А давайте трохи попровокуємо – і паралельно порозмірковуємо на тему.
Я пропоную поговорити на тему заборонених символів, знаків і жестів. Заборонених отою до останніх днів нормальним людям не відомою організацією FARE. Почнемо з неї.
По інтернету гуляє список – я знаходив матеріали 2011-го року – із цими заборонами. Туди, наприклад, входить така штука, як тріскеліон. Ось він такий.
Можуть бути варіанти в малюнках – але суть однакова. Триєдина така фігурка.
А тепер подивіться сюди. Це абсолютно легальний прапор острова Мен. Є таке Коронне володіння Британської імперії.
А тепер уявляємо ситуацію. В складі, припустимо, «Ліверпуля» грає футболіст – представник цього острова. Ну, самородок такий. «Червоні» виграють фінал Ліги Чемпіонів, всі радіють і за традицією витягають прапори своїх країн. І цей умовний Джон Буль робить те саме. Або навіть ускладнимо – на трибунах на його підтримку кілька тисяч народу з цими прапорами. (Або вони взагалі з цього острова приїхали на фінал.) Що далі?
Найулюбленіший знак – свастика. Думаю, всі знають, що в Індії вона досі є абсолютно нормальним явищем (бо звідти її наці й запозичили). Але я піду іншим шляхом. У мене є таке хобі – бірофілія. Це іншими словами колекціонування пивних етикеток. Так от, розказую вам як майже професіонал. У данської компанії «Карлсберг» у свій час (до 1933-го року, підозрюю, точну дату не скажу) були такі от етикетки.
Ускладнюємо ситуацію. Той же «Ліверпуль», вирішивши повернутись до традицій, знову виходить грати в футболках зі спонсором, «Карлсберг». Домовились за хороші гроші. Далі. Я – фанат «Ліверпуля». І бірофіл одночасно. Припустимо, на честь такого крутого експоната колекції (а це реально круто, повірте на слово) я зробив собі футболку, звичайну таку хебешку, з прінтом. Прінт – ця етикетка. І я в ній йду на стадіон. Що далі? Не пускати? Забороняти? Штрафувати клуб? На якій підставі?
Тепер справи українські. Там, кажуть, червоно-чорний прапор ОУН-УПА потрапив в список? Прекрасно. Всі пам’ятають, що у «Карпат» була запасною саме червоно-чорна форма. Причому навіть не раз, а ще й у фіналі Кубку грали в такій. Уявляємо ситуацію, коли весь стадіон приходить в цих футболках. Або в футболках «Мілана». Або просто в червоно-чорних футболках, на замовлення виготовлених. Або (спокійно, це вже закінчення) в червоних футболках і чорних штанях. Що робити далі?
Це я все до того веду, що список цей, м’яко кажучи, недосконалий. М’яко кажучи. Ви скажете – у тебе тут пограничні ситуації. Так. Але закони якраз і мають враховувати і такі от моменти. (А не як в свіжій історії з кубковим матчем «Карпати»-«Металіст», коли крок вліво, крок вправо – це вже стихійне лихо.) Врахують вони отаке? Не знаю. Не бачу механізмів.
Тепер зайдемо з іншого боку. Я тут в Фейсбуку трохи посперечався на тему жестів – конкретно Hitlergruß, «нацистського вітання», тої самої зіги. Ось давайте подивимось на цю фотографію.
Ні, я не кажу, що людина, тут зображена, зігує, скандує «Хайль» чи що там в таких випадках положено. Але. Схоже? Схоже. Навіть дуже. Можна це інтерпретувати як Гітлергрусс? Запросто, особливо якщо є бажання. (Я не натякаю на те, що воно у когось в нашій історії є – а лише констатую факт.)
Тепер питання. А не можна було обійтись без таких провокуючих жестів? Інших не знайшлося? Тільки отак? Я знаю, знаю, що ви мені скажете – це така субкультура, так склалося, ітд ітп. Прекрасно. Але так само логічно, що людині властиво мінімізувати або зводити нанівець ризики в своїй діяльності, неважливо якій. Інакше кажучи – не ускладнювати собі життя, а навпаки, спрощувати. До тої міри, коли вирішення тої чи іншої ситуації буде займати абсолютний мінімум часу. Як, скажімо, реакція на сигнал світлофору. Уявіть, що було б, якби ніяких ПДР і їх похідних (знаків, світлофорів, розмітки) не існувало. Уявили? От для того і введені всі ці правила, які звісно що обмежують людей – кому ж хочеться стояти на світлофорі, коли треба мчати, - але разом з цим спрощують життя за кермом до такого рівня, щоб за мінімуму затрат можна було б відчувати себе максимально комфортно.
І тепер узагальнюючи все вищесказане. Є дві сторони конфлікту – уболівальники і оці оті «помічники ФІФА». Перші, не знаю, навмисно чи спеціально, але підставились. І в цій конкретній ситуації, і взагалі. Так, друзі мої, використовувати жестикуляцію, яку без особливих труднощів можна сприйняти як нацистську (що, наскільки я розумію, й відбулося), це саме підставлятись. Йти на необґрунтовані ризики – бо дискваліфікація стадіону і можливі очкові втрати не обґрунтуються ніякими уподобаннями і переконаннями. Футбол це перш за все гра, все інше – в тому числі і символіка на трибунах – вторинне.
Другі… Ні, це не те щоб шулерство. Але, чесно кажучи, десь поруч. Може не зовсім під боком, та все-таки. Бо ця неоднозначність породжує можливість махінацій і маніпуляцій. Я не кажу про те, що все так і задумувалось – у мене ніяких доказів немає, почнемо з цього. Але така можливість реально існує. От взяли і з якогось дива внесли чорно-червоний прапор. А післязавтра внесуть козацький малиновий – бо завтра, припустимо, всі фан-угруповання (крім одного, я правильно розумію?) України домовляться визнати саме цей прапор своїм символом. А далі? Заборонити всі кольори? До речі, «Санкт-Паулі» грає в коричневих кольорах – точнісінько такі були сорочки у нацистських штурмовиків. І?
Так, виходу з ситуації, за великим рахунком, нема. Точніше, він-то є – але оскільки він заключається у фразі «почати з себе», то це все одно що нема. А інакше не буде. Якщо не розібратись у всіх фанатських нюансах, якщо не довести всі ці списки до ума, а не до абсурда – все це буде тривати. І чим далі – тим більше буде виникати підозр, що все це не просто так, а комусь потрібно, кимось інспіровано. Що за всім цим – поведінкою на трибунах, розслідуваннями і покараннями – стоїть «кто-то хитрый и большой». Просто тому, що кількість переросте в якість.
P.S. Ну, а поки що ми зачекаємо нормальних, однозначних фотовідеодоказів по львівському поєдинку. Бо, знаєте, вірити конторі пана Блаттера, а також його дочірнім організаціям на слово... До речі, ви знали, що саме Йозеф Блаттер був суддею-секундометристом того самого баскетбольного фіналу ОІ-72, коли збірній США спочатку дали виграти поєдинок, а потім виявилось, що з хронометром певні проблеми – і в результаті доданих секунд виявилось достатньо, аби перевернути ситуацію з ніг на голову і зафіксувати перемогу збірної СРСР? Це, звісно, ні про що не говорить. Але запис в резюме шикарний.