Але то шуму було перед матчем від французів, так тішились шо їм Україна попалась же ледве з майток не вискакували. Всім на право і на ліво повідали же таку команду як Україна, зі всім респектом, але вони просто мусять проходити. Повідали, же Україна не є зла команда, але в них попросту ліпші футболісти, технічніші, майстерніші, ноги мають довші. І, смішно казати, але навіть зараз, після того як влетіли нам два до зера, продовжують повідати же вони є ліпші. Якісь хорі чи шо? Але шо від когутів хтіти? Вони всі такі, поки в борщ не втраплять.
Не знаєм як хто, але ми тотих ліпших на полі в п’ятницю не виділи, виділи тіко тотих гірших, які просто як в якого шкільного зесполу відбирали в французів бальона і неслись як ті вихорі на ворота Льоріса. Певно тіко раз французи зуміли створити шось толкове біля нашої брамки, але Насрі певно ся злякав П’ятова і постановив віддати бальона нашому брамкажу. Насрі хтів нам троха підісрати, але злякався і всрався… А Рібері то взагалі видно не було, так ніби і не вийшов хлоп на поле. Бідака не знав де ся подіти від нашого Феді, буде тепер му Федя в страшних снах снився. Ми ся не здивуєм, як Рібері по закінченню футбольної кар’єри прийме польске громадянство і піде в сеймі ратувати за то жеби Волинську різню признали геноцидом. Бо якшо один волиняка го так заганяв, то шо вже повідати за цілу армію?
А наші хлопаки просто зробили то шо й мали. Перед матчем ніц не повідали, не вихваляли, не бравували, а йно казали, же будуть боротись. Но і боролись. І побороли. Французи метра не могли пробігти як перед ними вже виростало три українця, а вони такі , хлопці де ви ся взяли? Шо я маю робити з тим бальоном? Віддати вам? Та беріть, беріть хлопці…
А певні найголовніше, же нарешті наші футболісти перестали боятись авторитетів. Вічно як проти нас грала якась Італія чи Іспанія, то ноги нам ся підкошують, коліна трусяться, а в каляпітрі їдна думка: «тіко не пропустити, тіко не пропустити». Ну і впускали вічно три-штири брамки. Але ті хлопці нікого ся не боять, вони просто виходять і грають, за шо їм і дякуєм! І тренеру дякуєм, пану Михайлу, за таку команду. Як так бути чесним, то не дуже сьмо в Вас вірили, а як ше чесніше, то ніц а ніц не вірили, тіко ся сміяли як Ви сам себе на тренера коронували, а єднак Ви нам доказали, же не так просто Ви в ту збірну прийшли!
Але хлопаки, то всьо добре, але вже як почали, то мусите то діло довести до кінця. Жиби в Парижі не було нам встидно! І жеби в вівторок “Стара Грушка” гуділа ше моцніше ніж в тамту п’ятницю!