Сьогодні, 29 листопада, гуділа уся Україна, традиційно гомонів і старинний Львів. Адже українці, в більшій кількості, висловлювались за те, щоб наша країна стала повноправним учасником Євросоюзу.
А тим часом з 13:00 заговорило спортивне місто. Саме в полудень на будинку за адресою вул.Княгині Ольги №16 посвячено пам’ятну дошку на честь майстра спорту СРСР і єдиного футболіста львівський «Карпат», який отримав срібні нагороди чемпіонату Європи 1972 року Едварда Козинкевича.
Так це була відома футбольна постать не тільки в нашому місті, але далеко за його межами. Едвард виховувався на кращих зразках армійського футболу і ДСШ-4. Згодом він вдало приміряв майку львівського СКА, яку змінив на донецькі чорно-помаранчеві кольори. Врешті, у зеніті слави, виявився потрібним львівським «Карпатам», для яких вірою і правдою прослужив немало років. Так був у його житті епізод розлуки з карпатцями, але чого тільки в молоді роки не робить здорова та амбіційна людина. Москву йому не вдалося підкорити. Натомість обидві …Америки він об’їхав доволі легко і на півдні, коли представляв …київське «Динамо». От тільки в Європі зі збірною СРСР не зумів сягнути по золоті нагороди. До речі, після поразки від Мюллера і компанії – 0:3 чи не найбільше дісталося на горіхи саме представникові Галичини. Але що зараз про це згадувати. Бо попри все «Казік», як його звали партнери був класним футболістом і хорошим тренером і цих фактів ніхто не заперечить.
Через годину, о 14:00 в будинку №10, що знаходиться на вулиці Морозенка з 1942 року до останнього дня травня 2003 року проживав і трудився …Почесний громадянин міста Львова, який в молоді роки особливо чудово грав у футбол за СТ «Україну». По війні були «Динамо» і «Спартак», а далі суддівство, тренерська і організаційна роботи на багатьох напрямках і товариствах. Та найбільшого розголосу здобув Карло Владиславович Мікльош з літа 1968 року, коли його призначили начкомом «Карпат», а справи команди різко полетіли в гору. При нагоді ця команда здобула кубок СРСР і путівку до вищої ліги. Потім у К.Мікльоша була довга вимушена перерва, але не з власної вини. Врешті, на початку 90-х років його обрано Президентом «Карпат». Це Мікльош для «зелено-білих» заробляв перші мільйони у професіональному футболі. Славний путь земний пройшла ця людина.
Що вдалося зауважити на обох церемоніях. По-перше велику радість і приємні хвилини пережили і пані Козинкевич і пані Мікльошова. Прийшли на урочистість заслужені ветерани і діти, яких ми вважаємо майбутнім нашого львівського футболу. Однак кидався у вічі брак очільників, як з боку представників міста та місцевого спорткомітету, обласного футболу і ФК «Карпат». Не знайшов вільної хвилини й керівник ЛУФК, де Козинкевич трудився на ниві дитячого футболу в останні роки свого життя. За великим рахунком не було видно представників ЗМІ, окрім тих, кому це службово необхідно.
Та, як сказала, дружина Едварда пані Оксана: «Я навіть не питаю чого їх не було. Бо Господь все розцінить і розставить свої місця… Але, сподіваюсь, нам вдалося започаткувати хороший приклад».
Ще вдалося віднайти такі розбіжності на таблицях. За всіма показниками у Козинкевича не має звання майстра спорту міжнародного класу. І ще одне, знайшовся і ура-патріот, який змінив по-батькові Мікльоша. Тому замість Владиславович появилось Володиславович. Не знаю, що і кому говорив пан Льольо, як його звали близькі люди, але в усіх документах він - Владиславович (!).
Не було посвяти дошки Мікльоша. Чи то священика забули прихопити, чи ще щось, але свячена вода не окропили предмет урочистості. Хоча, наскільки я знаю Мікльош був ревним греко-католиком.
Попри усі ці недопрацювання, це - прекрасний привід за ту дань пам’яті, а ще б хотілось більшої уваги до тих, хто ще живий. Бо вони ще готові і до розмови і для особистої вдячності…