XXII зимові Олімпійські ігри в Сочі назавжди запам’ятаються нехтуванням власне олімпійських принципів, що їх у самому центрі Європи дозволили собі новоявлений диктатор та його оточення. Фарисейськи висловлюючи співчуття загиблим та проголошуючи день жалоби, вони на завершення свого кривавого панування ще й влаштували «чорний четвер», розстрілявши десятки і поранивши сотні ні в чому не винних та беззахисних людей зі снайперських гвинтівок.
Уявіть собі, як наступного дня після страшної трагедії було виходити на лижню українським стріляючим лижницям. Аніскільки не сумніваюся, що кожна була готова повторити мужній учинок гірськолижниці Богдани Мацьоцької та її батька і тренера Олега Мацьоцького і, назвавши, як того заслуговує, президента бандитом, припинити участь в іграх. Але ж навіть не десятки чи сотні тисяч — мільйони прихильників спорту на багатостраждальній Батьківщині так довго сподівалися на їх тріумф. І принести їм усім цю радість перемоги зі сльозами на очах — хіба не вчинок, який заслуговує на повагу?
Сестри Вікторія і Валентина Семеренко із Сум, киянка Юлія Джима і тернополянка Олена Підгрушна, як скаже вже після вражаючої перемоги сама наша землячка, заради спільного успіху, заради перемоги в дуже важкі для України часи змогли, так би мовити, глибоко під подушкою залишити особисті емоції і страхи, вийшли на дистанцію та показали кожна і майстерність, і силу волі, і тверезий розрахунок. Це тільки збоку могло здатися, що перемога сама прийшла до рук. Насправді — запевнила Олена — кожній було надзвичайно важко. Тому неймовірно щаслива від того, що всі впоралися, не підвели і завоювали для країни таку дорогу золоту медаль.
І справді, під час вирішального в сезоні старту золотий квартет українських біатлоністок продемонстрував максимум, на що здатний. Грунтовно заклали підвалини майбутнього тріумфу Вікторія та Юлія. Не зрадила холоднокровність Валентині, яка трьома запасними патронами таки зуміла зберегти лідерство для нашої естафетної команди. А Олена Підгрушна, як лишень вона, мабуть, і вміє, знову переконливо довела: поспішати завжди потрібно… не поспішаючи. Якщо перед двома вогневими рубежами головні конкурентки ще намагалися її наздогнати, то на завершальному відрізку дистанції відразу ж зрозуміли — марна справа. Ще задовго до фінішу росіянка Ольга Вілухіна і норвежка Тура Бергер на «золото» вже не зазіхали.
Тому й на навчально-тренувальній базі Тернопільського обласного ФСТ «Колос» у Підгородньому, як і біля екранів тисяч і тисяч телевізорів у домівках співвітчизників, усі, від старого до малого, стоячи вітали золотий фініш Олени Підгрушної. І заслужений працівник фізичної культури і спорту, заслужений тренер України Ігор Починок із директором біатлонної ДЮСШ Анатолієм Яциною, і всі молодші біатлоністи, які в той час перебували на зборах. Торішнє естафетне «срібло» чемпіонату світу дівчата поміняли на олімпійське «золото».
Завершувала ж програму біатлонних стартів на Олімпіаді чоловіча естафета. Від представників сильної статі нагород ніхто не сподівався. Вони на них і не претендували. Хоча виступ ще одного нашого земляка Дмитра Підручного порадував. Як і на одному з етапів Кубка світу, вихованець Миколи Опанасюка на першому етапі не підвів — лише трохи більше тридцяти секунд відставання від лідера. Однак його старші партнери були значно повільнішими — дев’яте місце і більше ніж дві хвилини відставання від чемпіонів-росіян. Залишалося хіба погодитися з Ігорем Мирославовичем Починком. Нехай би краще наставники дали шанс ще одному таланту — двадцятилітньому Артемові Тищенку з Чернігова, який у ці дні тренується в Підгородньому. Вже би двоє молодих отримали з перспективою на майбутнє неоціненний олімпійський досвід.
На Олимпийских Играх 2014 сборная Украины завоевала две медали, показательно что обе медали завоевали наши биатлонистки. Еще до начала игр можно было сделать прогнозы на биатлон, что именно в этом виде наши спортсмены завоюют медали. В последнее время уровень сборной Украины по биатлону значительно вырос, особенно женского, девушки регулярно радовали нас победами на этапах Кубка мира и других турнирах.