Зараз в Україні стало модно всім кому нема що робити йти у політику. Кожен хоче керувати і робити вигляд, що будує державу. Спортсмени не стали винятком.
Віталій Кличко, який провів, а, можливо, ще провидить блискучу боксерську кар’єру, з усіх наших спортсменів зайшов найдальше. Він створив партію і навіть потрапив у парламент.
Інший «спортивний ідол» українців Андрій Шевченко зробив спробу потрапити у ВРУ але не вдало, проте запевняє, що буде продовжувати в цьому ж напрямку. І останній приклад це «українська зірка Олімпіади» Олександр Усик, який в політику не йде, принаймні поки що, але на виборах підтримав одну із політичних сил.
Постає просте питання: для чого вони все це роблять і як це впливає на людей? Кожен з них керується своїми цілями і залазити в їхню брудну білизну немає бажання. Перше що спадає на думку це гроші, але у всіх вони є вдосталь. Можливо в Усика, ще не так багато, але в нього вся кар’єра попереду. Тому дивним виглядає те, що людина спокусилась на гонорар від партії. Виглядає так, що Олександр хоче заробляти легкі гроші, тому не є дивним відмова переходити у професіонали, де треба багато працювати. А так можна далі битись на любительському рівні, і спокійно брати гроші за підтримку тої чи іншої партії. Жаль тільки, що така людина асоціює себе із справжнім українським козаком. Його дії ганьблять як козаків так і спортсменів. Після Олімпіади в Лондоні ми отримали нових «спортивних ідолів». З’явились хлопці з яких почала брати приклад молодь. Вони могли щось таки навчити їх, показати шлях до успіху. А виявилось, що це шлях веде до політиків. Партії і політики так остогиділи нашому суспільству, що пов’язування спорту і політики відвертає людей від спорту.
Найпростіше з Віталієм Кличком. Людина не перший рік в політиці, з кожним роком все успішніша в ній. Ще погано говорить, але вчиться. Щось тай робить для спорту і дітей. Він завжди представляв Україну, але асоціювався з Німеччиною. Все що робить він розцінюється як дії європейця. Незважаючи на те, що бої Кличків додають рейтингів партії, не було видно щоб Віталій тісно пов’язував спорт і політику. Він учиться новому, а не будує свій шлях в політиці на спортивних досягненнях. Правда використав свої фізичні дані щоб поштовхатись з «Беркутом».
Не сьогодні завтра Андрій Шевченко, якому не судилося стати депутатом, може стати головним тренером збірної України. Його наразі невдала політична кар’єра привертає багато уваги як суспільства так і журналістів, а призначення на нову посаду додасть зацікавленості до нього. Тиск преси, який виникне у зв’язку з цим, аж ніяк не потрібен гравцям збірної. До того ж Шева надалі залишається членом партії та заявив, що й далі буде там працювати і виходить, що на посту тренера буде рекламувати партію. Скажете в Кличка те саме? А ось і ні. Віталій працює на себе, його перемоги чи поразки впливають тільки на нього. А Шевченку потрібно буде відповідати за збірну України, за інших гравців, за успіхи і поразки не перед собою, а перед людьми.
Отже, пов’язування політики і спорту дискредитує спорт. Колись під час проведення Олімпійських ігор припинялись всі війни, а зараз тільки починаються. Ми починаємо говорити не про успіхи і перспективи спортсмена, а про його політичні вподобання. Говоримо не про спорт, а про політичну партії. Тому спортсменам потрібно усвідомлювати, що людям потрібні їхні перемоги на стадіонах, а не в парламенті. А якщо так кортить в політику, завершіть кар’єру, а вже тоді ідіть в парламент. А йдучи в парламент наберіться розуму, щоб не говорити дурниці. Неможливо творити політику розбираючись тільки в спорті.