Ось і добіг свого фінішу місячник присвячений сто сороковим уродинам видатного українського просвітителя фізичної культури Івана Боберського в середовищі української спільноти на галицькій землі, якому нинішнє покоління львівських очільників спорту відповідальних за проведення урочистих фестин підсунуло …«пацє».
Бо світлої пам’яті ідеолог, проповідник і ревний прихильник всього українського упродовж цілого серпня «мучився» і «дусився», на щастя, тільки на кількох біґбордах у товаристві фото, яке репрезентувало парад польського спортового товариства «Сокул» на стадіоні «Сокула Мацєжи», нині це спортивний об’єкт Львівського інфізу (державного університету фізичної культури, - авт.).
Для пояснення подаю, що був час, коли у Львові окремими ланками діяли руханкові товариства «Сокул», до якого належали поляки і «Сокіл» наповнений українцями. Польське товариство старше за українське майже на три десятки років. Але українці при складанні свого статуту за взірці брали чеські та німецькі приклади, а не польський варіант. Такими тоді були взаємини і нема на це ради, казали мудрі люди.
Хоча на одній з нарад роковин я зробив зауваження керівникам, що не гоже вставляти «чужу знимку» до даного зображення. Проте моє зауваження виявилось проіґнороване. Можливо з цього погляду, що на той час ті злободенні біґборди уже були виготовлені, а видавати ще раз кошти нові не захотілось. Адже багатьом хочеться поїхати до Словенії і звичайно не за свої кровно зароблені гроші, а за …спонсорські. Одним словом не знаю, чим ці люди керувались, але якщо вдасться побувати на могилі Боберського, то, на мою думку, варто вибачитись за дане непорозуміння з цим образливим біґбордом.
Коли я розповів про це пані Лесі Крипякевич, то шляхетна львів’янка довго жахалась і просила звертатися із відповідною заявою до усіх патріотичних кіл і тд. Але для чого, якщо найближчі особи за круглим столом не почули цього зауваження.
Прикро, що ніхто з місцевих фахівців не задумався, чому це Івана Боберського наші предки нарекли батьком українського спорту. Нагадую: «Тому, що саме з-під його пера вийшли сотні публікацій і видань про проблеми українського тіловиховання. Бо це Боберський об’їжджав Галичину з рефератами про значення фізичної культури для української нації, акцентуючи особливу увагу на залученні до занять спортом молоді та жіноцтва і творив український словник спортивної термінології».
Це за Боберським: «Сокіл» – новий українець, який зміриться силами з англійцем, французом чи німцем. «Сокіл» хоче, щоб український нарід дорівнював великим народам. Коли українці не зуміли оборонити своєї власної землі і не доказали перемогою, що вона їм належить, то мали нагоду переконатися, що всяке право вирішується силою. Хто не має сили, той тратить майно і волю, стає залежним від сильнішого. Такий закон природи».
«Кожна місцевість має якусь корчму, якийсь арешт, якесь кладовище, так повинна мати спортовий майдан, – писав Іван Боберський. – Пияки, злодії, мерці мають для себе прихисток, а українська молодь не має нічого. Тому професор започаткував впорядкування українського городу для потреб спорту. Це завдяки його ініціативі повставав на одній із площ Стрийського парку «Сокіл Батько», а через байдужість всілякого «нашого», а не польського шумовиння той город так і не став українським.
І на остаток подаю за виданням «Боберський Іван». Щоденник 1918-1919 рр. Упорядник отець Юрій Мицик, доктор історичних наук, професор. Дня 23.ХІІ.1918, понеділок, Тернопіль (скороченням): «Рано пішов я (І.Б. – авт.) до директора реальної школи, в котрого будинку міститься наш Секретаріят, щоб отворив бібліотеку на писальню Письменничого відділу. Той занепокоєний моїм приходом: «Cieszę się że to pan Bоberski. Znam pana ze Lwowa. Pаn germanista, zajmuję się grami i sportem. Ma pan oryginalne pomysły. Pan Zagajewski opowiadał mi o tem». - Я дав йому нарошно виговоритись, щоб затопити його в українській ополонці. Коли вже скінчив і очікував, щоб я відозвався до нього в польській мові, промовив я до нього по-українські: «Пане директоре, приходжу в імені Військового Секретаріяту прошу дозволити, щоб можна ужити бібліотеку за бюро для одного з відділів, а це для мого відділу. Все лишиться в порядку, ніхто не ушкодить ані не забере нічого». Його лице споважніло ще більше, бо видно відчув студену воду на своїй голові від українських слів. Мені знову було весело, що можу до ляха-директора промовити на своїй землі по-українськи. «Nie mogę zezwolić, aby bibliotekę używać za biuro. Tam są szafy i książk».
Говорив зі мною опісля може з годину. Він говорив більше, я відповідав менше. Він по-польськи, я по-українськи. Я сказав між іншим: «До рівноваги прийде, противні сили вирівняються з часом». Він успокоївся, і я відійшов з ключем від бібліотеки».
Таким простим, але переконаним українцем був ВЕЛИКИЙ Боберський, для якого ідеї національного питання було понад усе!