Сто років тому Львів жив повноцінним політичним і спортивним життям. В місті працювали театри та музеї, громадяни відвідували церкви, костели і синагоги, а спортовці гартували своє тіло у «своїх» салях і на власних грищах. Ніхто не задумувався над …початком війни.
Нині пропоную увазі наших читачів декілька завваг щодо організації та проведення ювілейного Шевченкового здвиг 29 і 29 червня 1914 авторства Степана Гайдучка, який він залишив для нас. При цьому я намагався зберегти той правопис, яким послуговувався Майстер. Тож рушаймо у минуле, яке не було простим ні для українців, ні для інших народів Європи.
– Я, як член «Сокола-Батька» брав участь у підготовці цього здвигу. Тому спинюся над труднощами, які приходилося, передовсім, голові «Сокола-Батька» поборювати.
В році 1911 Др. К.Трильовський іменем Головного Січового Комітету відмовився брати участь у здвизі, через те, що духовенство буде правити богослужіння і посвячувати прапор «Сокола-Батька». Це одначе не було причиною щоб не прислати делегатів від імені чеського сокільського Союзу. А чеські соколи були вільнодумні. Трильовський не розумів, що цей здвиг мав відбутися в ополяченім Львові! – Грязюкою обливав студента прав Ревюка (члена радикальної партії) за це, що той витав учасників здвигу від студентської молоді на святочному вечері. З часом Трильовський зрозумів, що поступив необачно, особливо, коли перенісся на побут до Львова. Саме тоді, себто з кінцем 1912 р. студентство рушило стрілецький рух (до протиросійських демонстрацій, як протест проти розв’язання українського клюбу в Києві). Повстав у стрілецькій справі міжпартійний комітет, який радикалам розвалили і, як би воно не було прикрим, а характеристичним для ментальности галицьких українців повстали такі стрілецькі організації: 1) Стрільці студентства або куреня Чмоли; 2) стрільці українського січового Союзу; 3) сокільські стрільці; 4) стрільці куреня Дашкевича. Так вони і виступали на здвиговому поході окремо!! Це, що Трильовський перенісся до Львова, це було дуже делікатною справою, у якій велику роль грав знаний буковинський посол Микола Василько (найбільш досвідчений наш дипломат), що мав великі зв’язки у віденських кругах.
І.Боберський не покидав плану щоб здвиг в 1914 році був сокільським усіх тіловиховних установ Галичини і Буковини. Запросив від «Сокола-Батька» на нараду Український Січовий Союз. Нарада відбулася на нейтральнім терені, себто в салі «Народної Гостинниці» при вул.Костюшка 2. Я був від «С-Б» також на цій нараді. Ціль її була - довести до спільного здвигу «Січей» і «Соколів» в 1914. Реферував Боберський.
Вислід: Трильовський погодився!
І тепер почалися труднощі.
К.Трильовський зажадав, якийсь соціяльний комітет ні «Сокіл-Батько», ні «Укр. Січовий Союз». Боберський пішов і на це. Так повстала при матірнім товаристві «Просвіта» т.з. V секція здвигова при тов. «Просвіта». Засідання проводили на переміну Боберський і Трильовський. Секретарем був я, себто Гайдучок Степан. Засідання відбувалося в льокалю «Просвіти», яку очевидно ціла секція не інтересувала. Коли на одному засіданні виринула справа фінансування здвигу, Трильовський (хоча мав на це гроші – хоча звідки?) хотів щоб «Сокіл», а властиво Боберський дав усі гроші («Сокіл» увесь гріш вкладав у викуп площі так званий Український город при вул.Стрийській). Коли Трильовський виступив з цим проектом – я – ніде правди діти – ображений вскочив з крісла, Боберський думаючи, що я зможу в ярости побити Трильовського заспокоїв мене. Після цього Трильовський відкликав свій проект. Кошти здвигу мали виносити понад 15.000 корон на спільні видатки не враховуючи видатків, що їм помагала кожна організація в своїх власних приготуваннях. Знеохочений погоджуванням Трильовського я покинув секретарство. На моє місце від «Сокола-Батька» призначили Омеляна Гузара, мабуть більш холоднокровного.
Після повернення до секретаріату в жовтні з 1913 р. я брав дальше участь в засіданнях. До участи у здвизі зголосилося тоді також спортове товариство студентів високих шкіл «Україна», що провадило спортовому українському русі в Галичині. Др.Трильовський зі своєї сторони запропонував аби четвертим учасником була «Повітова Січ» у Львові. На замітку, чи «Повітова Січ» підлягає Українському Січовому Союзу, відкликав своє домагання.
– Як дальше йшли засідання не можу говорити, бо вернувши з війська, я був занятий працею в «Соколі» і наукою. Можу говорити лише що увесь тягар спільної роботи лежав на «Соколі-Батькові». Хоча Трильовський тими справами мало інтересувався. Я з Боберським ходив до артиста-маляра Івасюка (мешкав при вул.Фредра і бідував). Проект-афішу Івасюку подав Боберський. Ми погодили цей проект-афішу за 300 корон. Відбитка робилася в друкарні (вул.Личаківська, 3) Піллєр-Нойманн – посадник (президент Львова – шовініст!). Заграниця не могла на час виконати замовлення. А Нойманн не нехтував заробітком. Ба, він навіть підписи друкарні подав по-українськи!
І знову справа учасників і здвигової відзнаки в металі. Ну і трудна справа до вирішення – хто має бути перший, чи в горі, чи в долині. Щоб усі були вдоволені я подав Боберському пропозицію щоб виконати її у формі трикутника, а з кожної його сторони подати початкові букви кожної організації. Таким чином кожен міг обернути її до гори буквами цієї організації, яку хотілась бачити на чільному місці. У такий спосіб усі були вдоволені. Проект виконав Роман Грицай, а 10.000 примірників відзнак вибила на час віденська фірма в білім металі. Їх розпродаж відбувався поміж учасниками здвигу та глядачами, а виручка йшла на покриття здвигових видатків.
В «Соколі» пекучою справою було обмундирування сокільського куреня. Ходило о краску матерії (чи сукна). Важливо, щоб сукно мало це саме оливково-землисте забарвлення, яку вже мали стрільці Українського Січового Союзу. Щоб не дати причини Трильовському до нападів на «Сокіл». «Сокіл-Батько» лояльно звернувся до Українського Січового Союзу з дозволом користуватися сокільським стрільцям сукном того ж кольору. У.С.С. погодився. Тоді кожний львівський батяр без дозволів міг купити його в торгівлі.
Соколам ходило, щоб бодай на поверхню не вносити різнобою, бо вже Дашкевич перебіг і У.С.С., і «Сокіл» за власні гроші справили Січовим Стрільцям «Повітової Січі» або т.зв. Січові Стрільці ІІ чоти сірі однострої.
На маргінесі додаю, що в організацію сокільських стрільців вкладав багато праці Семен Горук, але, будучи головою організаційної секції «С-Б», не хотів бути їх комендантом. До того ж не хотів подавати їм до закраски свого назвища (мовляв досить редактор хр.суспільного «Руслана»). Доперва в квітні отаманом куреня став Др. Степан Шухевич, який перенісся до Львова і в березні 1914 р. став членом «С-Б». Але чорну стрілецьку роботу виконували Євген Бабич, Горук, Л.Огоновський і т.д. Про Шухевича пізніше.
В травні 1914 року винайняли для спільного комітету окрему домівку при вул.Валовій (ріг Валової і Підвальної). Вимагала цього передздвигова праця. А весь тягар цієї праці лежав на сокільських робітниках. Це розсилка афіш в краї і заграницю та на Україну під Росією. Пропаганда в пресі. Запрошення гостей, підготування площі. І тут знову виринув Трильовський з питаннями престижу: хто буде перший промовляти на святочнім вечорі, хто буде йти на чолі походу управи, а хто з ліва… Справу полагодили на його вдоволення.
І невірно подає у своїх спогадах «Видиш брате мій» Др.Шухевич, що мовляв Др.Трильовський хотів виступати в костюмі козацького гетьмана і вже замовив у театрі для себе стрій, але «хлопці» Шухевича викрали цей костюм. – Чутки про це ходили поміж людьми, що Трильовський має виступити в такому однострої. Аби вияснити справу я намагався поставити запит – а Трильовський був на тім засіданню – в якому однострою він виступить у поході? Трильовський виразно заявив, що в прийнятому січовому. Справа була одверто поставлена і не було жодної крадіжки.
Від здвигового комітету Др.Л.Цегельський в дирекції залізниці уладнав справу окремих потягів для учасників здвигу з краю. Відомо, що залізницею в Галичині керували поляки. Директор покликувався, що це неможливе і т.д. доперва на аргумент Др.Цеглинського: «Значить ви не даєте собі ради на випадок мобілізації. А як я це піднесу у Відні?». Після цього дістав згоду директора. А через півтора місяці дійсно дирекції дійсно знадобилось виказати мобілізаційну справність.
Ранком 28 червня, а це була неділя, появилася ще одна несподіванка. Біля 8 год. на площу прийшло двоє священиків і звернулися вони до голови «С-Б» Боберського (чому не до Трильовського?) в котрому місці можуть відправити службу Божу для учасників здвигу. Боберський же заздалегідь про це подбав і окремими афішами оповістив, що служба Божа правиться в соборі Юра. Боберський пояснив це обом священикам і вони відійшли. Але з образою на обличчях.
1915 року єпископ Хомишин, вернувши з Відня (туди подався аби не потрапити російським військам) в Коломиї правив богослужіння. То на проповіді сказав, що війна – кара Божа, бо на здвизі не відправлено богослужіння! Про це розповідали мені коломийські громадяни (між ними Слюзар, що провадив їдальню). Нетактовно (що сам згадує в своїх споминах «Видиш брате мій») послужив Др.Степан Шухевич. Самовільно, проти умови між обома організаціями, подався зі сокільськими стрільцями (він їх командант) на чоло походу. Трильовський закидував Боберському зрив умови і т.д. Боберський це стерпів, хоча поступок Шухевича його заскочив.
А коли я згадав про спомини Др.Шухевича для його ментальности це не характерне. Він пише, що зимою 1915 року приїхав до Українських Січових Стрільців в Карпати Боберський, як відпорядник Боєвої Управи УСС і, як належало треба було виступити зі стрільцями Др.Шухевичу, він же командував куренем – себто на військовий лад привітати, але Шухевич відмовився! Однак ставити стрільців перед першим ліпшим австрійським «зупаком» – це робив!
І так на здвизі стрільці виступили трьома окремими групами. Окремо йшли сокільські стрільці, окремо стрільці Українського Січового Союзу разом з ними йшли стрільці Чмоли, яких головою був Др.Старосольський (вони й мали однострій як стрільці У.С.С.), окремо марширували в поході Стрільці з ІІ себто з «Повітової Січи»! – Все було за польською приказкою «Każdy sobie rzepkę skrobie» («Кожен свою ріпку чистить»).
Пластунів проводив Петро Франко і в поході з ними відбув польові вправи. Др.Тисовський стояв осторонь цього. А треба згадати що Чмола і П.Франко, були першими організаторами українського пласту.
Здвиг 1914 р. це була не лише яскрава маніфестація народної сили, але викликав почуття національної свідомості у отих верств українського населення, що замешкувало сутерени і було терте поляками, як робоча чорна сила потрібна і для польської пануючої верств, що з презирством ставилося до «chłopa i сepa» («селянина і ціпа»).
Історик М.Грушевський у своїй «Ілюстрована історія України 1921 р.» ст. 504 пише: «Гімнастичні товариства «Січи» й «Соколи» розбудили інстинкт організації і солідарности».
А наші «сусіди» поляки? – Хиба найліпше характеризує стаття Bandrowskiego по 25 літах в 1939 р. в часописі «Kultura» tygodnik literacki, artystyczny i społeczny, що в наведені «Українського Бескиду-Перемишль».
При ліквідації здвигових справ я не був, бо виїхав на село. Пополудневі легкоатлетичні змагання не відбулися так як і завершаюча стріча в «Союзняку» (футболі) між «Україною» і УСК (дружина Українського Спортового Кружка академічної гімназії у Львові). Нас упереджено, що настала державна жалоба із-за трагедії в Сараєві.
Я помістив ще критичний огляд про легкоатлетичні змагання у «Вісти з Запорожа». Зваживши, що легкоатлети були самоуки не мали тренерів то все ж досягнення мали, хоча до підготовки ставилися, сказати б, легковажно.
Наступила організація УСС. Мене покликано в австрійську армію. З оповідань Боберського знаю, що «каменем претковенія» в першу чергу назва, відтак на каманданта. Піднесли гадку, аби на команданта просити полковника генерального австрійського штабу гр.Шептицького (брата митрополита). Др.Трильовський заохочував, як «демократ»: «Досить нам одного Шептицького!» - А вислід: треба шукати в історії УСС, де з часом опинився полковник польонізованої родини Шептицьких іт.д.
Іще одно. По році 1921 розвернув «Сокіл» свою роботу. Касир «С-Б» Микола Левицький зайшов в касі «С-Б» бон (талон) Др.Степана Шухевича за набутий ним на ліцитації поздвигових пам’яток 1914 р. оригінал здвигової афіші роботи Івасюка. Бон виставлено на 100 корон (може кілька корон більше). Др.Ст. Шухевич провадив тоді вже адвокатську канцелярію у Львові. Бон мав він сплатити «Соколови». Вислали ми до нього робітника Борусевича, члена «С-Б» в справі цього бону до Др.Ст. Шухевича. Відповідь була: він може заплатити в марках польських! – Вартости марок не пригадую – але, мабуть, це була вартість папіросів! Щоб це не виплинуло в часописах як справа 1000 долярів від Др.Грушевського з Чикаго на викуп «Українського Городу» (а тут був замішаний повновласник спілки, яка викупила посілість його стрийка Миколи) – оригінал афіші остався в музеї Наукового Товариства ім.Шевченка у Львові. Туди його Др.С.Шухевич передав.
PS. Щоб не забулося, може кому пригодиться для науки (описав Степан Гайдучок).