За підсумками минулого сезону команда «Карпат» U-21 здобула медалі першості, вдруге в історії клубу потрапивши на п’єдестал. У 2010-му році «леви» Романа Толочка стали чемпіонами турніру дублерів, а цьогоріч підопічні Олександра Чижевського фінішували третіми вслід за однолітками з «Динамо» і «Шахтаря». Одним із творців цього успіху став правий захисник «молодіжки» 19-річний Назар Стасишин, який хоч і приєднався до «Карпат» лише у новому році, проте відразу став незамінним гравцем основного складу.
– Назаре, позаду залишився твій перший сезон у «Карпатах». Як охарактеризуєш його?
– В футбольному плані я однозначно відчув прогрес. Аналізую той період, який провів у Моршині і порівнюю його з тим, що у мене є в «Карпатах», і розумію, що я додав у багатьох показниках. Передусім це заслуга тренера молодіжної команди Олександра Чижевського. Це дуже хороший фахівець, якому я вдячний за всі позитивні моменти у Львові. Я покращив своє розуміння футболу, опанував тактичні тонкощі.
– А якщо говорити про позафутбольні аспекти?
– В «Карпатах» я знайшов багатьох друзів. За кожного з партнерів готовий виходити на поле, битися і викладатися на максимум. Дуже радий, що життя так склалося і я зустрів саме таких одноклубників. В «Карпатах» отримую задоволення від тренувань – раніше такого не відчував. Крім того, наша команда здобула бронзові медалі – це поки головний мій здобуток у кар’єрі (усміхається).
– Ти швидко звик до нового середовища і нових умов?
– Чесно кажучи, спочатку було важко. До Львова я приїхав на початку зимових зборів. В принципі, майже всіх карпатівців знав – проти багатьох не раз виходив на поле ще у часи, коли зустрічалися наші Академії, а потім і у складі U-19. У мене не було впевненості, протягом перших двох тижнів було складно. Але з часом подружився зі всіма. Відчув, що стаю своїм наприкінці зборів. Тривалий процес адаптації, напевно, можна пояснити тим, що я багато років провів у одній команді. За «Скалу» грав з самого дитинства.
– Однак ти народився не у Моршині.
– Я родом з Трускавця, де і починав займатися футболом. На той час «Скала» ще не мала сформованої Академії і я потрапив у структуру клубу вже на другий академічний рік. Мені виповнилося 15 років. Відтоді я став гравцем «Скали».
– Коли взимку тобі запропонували переїхати до Львова, у тебе були інші варіанти?
– Так, йшла мова про першолігові «Інгулець», «Десну» і «Верес». З наставником рівненського клубу навіть мав розмову, але я розумів, що у команді Володимира Мазяра спочатку не гратиму. В «Карпатах» я міг спробувати себе у молодіжних командах і продовжити шлях до головної. Їхати далеко від дому також не хотів. Але головний аргумент на користь «зелено-білих» полягав у тому, що «Карпати» – це улюблена команда мого дитинства, це моя мрія. Коли я робив перші кроки у футболі, то вже приїжджав у львівську Академію, однак відбір не пройшов.
– Втім руки не опустив?
– Поставив перед собою ціль – колись повернуся до Львова і дебютую в основі «Карпат».
– У складі львівської команди ти традиційно граєш на правому фланзі оборони. Це найкомфортніша для тебе позиція?
– Починав я на лівому фланзі захисту, згодом перейшов на протилежний. У своїй кар’єрі я навіть грав у атаці – було це у «Скалі».
– В цьому сезоні у складі «Карпат» весняну частину ти провів без замін. Вистачає сил протягом всього матчу здійснювати рейди по флангу?
– Наприкінці дебютного поєдинку за «молодіжку» проти «Чорноморця» я відчув, що запас енергії зникає. Однак після цього, у наступних іграх, спіймав себе на думці, що навіть не зауважую втоми і готовий грати навіть довше, ніж 90 хвилин.
– У сучасних «Карпатах» не рідкісною є практика, коли провідні футболісти з U-21 потрапляють у заявку на гру основи і навіть мають нагоду дебютувати. За схожим маршрутом вже слідували гравці «молодіжки» Карпенко, Виздрик і Войтович. Це надихає їхніх партнерів у молодіжній команді?
– Ми бачимо, що робота не минає даремно. Це означає, що за виконавцями дублюючого складу слідкують. Кожен з нас має серйозний стимул і це додає наснаги молодим футболістам. Я, наприклад, дуже радий за Назара Виздрика, який дебютував у головній команді в заключному матчі сезону проти «Зірки».
– Які дитячі спогади, пов’язані з «Карпатами», є найяскравішими для тебе?
– Це двобій Ліги Європи із грузинським «Зестафоні». Я знаходився на трибунах «України», коли Ігор Худоб’як забив єдиний гол у матчі. Чомусь той момент запам’ятався найбільше.
– У тебе є гравці головної команди, з яких береш приклад?
– Виділю Худоб’яка, на якого я рівняюся. Це людина, яка вже багато зробила у своєму футбольному житті, йому вже не потрібно нічого доводити. Однак він завжди налаштований на боротьбу. Кожен поєдинок для нього, як останній. Якщо брати до уваги ставлення Ігоря до футболу, то його можна назвати зразком.
– Які твої головні мрії у футболі?
– Хочу якнайшвидше дебютувати в головній команді «Карпат» і потрапити у збірну України. Не так важливо, у яку саме вікову категорію (посміхається). Для початку можна і в молодіжну. Поступово намагатимуся втілити це у життя.