За його плечима справді фантастична кар’єра: міланський «Інтер», французький «Діжон», лісабонський «Спортінг», італійська «Дженоа»... Себастьяна Рібаса визнавали кращим форвардом та футболістом року 2-ої Ліги Франції. Відтепер уругваєць носитиме зелено-білу футболку та допомагатиме «левам» виконувати амбіційні турнірні завдання у новому сезоні. Традиційно, новачок поспілкувався з Інформаційним центром ФК «Карпати» та розповів як йому вдалось стати першим уругвайцем у чемпіонаті України.
– Тобі відомо, що ти перший уругваєць в історії «Карпат»?
– Справді, не знав цього. Вчора говорив з Федеріко Перейрою, він сказав, що я єдиний представник своєї країни, не тільки в «Карпатах», а взагалі в історії українського чемпіонату. Уругвайці є по всьому світу, я здивований, що потрапив у таке місце, де я перший (сміється).
– У львів’ян іспаномовний тренер. Чи вплинув на тебе цей фактор при переїзді до Львова?
– Звичайно, що я брав його до уваги, він був доволі важливим для мене. Познайомився з Даріо Друді, він розповів про доволі амбіційний проект з іспаномовними тренерами. Мене зацікавила така ідея; працювати під керівництвом людей, котрі мають хороший досвід в європейських країнах.
– До розмови Даріо Друді ти щось чув про клуб зі Львова, з України?
– Ім’я команди звучало у той період, коли вони увійшли до групового етапу Ліги Європи. Пам’ятаю, «Карпати» потрапили у групу до іспанської «Севільї». Крім того, з українського чемпіонату можу назвати «Динамо», «Шахтар» та «Металіст», котрі теж добре відомі в Європі.
– У 17-річному віці тебе купив міланський «Інтер». Голова не закрутилася?
– Ні (усміхається), нещодавно говорив про це з Даріо Друді. Мої батьки теж мають багато спільного з футбольним світом, мій тато є дуже відомим тренером в Уругваї, один з провідних. Вони завжди мене виховували за такими принципами, щоб я рухався тільки одним чітким керунком та не сходив з істинного шляху.
– Чим запам’ятався тобі виступ у головній команді Мілана на «Джузеппе Меаца»?
– Про це є чимало спогадів! Для 17-річного хлопця це нереально; мати можливість виступати за «Інтер», коли ще пару тижнів до того грав у клубі другого дивізіону Уругваю. Кожного дня бачити такі обличчя як Фіґу, Камбіассо, Кордоби, Бонуччі, Ібрагімовіча – це мрія.
– На той час у клубі був ще 15-річний Маріо Балотеллі...
– Так, добре його знав. Ми разом тренувались, грали за дубль міланської команди. Та коли мені було 20 років, переді мною постав вибір, адже я мав отримувати більше ігрової практики. Отож я пішов з «Інтера» та прийняв рішення перейти до французького «Діжону», а Маріо залишився там виступати й надалі.
– Як ти любиш забивати? Маєш особистий стиль?
– Як такого, ні. Будь-який забитий м’яч – це один гол. Для мене головне забивати.