Чемпіон Параолімпіади зі Сокільник і далі діставатиметься на тренування маршруткою
На XIV літніх Параолімпійських іграх у Лондоні львівщину представляли 12 спортсменів. Двоє з них (Роман Павлик та Антон Дацко) вибороли п’ять нагород. Аби привітати та поспілкуватися з володарем «золота» у бігу на дистанції 200 метрів та у стрибках у довжину, а також двох бронзових нагород у бігу на 100 і 400 метрів Романом Павликом, репортери «Ратуші» вирушили у село Сокільники, що біля Львова.
Зазначимо, що Роман, з дитинства хворіючи на ДЦП, не впадав у відчай. Про таких людей, як він, кажуть: «Чоловік, сильний духом!». Змалечку хлопець займався спортом, навчаючись у спеціалізованій Львівській школі-інтернаті № 6. І результати не забарилися — завдяки спорту Роман побував у багатьох країнах світу, про які раніше міг тільки мріяти. Ба більше, завдяки йому синьо-жовтий Український Стяг та Національний Гімн України лунав у таких далеких країнах, як Нова-Зеландія, Австралія та Китай, прославляючи нашу державу. І ось тепер — столиця Англії Лондон теж підкорилася скромному хлопчині зі Сокільник.
У Сокільниках родину Павликів знає, мабуть, кожен. «А чи не підкажете, як нам до Павликів потрапити?», — запитую у жіночки, яка порається на городі. «Чому ж не скажу, їдьте он в кінець цієї вулички, — показує рукою пані Галя, — там і живе наш чемпіон». На подвір’ї будинку, в якому, окрім Романа, живе ще восьмеро родичів, нас зустрічає дідусь Романа. «Ви, мабуть, до Романа?», — з цікавістю запитує дідусь. Киваємо головами. «Тепер до нього часто приїжджають журналісти. Он нещодавно телефонували та за¬просили мого внука на телебачення давати інтерв’ю», — каже сивочолий пан. Та ось на порозі з’являється рідна сестра Романа Павлика Марія Фігура та люб’язно запрошує в дім. Навкруг чемпіона кружляє двійко дітлахів. «Це Романові похресники», — відповідає Марійка. У невеличкій кімнаті, в якій, власне, й бесідуємо з чемпіоном, на столі стоїть величезний букет квітів, грамоти. «Це нас в аеропорту привітали», — пояснює Роман Павлик.
Після Пекіна хотів кидати спорт
«Свого часу перед Романом постав нелегкий вибір, адже він опанував фах кондитера і потрібно було робити вибір: робота чи спорт. Тоді він всім відповідав, що ще рік-другий побігає, потренується, подивиться, як воно далі буде. Так от і «добігався» до того, що став чемпіоном», — каже сестра Марійка. А й справді, вибір у Романа був нелегким, однак, як згодом показав час, — правильним. У Параолімпійській збірній України Павлик з 2005 року і за цей час встиг підкорити не один легкоатлетичний Олімп та встановити чималу кількість усіляких рекордів.
«Ці Параолімпійські ігри стали для мене другими, — згадує Роман Павлик. — Раніше вже доводилося виступати на таких змаганнях. Було це чотири роки тому в Пекіні. Після Пекіна хотів кидати спорт, але мені порадили, щоб я цього не робив, а й далі тренувався та готувався до наступних Параолімпійських ігор. Хоча суперники на цих Іграх були значно серйознішими, ніж на попередніх». Попри те, що на Параолімпійських іграх у Лондоні було доволі-таки багато суперечливих суддівських рішень щодо українських спортсменів, Романові вдалося уникнути суддівської упередженості. «До мене особисто жодних претензій від суддів не було, а от в інших видах легкої атлетики, зокрема у штовханні ядра, були неоднозначні рішення. Однак це не моя справа», — розмірковує Павлик.
«Готувалися ми в Євпаторії, де тренувальна база є однією з найкращих не лише в Україні, а й в Європі, — втамовує журналістську цікавість Роман Павлик. — До слова, у Криму ми зазвичай готуємося до важливих стартів, як-от чемпіонати світу, чемпіонати Європи та, звісно, параолімпійські ігри. Великим плюсом цією тренувальної бази є те, що все розташоване поряд: база, легкоатлетичний стадіон, їдальня, та й клімат у Криму чудовий, а неподалік пляж, на якому можна відпочити після тренувань»… А от щодо різниці між Пекінською та Лондонською Параолімпіадами Роман відповів лаконічно: «І в Пекіні, і в Лондоні було важко. Та ця боротьба намарно не минула. Вдалося здобути чотири медалі, тому своїм виступом у Лондоні задоволений. Чотири роки тому в Пекіні, виступав у тих же дисциплінах, що й у Лондоні, за однією відмінністю: там не було стрибків у довжину».
Про медалі не думав
А чи відчував спортсмен, що зможе повторити пекінський тріумф й у Лондоні? Тоді, чотири роки тому, Павлик вже виборював медалі золотого ґатунку. «Та, ні, такого відчуття не було, — спокійно відповів Роман, — про медалі якось не замислювався. Ще будучи на тренувальних зборах у Києві, відчував, що буде важко, та все ж терпів. От уже в столиці Англії, на останньому тренуванні перед Параолімпіадою відчув, що зможу показати хороший результат. Найважче з-поміж чотирьох завойованих лондонських нагород мені далася та, яку виборов у бігу на 200 метрів. До цієї дистанції, після двох видів, підійшов уже втомленим. Спочатку ввечері біг дистанцію на 400 метрів, а наступного дня зранку відразу потрібно було стрибати у секторі для стрибків у довжину.
Після стрибків у довжину завоював золоту нагороду і вже почувався знесиленим і не знав, як виступлю у дисципліні 200 метрів. Усвідомлював, що це останній вид легкоатлетичної програми на Іграх, в якому я беру участь, і що потрібно зібрати всі сили в кулак та виконати те, що хотів, — здобути золоту медаль! Коли зрозумів, що досягнув бажаного, — відчув величезну радість. Адже перед Іграми не думав, що зможу здобути аж чотири нагороди, а розраховував на одну-дві».
«Після перельоту дуже втомлений, — розповідає Роман Павлик, — треба трішки відпочити. Зараз відсипаюся. До мене відразу після того, як виборов таку кількість нагород, усі телефонують, вітають, запрошують на телебачення…». Загалом же тренується Роман у Львові на стадіоні «Динамо», що на вулиці Володимира Великого. Тому зі Сокільник на тренування їздить маршруткою, бо не має власного авто.
«Дорога на тренування забирає в середньому 30-40 хвилин, а от зимою, коли тренування проходять у залі на СКА, на добирання маршруткою йде значно більше часу — півтора-дві години в один бік. Для цього намагаюся якомога раніше виходити з дому, щоби встигнути. Усього тренування тривають по дві години на день, а в такі дні, як середа, субота та неділя, відпочиваю від спортивних навантажень. Та вже безпосередньо перед самими змаганнями тренування на спортивній базі в Євпаторії відбуваються двічі на день щодня, окрім неділі», — каже параолімпійський чемпіон.
Влада насамперед дбає про себе, а вже потім про нас
В аеропорту Львова Романа зустрічали мер Львова Андрій Садовий та чиновники з Львівської обласної державної адміністрації. Щоправда, жодних обіцянок від місцевої влади щодо покращення умов тренування та щодо транспорту, щоб добиратися на стадіон, з уст чиновництва так і не пролунало. «Усе буде так, як є. Все по-старому, — хитає головою Роман Павлик, — доїжджатиму маршруткою, адже ніхто й нічого не обіцяє». Мабуть, владоможцям важко усвідомити те, що такі люди, як Роман Павлик, прославляючи своїми спортивними здобутками Україну на міжнародній арені, покращують імідж нашої держави загалом та Львівської області, зокрема у цілому світі. «Влада, на жаль, насамперед дбає про себе, а вже потім — про параолімпійців. Згадують хіба що тоді, коли їдемо на змагання і виборюємо там медалі, а потім забувають», — зі сумом каже Роман.
Який харчовий раціон Романа Павлика? «Роман старається не їсти багато хліба, — каже рідна сестра Павлика Марія Фігура, — а от солодке дуже любить. Це у нього повинно бути обов’язково. Він такий ласун. Як не цукерки, то шоколадки, або ж сирники, пляцки. Та на першому місці у Романа все-таки спорт. Брат живе спортом, тому дуже прискіпливо стежить за фізичною формою, намагається не поправлятися. Наприклад, узагалі не їсть картоплі».
Кумирами є Фелпс та Болт
Цікавлюся у чемпіона, чи є у нього дівчина? «Поки що не знайшов дівчини», — відповідає Роман. «На дівчат у нього не так уже й багато часу залишається, він не має багато часу кудись ходити, бо постійно тренування, тренування. З дому виходить о другій годині, а приходить з тренування о восьмій вечора, коли на вулиці вже темно, та й Роман тоді вже втомлений», — каже Романова сестра Марійка. Загалом же Роман живе, як усі люди, ходить у кінотеатри, слухає музику та дуже любить читати газети, особливо спортивну сторінку, а також гуляти вулицями Львова з друзями.
Є у молодого параолімпійця і свої кумири. Цікаво, що серед них — такі уславлені підкорювачі Лондона, як американський плавець Майкл Фелпс та ямайський спринтер Усейн Болт. Цей дует здійняв чи не найбільше галасу на ХХХ Олімпійських іграх. Тож рівнятися у Романа Павлика є на кого. От тільки чи братиме спортсмен участь у наступних Параолімпійських іграх — поки ще не вирішив. Зате твердо знає, що не планує пробувати свої сили в інших легкоатлетичних дисциплінах. «Життя покаже, як воно буде далі. Головне, щоб було здоров’я», — роздумує легкоатлет із нелегкою долею.
Довідка «Ратуші»
Роман Павлик народився 1 грудня 1983 року. Інвалід з ураженням опорно-рухового апарату ІІ групи, заслужений майстер спорту України з легкої атлетики. Дворазовий чемпіон та срібний призер ХІІІ Параолімпійських ігор 2008 року в Пекіні. Дворазовий чемпіон світу 2011 року (Нова Зеландія), чемпіон і дворазовий призер чемпіонату Європи 2012 року (Нідерланди). Багаторазовий чемпіон України.