Останніми роками на устах футбольних уболівальників стоїть важливе питання кількості легіонерів у районному чемпіонаті. Мотивуючи це тим, що засилля легіонерів заважає розвиватися місцевим талантам. Проте, незважаючи на все це, наш район дуже славиться місцевими хлопцями, які грають у футбол на найвищих рівнях.
Ми вже не одноразово знайомив уболівальників із молодими гравцями, які успішно виступають за межами району. Одним із таких є сьогоднішній наш співрозмовник, який був у центрі уваги в матчі чемпіонату району з міні-футболу за участі Брошнів-Осади та рідного села Артура – Ціневи.
19 забитих м’ячів, 102 матчі.
— Артуре, розкажи про себе? Як так сталося, що ти вирішив стати футболістом?
— Змалку любив грати в дворі з друзями у футбол, пізніше пішов до секції футболу, де нас тренував Василь Володимирович Джурин. У віці десь приблизно 12 років надійшли запрошення на перегляд із франківської команди «Прикарпаття», яка виступала у вищій лізі ДЮФЛУ. Оглядини пройшов успішно, і мене запросили виступати за цей клуб. У 8-му класі я переїхав мешкати до Івано-Франківська, бо цього вимагало тренування, і почав навчатись у ліцеї коледжу фізичного виховання. Два роки там навчався і грав за цей клуб.
Потім так сталося, що наш клуб вилетів із вищої ліги ДЮФЛУ до першої ліги, і мені надійшли запрошення з трьох клубів – «Арсенал» (Київ), «BRV-ВІК» (Володимир Волинський) і «Скала» (Стрий). За порадою тренера обрав стрийську команду. Однак, там наставник мене бачив не на моїй позиції, тож гра у новому амплуа, як і стосунки з тренером у мене склалися. Зігравши одне коло в «Скалі», я повернувся до «Прикарпаття», яке на той час виступало в першій лізі ДЮФЛУ, вже останній рік.
— Якщо не помиляюся, ти свого часу виступав у луцькій «Волині». Чи пересікався там із Кварцяним?
— Так, закінчивши виступ у ДЮФЛУ, отримав запрошення до луцької “Волині», в новостворену тоді команду U-19. Мені на той час було 16 років. Приїхав на оглядини, відіграв два матчі, і мені сказали, що мене беруть і зателефонують, коли приїхати на збори. Я приїхав до Ціневи, додому, неймовірно щасливим. Переночував ніч, а зранку до мого тата подзвонили з дубля «Волині» й сказали, щоб я приїжджав негайно до них на збори. В цю новину я одразу не повірив, був неймовірно радий. Пройшов перші збори в Іршаві, потім звеліли ще поїхати з ними на одні збори до Ялти. Пройшов важкі луцькі збори і в Ялті, після чого зі мною підписали контракт. Так і почався мій дорослий футбол.
А з Віталієм Кварцяним не пересікався, бо тоді головним тренером «Волині» був Анатолій Дем’яненко, а Кварцяний на той час тренував запорізький «Металург». Все починалось дуже здорово у «Волині», дебютував у першому ж матчі молодіжних команд Прем’єр ліги проти львівських «Карпат», який ми виграли тоді – 2:1. Мені було 16 років, і був я наймолодшим гравцем команди. Але пізніше зі мною зіграв, напевно, людський фактор. Мене поселили на квартиру, де я мешкав сам, тож так і не зміг адаптуватись у команді, знайти друзів, і через півроку покину цей клуб. Повернувся на Івано-Франківщину, де почав виступати в яремчанских «Карпатах».
— Які твої найпам’ятніші матчі? А також голи?
— Найпам’ятніший матч за дублюючий склад луцької «Волині» проти львівських «Карпат». Це – безцінний досвід. А голів було багато, не можу виділити…
— Хто ти за амплуа? Яка улюблена команда?
— За амплуа я – нападник, або крайній півзахисник. Улюблена команда – «Барселона» вболіваю за неї з 2006 року.
— Минулого року ти виступав за «Ніку». Продовжиш і цього сезону?
— Так, продовжу й цього року. Ми вже почали тренуватися.
— Не було бажання грати за Ціневу?
— За Ціневу грав пару матчів, але, поки молодий, потрібно пробувати свої сили на перспективнішому рівні.
— Чи слідкував за змаганнями в чемпіонаті району – 2014 і, зокрема, за виступами Ціневи? Що можеш сказати про рівень нашого районного чемпіонату?
— Звісно, слідкую постійно, і можу сказати, що рівень чемпіонату дуже-дуже виріс, і це не може не тішити.