Пристрасті щодо вибору наставника пршої збірної набирають химерних обертів.
Мабуть, найсмішніше інтерв’ю з усіх, що з’явилися в наших ЗМІ минулого тижня, дав одно му шанованому виданню пан Юрій Калитвинцев. Хто це та кий? У 1990х— чудовий фут боліст, плеймейкер типажу су часного Хаві, тобто не «чистий» розпасувальник, а центрхав, який бере активну участь у відборі. У 2000х— тренерпочатківець, якийневдалостартував—ідеться про роботу в ужгородському «За карпатті», проте наприкінці деся тиріччя оголосив про себе, як про найперспективнішого в Україні, вигравши з молодіжною збірною першість Європи. У 2010х— на ставникневдаха, якому дали по кермувати національною коман дою, внаслідок чого вона постала перед нами чи не у найслабкішо му вигляді за все своє існування; тоді про Юрія Миколайовича го ворили просто— неготовий пра цювати на такому рівні…
Тим не менше, повертаємо ся до суті справи— до інтерв’ю, де Калитвинцев сказав таке: «У нас ніхто досвід належним чи- ном не цінує, все вимірюється по-іншому: якщо людина у віці, значить, досвідчена, якщо моло- да — ні. А якщо тренер — інозе- мець, значить, йому автоматично варто довіряти. За великим ра- хунком, авторитет закордонно- го тренера для наших чиновни- ків визначає його громадянство. Узагалі ж, мені однаково, хто саме стане біля керма національ- ної команди (фантастична фра за.—В.Б.). Хороший той тренер, який даватиме результат. У пер- шу чергу, переживатиму за грав- ців і за команду — в цілому».
Приїхали. Лише вдумайте ся: у нас і досі з жодною збірною не працював жоден іноземний фахівець, а тут уже розводять те ревені, що наставникамлегіо нерам наше керівництво надає пріоритет, натомість своїх, до морощених кадрів (звісно, над звичайно талановитих, здібних і професійних, а те, що їх на За хід не запрошують, то все «проіскі врагов») пригнічуємо!!!
Особисто відчув на собі, на скільки болючим для фахівців нашого тренерського корпусу є тема «конкурентів» ізза кор дону два роки тому, коли зате лефонував Вадиму Євтушенку (на той час уже колишньому по мічнику наставника національної команди). А він із якимось рані ше не знаними притиском і обра зою в голосі повідомив, що про вал «синьожовтих» (ішлося про невихід на мундіаль2010)— то не вина тренерського штабу збірної, і що, мовляв, треба нам запросити на відповідну поса ду варяга, той обов’язково зава литься, й усі зрозуміють,що наша біда— в невеликому виборі ви конавців для головної команди країни…
Відтак нині перед ФФУ сто їть доволі специфічна диле ма. З одного боку, «там» просто зобов’язані здобути наставни ка ізза кордону для роботи з на ціональною командою, причому будьякого калібру— просто для того, щоби довести, що «епоха Конькова» відрізняється від «епо хи Суркіса» бодай цим. А з іншо го боку, фахівецьлегіонер потрі бен справді високого рівня, щоби не провалитися, бо якщо це тра питься, хор наших «фахівців» умить заспіває давню шансонет ку: «У нас багато доморощених тренерів, «заїжджий принц» нам не потрібен»