На серії Гран-прі з дзюдо, що відбулась у Кореї, в активі українців - одне "золото". Сергій Дребот святкував перемогу у категорії до 73 кілограмів. Про свій успіх дзюдоїст розповів газеті «Експес».
- Сергію, до Кореї їхав тільки за перемогою чи як вийде?
- Наприкінці цього року в мене було дуже багато стартів, я був виснажений. Мій організм не перебував у найкращих кондиціях, тому перемоги від себе не чекав. Але, бачте, парадокс. Буваєш, готовий на сто відсотків, а результату немає. А тут ніби виснажений, зате зі "золотом".
- Найважливіша сутичка — фінальна?
- Ні, перша. Мені трапився господар змагань, кореєць. Я з ним зустрічався на чемпіонаті світу у Парижі й програв. Тому важко було психологічно, бо якщо у цій сутичці програєш - вилітаєш. Та мені якось вдалося зібратись зі силами, налаштуватися і виграти. А перемога над господарем змагань додає впевненості.
- Скільки загалом провів боїв?
- Чотири. У всіх, крім фінального, перемагав достроково. У фіналі зустрівся з бійцем, з яким ніколи не бився на змаганнях, але дуже часто спарингував на зборах. Ніколи не міг його кинути. Це якась гора, а не чоловік! Я навіть не знав, як до нього підступитися. Але вийшов на цю сутичку, як на бій, і таки вдалось його повалити на килим.
- За тиждень до Кореї ти поїхав в Японію на змагання. І кажуть, що головна мета була не перемогти, а акліматизуватися. Це правда?
- Хотів акліматизуватися і пройти тренувальні збори, які там відбулися після змагань. Це важливо. У мене спочатку був чемпіонат України у Харкові, який я виграв, і звідти, не заїжджаючи додому, вирушив до Японії, а опісля до Кореї. Такий тритижневий вояж дуже виснажив, тому в Японії лише тренувався і акліматизовувався.
- Які відчуття у спортсмена під час акліматизації?
- Для мене це вже була четверта подорож до Японії, тож знав, що робити. Ми приїхали вранці за їхнім часом. Я розумів: щойно зайду в номер і ляжу на ліжко - одразу засну. Тому кинув речі в готелі й пішов гуляти в місто. Не давав собі спати і тримався до вечора. Я одразу змушував свій організм жити за японським часом. У такому випадку на повну акліматизацію потрібно три-чотири дні. У цей час прокидаєшся серед ночі, сидиш в інтернеті, їсиш і над ранок знову засинаєш.
- Цей змагальний рік закінчився. Задоволений своїми виступами?
- Кінцем року - дуже. Я ж виграв чемпіонат, Кубок України, Гран-прі, Після Олімпіади змінив вагову категорію і весь цей час адаптовувався до неї. І от лише тепер вистрелив.
- Набридло ганяти вагу?
- Щиро? Дуже. Якби старти відбувалися раз на півроку, можна було б терпіти. Але ж ми змагаємось майже кожного тижня, постійно ганяти по шість-сім кілограмів — над складно. Так можна загнати себе. Плюс до того не їси, не п'єш... А тепер у мене все гаразд. Скинути кілограм, максимум два не є проблемою.
- Умовами для тренувань в Україні задоволений?
- Коли я на олімпійській базі у Кончі-Заспі, тоді жодних проблем. Там усе гаразд. Але ж більшість часу перебуваю удома. А у Львові я тренуюсь у підвалі. Сирість, грибок, часте затоплення зверху, підтоплення ґрунтовими водами знизу і нестерпний запах каналізації. Як ви думаєте, маю бажання поміняти тренувальний зал?.. (Усміхається).