Уперше наша збірна стала переможницею командного чемпіонату Європи з дзюдо, що закінчився у Стамбулі. У фіналі "синьо-жовті" з рахунком 3:2 обіграли французів.
Вирішальне третє очко до нашої скарбнички поклав Роман Гонтюк, дворазовий призер Олімпійських ігор. Повернувшись із Туреччини, чемпіон дав інтерв'ю "Експресу".
— Вам не звикати до перемог на міжнародних турнірах...
— Я знаю, що таке вигравати в індивідуальних першостях. Тепер довелось боротися за честь збірної. Це психологічно важче. Бо як програєш, то підведеш своїх колег, усю збірну. Ми перемогли завдяки великому командному духові. Коли один боровся, інші його так підтримували, що всі ми в Стамбулі зірвали голос.
У півфіналі здолали грузинів, чинних чемпіонів Європи. Можливо, фаворити нас недооцінили. У Стамбулі в змаганнях брала участь еліта континентального дзюдо. Не всім знайшлося місце на п'єдесталі. От росіяни вибули вже в першому раунді.
— Коли наша футбольна збірна заробила призові на чемпіонаті світу в Німеччині, то їх ділили залежно від того, хто який внесок зробив у загальний успіх...
— Ні-ні, у нас не так. Усього у складі збірної України виступало десятеро хлопців. Хтось боровся у важливих поєдинках, хтось — у менш важливих. Хтось перемагав, хтось програвав. Ми ж вирішили, що весь призовий фонд розділимо на десятьох. Вийшло — кожному по тисячі євро.
Достойний крок зробили наші тренери, відмовилися від призових і віддали все спортсменам. Звісно, пізніше ми їм віддячили, адже чемпіонство — це перемога всіх: спортсменів, тренерів, лікарів, масажистів.
— Романе, на двох попередніх Олімпіадах ви піднімались на п'єдестал. Плануєте третю медаль Ігор?
— За три роки в дзюдо відбулося чимало змін, в еліті з'явилася талановита молодь. До речі, мій запеклий конкурент Кравчук із Польщі перейшов у вагову категорію до 90 кілограмів. На Олімпіаді в Афінах ми змагалися за вихід до фіналу, я переміг за п'ять секунд до кінця поєдинку. І коли змінив категорію, поляк захотів узяти реванш, тож перейшов в іншу вагу.
Відбулися зміни і в тактичному плані, адже тепер інші правила. Дозволено виходити за межі килима. Тепер за це попереджень не дають. Заборонили нам робити пряму атаку за ногу. Невдовзі зміниться кімоно. Воно було жорстким, а стане довшим і м'якішим, щоб дзюдо було видовищнішим.
— Дзюдоїстки-жінки часто нарікають на подряпини, синці, що "дарують" їм суперниці на змаганнях. Які "виробничі" травми у чоловіків?
— Чоловічі змагання також не минають без заборонених прийомів. Найчастіше б'ють зненацька головою і розтинають брову, щоб вивести опонента з рівноваги. Ось недавно я так потерпів, довелося накладати шви на брови. Зрештою, синці під очима, розбиті губи також переслідують дзюдоїстів.
— Чи часто вам доводилося бачити із синцями свою дружину, відому в минулому дзюдоїстку?
— Так. Але я люблю її такою, якою вона є. Подряпини, синці мене не відлякували. Та боляче було дивитися на дружину з виробничими ранами. Я неодноразово просив її припинити заняття дзюдо. Слава Богу, цей період минувся. Нині Людмила — гарна мама і добра дружина. Коли я боровся на чемпіонаті Європи, то дружина вболівала за мене, тримаючи на руках нашого сина Ромчика, якому дев'ять місяців.
— То ви вже остаточно переконали дружину завершити спортивну кар'єру?
— Так, умовив нарешті. Хочу, щоб дружина була милою і жіночою. Дзюдо не є жіночим видом спорту. Це моя думка. Погоджуюся з моїм приятелем, який каже, що дружина — як земля. Вона має родити щороку. Ми хочемо мати п'ятьох дітей. Працюємо над цим. Щодня у нас сімейні наради. (Сміється).
— Як багато часу ви проводите в колі сім'ї?
— Бувають періоди, коли я на добу можу виділити сім'ї кілька хвилин розмови по телефону. А іноді проводжу весь день із дружиною та сином. У спортзалі тренуюся не менш як 6 годин на день. Це мінімум. Іще бігаю кроси.
— Міське повітря вам не заважає?
— Людський організм звикає до всього. Звісно, я можу відрізнити столичне повітря від карпатського. Тягне мене в рідні карпати... Якби не народився в горах, то міське повітря здавалося б мені легким.
— Яке ваше дозвілля у столиці? Ви — титулований та відомий спортсмен, а дуже рідко буваєте на світських вечірках...
— Зараз я весь у сім'ї та спорті. На богемні тусовки часу бракує. Ось завершу кар'єру і подумаю, чи варто мені світитися на публіці. А дозвілля проводжу з родиною. Любимо з дружиною пограти в теніс, із тестем охоче їздимо на риболовлю. Мені імпонує їзда на велосипедах. Одне слово, обожнюю активний відпочинок.