Тернополя мені запропонували роботу на кафедрі спорту в тернопільському національному економічному університеті і за сумісництвом тренером у «Динамо», хорошу зарплату, а до того ж пообіцяли допомогти купити будиночок… Велике помешкання було давньою мрією всієї нашої родини. Довгий час ми, усі четверо, жили у маленькій однокімнатній квартирці, тому зрозуміло, що швидко погодилися на цю пропозицію. У Тернополі чиновники зробили усе можливе, щоб створити нам комфортні умови для життя і праці. Двері нашого будинку виходять на біатлонну трасу. Тож мої нові учні на тренування приходять наче до мене у гості. У цьому місті я відчула, що до мене прислухаються, що моя думка має вагу… Єдине, що страшенно скучила за своїми львівськими учнями. Коли їхала до Тернополя, одного хлопця прилаштувала у секцію стрільби з лука, іншого – водного поло. Може, когось з вихованців згодом заберу до себе».
У Тернополі 15-річна Настя, яка швидше за одноліток закінчила школу, вступила до університету. Записавши завдання і набивши валізу підручниками, дівчина поїхала на збір до Фінляндії, – подивитися, як тренуються живі легенди сучасного біатлону. Найбільше враження на Меркушину справив Уле-Ейнар Бйорндален. У своєму щільному графіку норвежець виділив сорок хвилин для спілкування з Анастасією. «Донька була на сьомому небі від щастя. Ні про що інше говорити не могла, – усміхається Ірина Меркушина. – Бйорндален дивився на її стрільбу стоячи, давав поради й відзначив професіоналізм Анастасії у роботі на вогневих рубежах. У доньки з’явилося ще більше натхнення працювати. Ще одна мрія Насті – щоб німкеня Магдалена Нойнер швидко не йшла на пенсію, щоб можна було позмагатися з нею. А також виступати в естафеті разом з сестрами Семеренко. Коли Настя була ще зовсім мала, Валя і Віта косички їй заплітали, весь вільний час возилися з нею, тягали повсюди за собою. Вона прикипіла до них душею. Хвилюється, коли у них щось не клеїться».