2015 рік, що добігає до свого завершення, для регбістів львівського «Сокола» видався не надто вдалим. Головне завдання на сезон – завоювання бронзових медалей Чемпіонату України – виконати так і не вдалося. Більше того, вперше за останнє десятиліття підопічні Юрія Грабовського не брали участі у вирішальних матчах, в яких вирішувалася доля нагород. У підсумку – лише п’яте місце.
Втім, попри розчарування, ні головний тренер, ні керівництво клубу ніякої трагедії з невдачі не роблять. Чому? Про це і не тільки керманич «соколів» розповів IA ZIK.
– Як і в минулі роки, на старті сезону перед нами керівництвом клубу було поставлено конкретне завдання – виграти бронзові медалі. При цьому ми налаштовувалися, коли й не обіграти, то принаймні дати серйозний бій одеському «КРЕДО-1963», який в останні роки займає друге місце. Однак в підсумку ми невдало відіграли другий етап чемпіонату, не змогли посісти друге місце в своїй групі, тож змушені були грати плей-оф лише за п’яте місце.
– Ви напевне вже проаналізували причини невдачі. На вашу думку, що стало головним у невиконанні завдання?
– Коли казати глобально, то у «Соколі» ще не завершилася зміна поколінь. Через неї ми не здобули «бронзу» і в 2013 році. Але минулого сезону, хоча й не без проблем, нам вдалося в іграх за третє місце обіграти «Хмельницький». Коли відверто, то я розумів, що становлення нового «Сокола» ще триває, але мав надію, що молодь, яка складає кістяк нинішньої команди, уже трохи окріпла та набралася певного досвіду і за підтримки ветеранів ми знову зможемо стати третіми. Коли я перед стартом чемпіонату казав, що ми хочемо спробувати хоча б «вкусити» одеситів, то був щирий і насправді вірив, що нам це до снаги. Але не вийшло. Та причина не лише у зміні поколінь – цього року нам, як ніколи, бракувало везіння.
– Вибачте, але робити ставку у спорті на фарт – справа, як свідчить досвід, майже безнадійна.
– Погоджуюся, але ж і без нього чогось добитися у спорті також нереально. Ми непогано підготувалися до матчів другого етапу і дуже близькі були до того, щоб посісти в групі друге місце. Вдома ми впевнено обіграли київський «Антарес» і розгромили харківський «Тех-А-С». А от у гостях виникли проблеми. Спершу програли «Антаресу». Тут вирішальну роль зіграв досвід киян – у них вікова, але добре зіграна і досвідчена команда. Вдома, до речі, ми їм також програли перший тайм, але в другому змогли «перекусити» за рахунок швидкості і виграли з потрібним рахунком.
– Вирішальним став матч у Харкові. Адже перемога і навіть нічия з «Тех-А-Сом» гарантувала друге місце.
– Саме так і ми мали великі надії на перемогу. І от саме в тій грі нам везіння й зрадило. Почалося з того, що одразу семеро гравців основного складу не змогли з різних причин поїхати до Харкова. Більше того, так вийшло, що ми мали у своєму розпорядженні лише 15 гравців – тобто змушені були грати без замін, причому на поле вийшла не просто молодь, а навіть ті, на кого ми за великим рахунком взагалі не розраховували в першій половині сезону. Але все одно перший тайм ми відіграли непогано, однак у другому хлопцям відверто забрало сил, а ввести у гру свіжі сили не могли. От і вийшло, що в підсумку через фактично один невдалий матч ми залишилися у групі третіми.
– Маєте, напевне, багато претензій до своїх хлопців?
– Та ні – вони робили, все, що могли. Якраз до молоді у мене претензій немає. А от до ветеранів є, бо якось так виходило цього сезону, що коли у нас не було великої потреби, вони нам допомагали, а от коли вона нам була вкрай необхідна, то ми її так і не дочекалися. Треба буде якось переглянути наші взаємостосунки і в майбутньому більш конкретно домовлятися, що і як. Бо така ситуація, що була зараз, не може нас влаштовувати. Тоді нашим віковим гравцям краще переходити в нашу ветеранську команду «Сиві Леви». Там можна займатися регбі, як хобі. А в «Соколі» хоча й аматорська команда, але підхід у нас професійний.
– В іграх за п’яте місце з одеською «Академією» ви грали виключно молоддю.
– Тут не було необхідності обов’язково вигравати, хоча й програвати ми також не збиралися. Ігри вийшли цікавими і дуже драматичними та корисними для молоді обох команд. Спершу вдома ми поступилися двома очками. Програли ми й перший тайм в Одесі, але у другому зуміли виграти з різницею у чотири очки і стали п’ятими. Перемога має значення і в психологічному плані. Все ж відігратися у гостях – завдання не з простих, а ми це зробили та ще й в той момент, коли здавалося, що вже нічого не вийде. Все вирішував штрафний, який вже по завершенні ігрового часу виконував Павло Чеховський. Цікаво, що до того він не реалізував кілька штрафних, які пробивав фактично по центру. А тут вирішальний удар довелося виконувати майже від бровки, тобто під гострим кутом. Але він попав! Ви б бачили, як хлопці раділи… Шкода тільки, що це не була гра за медалі. Але нічого, буде більше мотивації на майбутнє, а перемоги у нас ще обов’язково будуть.
– Змін у складі «Сокола» взимку буде багато?
– Ні. Ми не плануємо знову кардинально міняти склад. У нас хороша молодь і треба її підтягувати. І керівництво, і я вважаємо, що склад у нас підібрався непоганий. Хлопці – молоді, бажання грати і тренуватися у них є, до перемог вони голодні. Будемо працювати, набиратися досвіду і я не сумніваюся, що якраз у нас набагато більш перспективна команда, ніж в «Антареса», або «Хмельницького». Я вже казав, що у киян кістяк складають ветерани, а вони вже не додають, а навпаки, з кожним роком збавляють та й сил у них стає все менше. Те саме можу сказати і про команду з Хмельницького, в якій зараз на перших ролях гравці збірної України, але в минулому – тож їхні кращі роки у регбі також уже позаду. Так, вони дали сьогодні результат. Але майбутнє за нашим підходом до формування та розвитку команди, а не за ними – я в цьому переконаний на сто відсотків. Саме тому ми й не робимо трагедії з п’ятого місця.
– Минулий рік виявився невдалим не лише для «Сокола», а й для усього європейського регбі.
– Ви маєте на увазі провальний виступ європейських збірних на Кубку світу в Англії? Так, я особисто дуже розчарований таким результатом. Такого, щоб жодна команда з Європи не пробилася принаймні у півфіналі, здається, ще ніколи не було. Та й Англія встановила антирекорд – вперше країна-організатор не вийшла у плей-оф.
– На вашу думку, загалом станом на сьогодні результати Кубку світу відображають співвідношення сил у світовому регбі?
– Нова Зеландія показала дуже потужну гру і абсолютно справедливо здобула кубок. Навіть у фіналі проти австралійців було помітно, що новозеландці сильніші. Добре себе показали і Південна Африка та Аргентина. З європейських команд мені найбільше сподобався Вельс. Але їм, так само і аргентинцям, не повезло. На вирішальні свої матчі ці обидві збірні втратили своїх лідерів – причому не по одному, а одразу цілу групу. Думаю, коли б цього не сталося, то трійка призерів могла бути іншою. Зокрема, Аргентина могла грати і в фіналі.
– Багато фахівців відзначають і прогрес збірної Грузії.
– Мені також грузини дуже сподобалися. Я до речі, кілька днів тому повернувся з Грузії. Звісно, зустрічався зі своїми друзями, проти яких грав ще в радянські часи. У Грузії регбі – вид спорту номер один. Навіть футбол не може з ним конкурувати. Регбі має серйозну підтримку на державному рівні. У вищій лізі Грузії грає десять команд. Та що казати, коли тільки в одній Франції грає більше сотні грузинів, причому вісім чоловік у провідній професійній лізі. Тому й не дивно, що за таких умов збірна Грузії постійно прогресує. Але самі грузини жартують, що належну матеріальну підтримку від уряду вони матимуть доти, доки їхня збірна виграє у росіян.