Наставник "Чорноморця" коломиянин Роман Григорчук розповів про конспектах від Маркевича, латиських призах для домашнього міні-музею, зустрічі з Трапаттоні, дитячому віці Коваля і чому перший контракт з одеситами він уклав лише на півроку
- Романе Йосиповичу, сезон, що завершився,напевно, один з найуспішніших в кар'єріГригорчука-тренера. А який на вашій пам'ятінайуспішніший сезон Григорчука-футболіста?
- (Після паузи.) Знаєте, я завжди керуюся принципом- з того моменту, як ти став тренером, як можнарідше згадувати про кар'єру футболіста. Бо це різніпрофесії. Але, раз ви запитали, відповім:найуспішнішим, напевно, був період, коли я грав за"Прикарпаття" ще в першій лізі. Багато забивав, бувбомбардиром - напевно, це найбільш пам'ятне.
- Свого часу ви хоч і недовго, але пограли в "Кривбасі", який очолював Мирон Маркевич. Щось від його методики у своїй роботі потім використовували?
- Я давно себе готував до тренерської діяльності, а тому намагався уважно придивлятися і цікавитися роботоюнаставників тих команд, де грав. Щось для себе помічав, записував, питав їх, якщо чогось не розумів. І в результаті,майже від усіх тренерів я щось узяв. У Мирона Богдановича я теж дечому навчився.
- Ви закінчували ігрову кар'єру і починали тренерську в Латвії, в "Дінабург" з Даугавпілса. Як вас тудизанесло?
- У 1998-му мене запросив до Латвії тодішній наставник "Дінабург" Віктор Нестеренко, у якого я грав у "Прикарпатті".Причому він відразу сказав так: "Пограйте стільки, скільки вік дозволить. А в принципі, я тебе розглядаю як свого помічника або навіть наступника". Так і вийшло. Я відіграв сезон під його керівництвом, а потім, коли Нестеренко запросили в "Ригу", я ще десь півроку був граючим тренером. Чесно скажу, нікому не раджу цим займатися.Поєднання тренерської та ігроцкой діяльності - протиприродно і неправильно. Ти повинен або грати, або тренувати, щоб повністю бути сконцентрованим на чомусь одному. Але з іншого боку, весело: сам собі установку на гру даєш, сам себе на заміну випускаєш (сміється). Я розумів, що це не зовсім правильно, але обставини змусили цим займатися. Ну а третій рік в "Дінабург" я вже зустрічав в якості класичного тренера.
- Сумарно ви прожили в Латвії майже 11 років. Не було бажання прийняти громадянство?
- Навіть не замислювався. Я - громадянин України і пишаюся цим. Якби за нашим законодавством допускалосяподвійне громадянство, то можливо, я б ще подумав, але оскільки подібне не дозволяється, то і про це взагалі не йшлося. До того ж сама процедура отримання латвійського громадянства для тих, хто там не народився, - надзвичайно складний і трудомісткий процес. Тому мені цілком вистачало виду на проживання, що дає дозвіл на роботу.
- Після семи років у "Дінабург" ви пішли на підвищення - в "Вентспілс", з яким кілька років поспіль гралиу кваліфікації ЛЧ. Який найбільш пам'ятний спогад зберігся про ті ігри?
- Поєдинки з «Зальцбургом». Хоча це була команда і не з топ-чемпіонату, але в той час вони намагалися побудуватисуперклуб, амбіції в керівництва були божевільні. Інфраструктура, підбір гравців - на найвищому рівні. А натренерському містку - легендарний Джованні Трапаттоні. Так що зустріч з австрійцями стала і для мене, і для моєїкоманди цілою подією.
- Свого часу Григорчук вважався кращим тренером Латвії…
- Так, коли перейшов в "Вентспілс", ми тричі ставали чемпіоном країни, двічі завойовували Кубок, і мене тричівизнавали тренером року.
- Якісь призи за це мали Вам вручати?
- Були спеціальні призи у вигляді статуеток або кубків. Всі з нотками національного колориту, і всі різні: один - зі скла,другий - металевий, третій - з дерев'яними елементами. Я зараз створюю свій домашній міні-музей, і ці призи займутьтам своє місце.
- Повернувшись з Латвії, ви прийняли запорізький "Металург". Саме з вашої легкої руки там яскравоспалахнула зірочка на ім'я Максим Коваль. Як, по-вашому, чому він так швидко перейшов з розряду"один із кращих" в розряд "один із багатьох"?
- Насправді, запорізький етап у кар'єрі Максима був дуже яскравим. І знаєте, він не тільки дуже талановитий хлопець,але й входить до групи тих футболістів, з якими приємно працювати. У тому плані, як він все схоплював на льоту,вбирав усе як губка.
- Не було помилкою з його боку так рано перебиратися в "Динамо"? Адже в Запорожжі у нього булогарантоване місце в основі і постійна ігрова практика?
- Зараз ми можемо тільки припускати. Може, йому дійсно потрібно було ще трохи зміцніти, змужніти. Хоча, якщо чесно, коли Коваль йшов, я думав, він відразу ж і на новому рівні заграє настільки ж яскраво. На той момент я думавтак. Але і зараз продовжую вірити, що у нього ще все попереду. Навіть той вік, в якому Максим перебуває зараз, дляворотаря вважається дитячим. Упевнений, що Коваль ще буде прогресувати і голосно заявить про себе.
- Із Запоріжжя ви пішли в "Чорноморець", який вилетів у першу лігу. Чи не вважали це кроком назад?
- Ні в якому разі. В Україні мене ще мало хто знав, і щоб зробити собі ім'я, потрібно було працювати з командоюхорошого, добротного рівня. І мені було абсолютно не соромно працювати в першій лізі. Я розумів, що "Чорноморець" - це хороший бренд, який просто тимчасово опинився не в своїй компанії. А коли поспілкувався з керівництвом,зрозумів, що вони думають так само. Питання було тільки в тому, щоб працювати, розвиватися і підніматися все вище і вище.
- Перед вами ставилося завдання негайного повернення в еліту?
- Природно. Я адже прийшов до Одеси в середині сезону, в листопаді, і мій перший контракт був укладений лише на півроку з конкретним завданням - вихід у Вищу лігу.
- Нині Одеса - не самий спокійний місто в Україні. На вас цей момент надає якийсь вплив?
- Я, звичайно, не можу сказати, що ні я, ні моя родина не звертаємо на те, що відбувається уваги. Ми бачимо, що відбувається. Але я особисто спокійно до цього ставлюся, розумію, що це все - тимчасово, ті речі, які відбуваються.Упевнений, скоро в Україні все нормалізується, і буде порядок. Наша країна заслуговує бути процвітаючою ішанованою в усьому світі.
- Під час переможної гри з "Дніпром" у вас були бурхливі претензії до Хуанде Рамосу за гол, забитийсуперником з порушенням Fair play і згодом скасований. Але ж за місяць до цього і ваш переможний м'яч у Тернополі в 1/4 Кубка був не зовсім чистим...
- Згоден, по тому нагоди теж є до чого причепитися. І після гри ми розбирали цей епізод у своєму колі, і я не скажу,що я сильно все схвалюю. Але так вийшло, вже повірте мені на слово, що по ходу самої гри, я цей момент просто непобачив. І тому потім навіть не зрозумів, через що почався весь гармидер із випадами вболівальників "Тернополя" внашу адресу: кидання пляшок тощо. Відновлював картину того, що сталося вже пізніше, поспілкувавшись з футболістами в роздягальні. Вони мені й розповіли, що так - під час гольовий атаки гравець господарів лежав.
- Останнім часом було дуже багато розмов про нібито інтересі до вас з боку "Динамо", "Дніпра". Це невідволікає вас від роботи?
- Намагаюся не відволікатися. Ясна річ, що мені, як і будь-якому тренерові, хочеться працювати на високому рівні,потрапляти не тільки в Лігу Європи, а й в Лігу чемпіонів. Але моя мрія - щоб усе це відбулося з "Чорноморцем" і щобя разом з ним грав у Лізі чемпіонів. А після того, як саме нинішня команда весняного зразка гідно проявила себе в складній ситуації - я "Чорноморець" став поважати і любити ще більше, і готовий для цієї команди зробити все.
nbsp;