На дзюдоїстському небосхилі Львівщини та України сходить нова зірка. Знайомтеся – це Сергій Гончук (вагова категорія 81 кг), який з чемпіонату України з дзюдо, який нещодавно завершився у Севастополі, до Львова повернувся із срібною нагородою. Більше того, збірна Львівщина у загальному заліку вперше за 13 років посіла третє загальнокомандне місце. Про севастопольські перемоги, філософію дзюдо, дружбу з Сергієм Дреботом, життя поза татамі та підготовку до командного чемпіонату світу у Бразилії Сергій ГОНЧУК розповів в ексклюзивному інтерв’ю «СПОРТИВЦІ».
Переможна атака за 5 секунд
-Загалом, наша команда виступила дуже добре, -- розпочинає розмову Сергій ГОНЧУК. Ми привезли бронзу, яку завоював Сергій Дребот (вагова категорія 73 кг) і я срібло (вагова категорія 84 кг). Відверто кажучи, не можу назвати жодного суперника, який був легким для мене. Кожна сутичка була по-своєму важкою. Наприклад, перша сутичка була дуже важкою, тому що робили свою справу такі фактори як хвилювання. Адже я ще не встиг цілковито увійти в боротьбу, «не продихався», не зумів відчути суперника. Згодом стало трішки легше. Півфінальна сутичка не поступалася своєю важкістю першій. Проти мене виступав досвідчений дзюдоїст із Києва Заур Мусаханов. Він багато разів зі мною боровся і досить добре знав, чого від мене можна очікувати. Тому, дуже добре будував свою боротьбу проти мене. Попри це, вся сутичка йшла на рівних, ба навіть, киянин отримав попередження від суддів за пасивність. За 5 секунд до кінця я вдався до атаки і зумів його перемогти. У фінальному поєдинку довелося виступати з не менш досвідченим суперником з Дніпропетровська, він не тільки старший, а й набагато від мене досвідченіший. У нього настільки специфічна боротьба, що мені дуже важко з ним боротися. До мене він усіх проходив, що називається, на одній нозі. Вкінці йому вдалося мене перехитрити нанісши кидок в протилежну сторону від очікуваної: підловивши мене таким чином, що я отримав дуже гарний кидок під щічку. Серед командних зустрічей збірна Львова за 13 років виборола третє командне місце. Чесно кажучи ми такого навіть не очікували. Звісно, що боролися за місце у трійці, але що настільки це нам вдасться... Бо коли ти боришся за особисту першість то знаєш, ніхто крім тебе тобі не допоможе у цьому і ти думаєш лише про те, щоб перемогти суперника. А коли змагаєшся за команду, спрацьовує ще й обов’язок і командна відповідальність. Атмосфера під час командних поєдинків, аж зашкалювала позитивом. Так трапилося, що за третє місце ми боролися з донецькими дзюдоїстами, які були більш титулованішими за нас. Тому наші хлопці, які входили до складу збірної Львова проявили надзвичайну витримку нервів та сил. На останній сутичці були віддані всі сили і результат не змусив себе чекати. Ми виграли третє місце. Це якби наші «карпати» стали третіми на чемпіонаті України чого вже дуже давно не було.
-Не зважаючи на таких сильних та досвідчених суперників, що все ж допомогло тобі перемогти?
-Перш за все це підтримка команди на трибунах. Також важливою була наша підготовка до чемпіонату. Влітку ми пройшли дуже важливий збір у Карпатах який, дуже суттєво відобразився на нашій фізичній підготовці. Дуже доброю була робота наших тренерів. Вони зуміли нас вивести, майже, на пік форми. Також, не менш важливою була для нас психологічна підготовка. Відтак, якщо людина готується, то неодмінно має перемогти.
-Дзюдо в перекладі означає «гнучкий шлях до перемоги», а в тебе він гнучкий?
-(Усміхається). В деякій мірі, він справді гнучкий, адже під час деяких сутичок мені справді доводилося вигинатися, щоб не впасти на спину. А тим паче, коли суперник добре підготовлений то потрібні навіть деякі акробатичні вміння. Під час таких вигинань я потягнув собі трохи спину і через біль у ній було важко вести поєдинок. Хоча для мене це, якщо чесно, більше вольовий шлях до перемоги.
Непереможних не буває
-Кажуть, що в дзюдо перемагає розум а не сила?
-Це справді так. У дзюдо можна бути набагато більш фізично сильнішим за суперника, мати Бог знати які фізичні дані, та мати дуже добру техніку, і водночас програти. У дзюдо перемагає не сила м’язів, а сила розуму. Якщо буде готовність викластися більше за суперника, то перемога за тобою. Якщо твоє бажання буде більшим – ти переможець.
-Які висновки для майбутнього вдосконалення взяв для себе з севастопольського чемпіонату?
-Висновки роблю з усіх змагань. Відповідно, кожне змагання проводиться для того, щоб дзюдоїст самовдосконалювався, працюючи над власними помилками. Особисто мені не вистачало функціональних здібностей у плані дихання та деяких тонкощів, як завдати правильну боротьбу лівосторонньому супернику. Важливим у змаганнях є, щоб колеги мали змогу вчитися на помилках одне одного і не допускати у власному протистоянні. Проте, все ж таки, більше було позитивних аспектів. Всі хто боролися розуміли, що можна з усіма боротися та перемагати. Адже, непереможних не буває.
-В особистих змаганнях вершин п’єдесталу ти досягнув разом з Сергієм Дреботом. У вас дружба чи конкуренція?
-Ні. Жодної конкуренції у нас немає. Сергій Дребот ще з дитинства для мене людина, на яку б хотілося рівнятися, коли я ще не вигравав жодних призів на чемпіонатах України і перемагав лише на обласних рівнях. Вже тоді Дребот досягав досить гарних результатів, як на чемпіонатах України так і на міжнародному рівні. Тому коли він готувався до чемпіонату Європи та чемпіонату світу я був його спаринг-партнером. Я біля нього виріс. Дребот мене підготував до дорослої боротьби. З ним на тренуваннях вчився того, що можна перемагати старших. Тому Дребот був моїм прикладом для наслідування. Навіть на даний момент я не можу з Дреботом у жодному разі конкурувати, адже до таких досягнень як в нього мені ще треба добре попрацювати.
-Якою є дружба дзюдоїстів?
-В мене є друзі не лише на тренуваннях. Наприклад, мої сусіди, з якими виріс в одному дворі. Але та дружба, яка є в залі на тренуваннях, більш міцна. На мою думку, міцнішої дружби просто не буває. Адже, коли ти збираєшся на усіх зборах та бачиш людину, як у хвилини поразок так і у хвилини перемог та в інших життєвих аспектах, то це загартовує дружбу. Коли ви разом в одній кімнаті на зборах живете більше двох тижнів це також спонукає на дуже теплі відносини, тим паче, що нас поєднує одна мета.
Перед поєдинком слухаю музику та молюся
-Хто для тебе, крім батька та Сергія Дребота в дзюдо є прикладом для наслідування?
- У кожної людини є ті чи інші приклади для наслідування. Проте, не треба ніколи будувати собі ідола. Кожна людина по-своєму неповторна. Тобто, в кожної людини можна навчитися чогось, чого не має в іншої, і не обов’язково, щоб це був дзюдоїст. Тому, в мене не має однієї людини для наслідування. Беру з усіх потрохи. Наприклад, в однієї людини спрямування до змагання, в іншої до того, як треба на них налаштовуватися, в третьої щось з підготовчих моментів…
-Як зазвичай перед поєдинком налаштовуєш себе на перемогу?
-Перед поєдинком на розминці слухаю улюблену музику, щоб таким чином підготувати свій організм до праці в потрібному ритмі. Перед самою сутичкою, йду в роздягальню для того, щоб помолитися.
-Чим займаєшся у вільну від спорту та навчання хвилину?
-У більшості випадків, коли приходжу з тренувань в мене лише одне бажання прийти додому та всістися зручно в кріслі, бо не має сили навіть добре поїсти. Хоча, після суботнього тренування є ще трохи вільного часу, то можна з друзями зустрітися та поспілкуватися за чашкою кави чи чаю. Тим паче, якщо це стосується тих випадків, коли ми довго не бачилися. Можна, також, сходити на футбол чи пограти у більярд.
-З дзюдоїстами яких національностей складніше боротися?
-Усе залежить від того, на якому рівні в тій чи іншій країні цей вид спорту розвинутий. У японців, наприклад, дзюдо – рідний вид спорту, його викладають на рівні фізкультури. Японський рівень підготовки для нас на даному етапі, фактично, неосяжний. Тому, для нас вони є досить важкими суперниками. У Росії президент дзюдоїст. Можете собі уявити, яке в них велике фінансування йде на підготовку кваліфікованих майстрів дзюдо. Також треба пам’ятати про те, що росіяни 300 днів у рік проводять на зборах. Тобто це для них не спорт, а спосіб життя. Також не менш розвинуте дзюдо і у США. У Франції відкритий спеціальний Університет дзюдо, який працює на розвиток цього виду спорту. Відтак, у цій країні дзюдо входить в трійку найпопулярніших видів спорту. Тому, чим більше розвинуте дзюдо в країні, тим складніший суперник.
-Які наступні змагання тебе чекають?
-Я із Сергієм Дреботом у складі збірної України боротимуся на командному чемпіонаті світу у Бразилії.