Україні про нього не знають майже нічого, зате у сусідній Польщі місцева преса ще й зараз називає його трансфер зі «Скали» одним із найбільш загадкових в історії.
У юності він грав проти Зідана, згодом брав участь у перших кроках «Карпат» на зорі Незалежності і застав докарпатівські часи двох легенд зелено-білого клубу: Андрія Покладка і Богдана Стронціцького. Зірку «Карпат» 70-их Едварда Козинкевича він називає футбольним батьком.
Віктор Сидоренко з ностальгією згадує про фаршировану свиню у автобусі за гол у ворота «Динамо» і навіть у Британії продовжує бути кумиром фанатів «Вісли», за яку відіграв кілька сезонів. А ще розповідає про незабутні виїзди «Карпат» у Ноттінгем, Сполучені Штати та вірменський Кіровакан.
«О 4-ій РАНКУ ПРОКИДАЮСЯ, А У 8-ій ВЕЧОРА ПОВЕРТАЮСЯДОДОМУ»
– Українських футболістів, які живуть в Англії не так багато. Як вас доля занесла на Туманний Альбіон?
– Закінчував кар’єру у Польщі, там і розпочав тренувати. Один товариш якось запропонував: «Не хочеш з’їздити в Англію? Польська діаспора шукає дитячого тренера». То був 2008-й рік. Я погодився і приїхав, однак на мене чекала несподіванка – ні товариша, ні діаспори, ні дітей (посміхається). А я вже у Кракові з роботи звільнився.
– Не було куди повертатися?
– Вирішив залишитися в Англії. Зараз з футболом нічого спільного не маю. Першим ділом почав відправляти CV – відповіді були позитивними. Єдина умова при прийомі на роботу – володіння англійською мовою.
– На той момент ви не спілкувалися англійською...
– Абсолютно, хоча зараз вже суттєво покращив свій рівень. Працюю на польсько-англійському підприємстві, яке займається виготовленням м’ясних виробів. Не знаю, як правильно називається моя посада українською, але слово «інспектор», мабуть, буде коректним. В основному це паперова робота.
– Ви живете у місті, що називається Саутенд-он-Сі (Southend-on-Sea). Що це за регіон Британії?
– По-перше, тут багато емігрантів, хоча українців майже немає. А ще це морське місто і воно вважається курортним. Від Лондона нас відділяє 45 кілометрів. Тут є особливий пірс, який є одним з найдовших у світі. Його довжина – більше 2-х кілометрів.
– На футбол час знаходите?
– У мене було дві операції на колінах. Тому лише дивлюся по телевізору. Я вболіваю за «Карпати», збірну України і «Челсі». Більшість кар’єри провів у Польщі, однак не можу сказати, що особливо підтримую місцеві команди. «Вісла?» Можливо, ще ця команда, адже я там відіграв 5 сезонів. Якось на чужині більше до українських команд тягне.
– У Саутенд-он-Сі, крім футболу, популярним є регбі. Діти продовжують спортивні традиції сім’ї Сидоренків?
– У мене троє дітей і всі, до речі, володіють українською. Найстаршій доньці 23 роки і зараз вона навчається у Лондоні, де вивчає іспанську мову, а також здобуває освіту перекладача-фахівця з англійської мови. Свого часу на серйозному рівні займалася настільним тенісом, як і дружина, однак в Англії цей вид спорту взагалі не популярний. Синові 12 років, я хотів, щоб він пішов моїми шляхами, але вже після першого тренування він розплакався і з футболом ми попрощалися. Він дуже любить науку і багато читає. Наймолодшому Сашкові – 3 роки (тут в об’єктиві з’являється світловолосий хлопчина з конструктором у руках). Ми з дружиною думаємо, що якраз він проявить себе у спорті. Дуже жвавий і непосидючий.
– Ваша дружина Ванда Літинська свого часу на дуже серйозному рівні займалася настільним тенісом.
– Вона є 6-разовою чемпіонкою Польщі у складі команди з Тарнобжега. Крім того, Ванда є медалісткою європейських турнірів. Минулого року відсвяткували «срібне весілля» – 25 років разом.
– Познайомилися ви у Львові?
– Моя дружина – львів’янка, а я приїхав у Львівський спортінтернат з Калинівки, Вінницької області. Конкурс у нас був серйозний – з 80 претендентів взяли 20 хлопців. Наставники були хорошими: Луцишин, Козинкевич і Дмитрасевич. (Тут до розмови долучається дружина Ванда Сидоренко: «Мама Віктора була проти того, щоб син ставав футболістом. Його вибір підтримував лише батько. Мама сподівалася, що Віктор стане співаком. Тому доводилося втікати з дому на тренування»).
«ТИ ГРАВ ПРОТИ ЗІДАНА? ЩО ТИ ТУТ РОБИШ?»
– У зовсім юному віці вас почали викликати у різні збірні СРСР. Пригадуєте, коли вперше отримали виклик?
– Навіть не згадаю. Я вже років 10 футболом не цікавлюся. Весь час забирає робота – о 4-ій ранку прокидаюся, а у 8-ій вечора повертаюся додому. Єдиний вихідний – неділя, а після роботи так втомлююся, що навіть говорити не хочу ні з ким. Тут у Британії, щоб вижити треба наполегливо працювати. Якби не діти, то я б ще сьогодні взяв квитки і поїхав звідси. До речі, особливо футболом цікавиться мій тесть, який живе у Львові. На стадіон «Україна» ходить з паличкою і знає, хто, на якій хвилині забив гол. Багато років підтримує «Карпати». На жаль, я у Львові вже років 15 не був.
– У вас було чимало зіркових партнерів у юнацьких збірних СРСР: українці Кандауров, Уляницький, Зуєнко, Куриленко, росіянин Сімутенков, білоруси Гуренко і Качуро. Яким був колектив у ваших командах?
– Дружнім і хорошим, однак українці трималися віддалено. Точніше москвичі були відособленими. Наприклад, той же Ігор Симутенков. Бачили, які він себе на тренерській лаві поводив? Жодних емоцій. Тоді Сіма таким же був: «Привіт!» – «Привіт!» і все. Росіяни із задертими носами ходили.
– Ви неодноразово виводили збірну з капітанською пов’язкою на руці. Це ініціатива тренера Олександра Кузнєцова чи вибір партнерів?
– Якось нам видали по листку паперу і запропонували – пишіть свій варіант. Такими були наші вибори капітана. Напевно, брали до уваги поведінку у побуті, характер.
– Крім вас, «Карпати» у юнацькій збірній СРСР представляли ще двоє гравців: Володимир Кіцул і Дмитро Михайлов. Однак навіть у Львові вони серйозної кар’єри не зробили...
– Дмитро був моїм товаришем і я навіть з дружиною познайомився завдяки йому. Дуже шкода, що він полюбляв алкоголь і через свою пристрасть рано пішов із життя (Михайлову було лише 32). На жаль, у футболі не продемонстрував своїх здібностей. Щодо Кіцула, то наша сім’я ще й зараз підтримує з ним відносини. Він живе у США – одного разу Ярослав Дмитрасевич повіз із собою команду за Океан. Я повинен був їхати, однак запланував весілля і Кіцул поїхав замість мене. Додому він не повернувся і нині живе у Штатах. З футболом закінчив і зараз електриком працює.
– На юнацькому рівні ви грали проти багатьох видатних суперників. У складі збірної Німеччини Берті Фогтса виступали Бабель і Нерлінгер, за шотландців грав майбутній гравець «Арсенала» Пол Діков...
– Напевно, головний мій зірковий опонент – Зінедін Зідан, який виступав за юнацьку збірну Франції. Вдома маю кілька журналів, які це підтверджують. На роботі зі мною працюють хлопці, які грали у командах другого англійського дивізіону. Кажуть мені: «Ти грав проти Зідана? Що ти тут робиш?»
– Після навчання у спортінтернаті ви потрапили у «Карпати». Інші клуби теж хотіли запросити до себе гравця юнацької збірної СРСР?
– У ті часи не було агентів і менеджерів. Хоча мені дуже пощастило з наставником. Екс-гравець «Карпат», «Шахтаря» і збірної СРСР Едвард Козинкевич зробив для мене дуже багато. Якби не він, то не було б у моєму житті, напевно, ні «Карпат», ні «Вісли», ні футбольної кар’єри. Майже всім цим завдячую йому. Я мав до кого звернутися за порадою. Козинкевич був мені, як батько. («Це ж через мене Вітя у Польщу поїхав, – додає дружина Ванда. – Я вирушила виступати у сусідню країну, а він за мною. Тоді ще Едвард Теодорович помер. Він би нам точно допоміг і все могло бути по-іншому»).
«ПОСЕРЕД НОЧІ НАС РОЗБУДИЛА СТРІЛЯНИНА. ПОЧАЛИ ХОВАТИСЯ ПІД ЛІЖКАМИ»
– У «Карпатах» ви дебютували у 17-річному віці. Поруч були видатні партнери: Юрчишин, Рафальчук, Лайзанс, Леськів. Як вас прийняла команда?
– Дуже добре! Я кожному з них дуже вдячний. Пройшло багато років, але я всіх пам’ятаю. Думаю, при зустрічі з кожним можемо обійнятися. У команду я потрапив з Володею Кіцулом, а Сича, Шарана, Забранського і Чижевського я знав по спортінтернату. У нас була повага до старших, а вони чудово до нас ставилися. Львів також подарував мені гарну українську мову. Це улюблене моє місто. Щоправда, важливим для мене є і Краків. («Коли тільки приїхав, то лише чула «картошка», «спасібо»... Переучували постійно його», – сміється дружина).
– Після свого дебюту у 1990-му ви у складі «Карпат» вирушили до Англії, де зіграли поєдинок з «Ноттс Каунті». Чи могли уявити, що через 28 років тут житимете із сім’єю?
– Ніколи в житті! Я зараз англійцям розповідаю, що грав проти «Ноттс Каунті». Не можуть повірити. Дружина на Чемпіонат світу в Манчестер наприкінці 90-их їздила і теж була вражена Англією. Ніхто б не міг тоді у таке повірити.
– Разом з «Карпатами» у вас було кілька екзотичних виїздів. Найбільш унікальний – у вірменський Кіровакан (тепер Ванадзор) на матч з місцевим «Лорі», де у ваші ворота призначили три пенальті.
– Я про цей випадок розповідаю усім знайомим за кордоном. Ніхто не вірить, що таке могло бути. У той час у Вірменії сталися потужні землетруси і нас замість готелю поселили у бараки по 5 осіб: я жив із Забранським, Шараном, Чижевським і Стронціцьким. Ми вигравали 1:0, а потім розпочалося...
– Два з трьох пенальті вірмени забили.
– Один з них тричі перебивали. Ми на знак протесту зійшли з поля. З трибун повибігали люди з ножами і автоматами в руках. Гра відновилася і ми програли 1:3. Вночі лягли спати, але на цьому все не закінчилося. Посеред ночі нас розбудила стрілянина. Почали ховатися під ліжками. Під ранок, на щастя, змогли виїхати додому.
– Більш приємними для вас, мабуть, є спогади про поїздку у США.
– На зламі 80-их і 90-их кілька гравців вирушили за Океан, де підписали контракт з місцевими командами. Я був у цьому переліку і виступав за «Тризуб» з Філадельфії. Кіцул залишився у Штатах, Лендел згодом також, але я вирішив, що в Україні на мене чекають важливіші справи – весілля.
«ПІСЛЯ ГРИ З «ДИНАМО» ОТРИМАВ ПРИЗ – ФАРШИРОВАНУ СВИНЮ»
– Ще одна команда, у якій ви робили перші кроки у футболі – «Карпати» з Кам’янки-Бузької. Разом з вами у цьому клубі з Львівщини розпочинав легендарний голкіпер львівських «Карпат» Богдан Стронціцький. Що про нього розкажете?
– Всі воротарі – специфічні люди. Богдан – хороший товариш і сильний воротар. Після тренувань він останнім заходив до роздягальні, адже багато працював. Якщо певні моменти не вдавалися – дуже розчаровувався. Свою кар’єру зробив завдяки праці. Коли разом грали у львівських «Карпатах», то Богдан мав якийсь незрозумілий ритуал... До речі, запитайте у нього, що то були за чари (сміється).
– Обов’язково запитаю. У Кам’янці-Бузькій також розпочинали майбутні збірники: Василь Кардаш і Андрій Гусін...
– Василь був типовим футболістом. На полі витворяв чудеса. Ми разом з ним практично виросли і зараз періодично на зв’язку. Гусін був трохи старшим за мене. Це віддана людина футболу і «Карпатам». Радий, що у нього класно склалася футбольна дорога. Але дуже шкода, що його немає з нами.
– Після певної паузи ви повернулися у «Карпати» і зіграли кілька матчів у першому чемпіонаті України. Пригадуєте той час?
– Ми зраділи, коли отримали запрошення зі Львова і для тих гравців, які переїхали з Кам’янки–Бузької, це було почесно. Сталося це наприкінці чемпіонату і у Львові достеменно не знали, чи існуватиме команда у наступному сезоні. Фінансування було слабким, але ніхто на це уваги не звертав. Виходили і грали за себе і честь клубу.
– Кажуть, що у 1992-му ви потрапили у розширений список збірної України на перший історичний матч з Угорщиною.
– На той момент я був гравцем стрийської «Скали». Насправді мені було дуже приємно, коли мені сповістили про це. Абсолютна несподіванка для мене.
– У стрийській «Скалі» з вами розпочинав Андрій Покладок, майбутня легенда «Карпат». Підкати головою практикував вже тоді?
– Всі сміялися, але це правда! Потужний хлопчина... Завжди викладався на максимум. До речі, у нас була своєрідна дружба: гравці «Карпат», «Скали», а також інших команд, які представляли Львівщину у чемпіонатах України, завжди товаришували між собою.
– Разом зі «Скалою» у першому розіграші Кубка України ви наробили галасу. Спочатку здолали вінницьку «Ниву», потім «Зорю», а тоді лише у додатковий час за сумою двох матчів програли «Динамо». Один з голів киянам забили саме ви.
– І після гри отримав незабутній приз – фаршировану свиню (сміється). Згодом їхали на виїзд і їли у автобусі її. Власником свині мав стати автор першого голу у матчі «Скала» - «Динамо». Пощастило мені... Ми розуміли, що з киянами буде непросто, але це такі ж люди, як і ми. Кожен з гравців «Скали» показував свої кращі якості.
– У складі «Динамо» було багато гучних імен: Мартінкенас, Лужний, Цвейба, Шматоваленко, Саленко, Грицина. Хто запам’ятався найбільше?
– Олег Лужний, типовий львів’янин. Також головою у підкат йшов, як і Покладок. Один раз зіткнешся з ним і більше нічого не хочеться. Шматоваленко теж добре тоді зіграв. Саленко? Піжончик, який перед грою розповідав: «Вийдемо зараз і спокійно їх обіграємо». Ми розуміли, що грали з грандом, а не з командою зі Стрийського району. «Динамо» прилетіло літаком зі своїми кухарями. Людей було багато на трибунах. Вони на комбайнах приїжджали. Підганяли під паркан, а люди вилазили і мали нагоду зі зручної позиції спостерігати за грою. Шоу!
«В АНГЛІЇ ЯКИЙСЬ ПОЛЯК ПОСЕРЕД ВУЛИЦІ ПІДІЙШОВ І ПОЧАВ ОБІЙМАТИ»
– Зовсім скоро ви залишаєте Україну і стаєте гравцем польського «Гутніка».
– Жінка якраз виступала у Кракові, а тренер мав відношення до «Гутніка», був одним зі співвласників. От і я отримав пропозицію поїхати за кордон.
– В «Гутніку» ваших часів грав майбутній футболіст «Шальке» і «Саутгемптона» Томаш Хайто. Це найбільш відомий ваш партнер?
– Відзначив би Казімєжа Венгжина, який виступав за збірну Польщі, а зараз є популярним коментатором і експертом на телебаченні. У воротах «Гутніка» грав Сергій Шиповський, який до того захищав кольори СКА «Карпати» і донецького «Шахтаря». Томаш Хайто? Я б охарактеризував його одним словом, але, якщо ти його напишеш, то це буде некрасиво. До того всього у нього була шалена пристрасть – казино. У поляків є влучне слово для таких людей – «cwaniaczek». Футболіст хороший, але тільки й того.
– Ваш трансфер до «Вісли» 1995-го року польські ЗМІ назвали одним із найбільш загадкових в історії місцевого футболу. «Gazeta Wyborcza» відносно нещодавно писала: «Одного гравця продали у дві команди». Як це сталося?
– Кожен хоче заробити. Це були часи беззаконня. Двоє представників «Скали» вирішили, що можна обманути всіх. Як наслідок, «Гутнік» і «Вісла» мали два ідентичні сертифікати на гравця Сидоренка. Це все забрало у нас чимало нервів, але у підсумку я став гравцем «Вісли».
– Не було побажання згодом подивитися у вічі представникам «Скали»?
– Чесно, більше жодного разу їх не бачив.
– Ви особисто у якій команді хотіли грати?
– «Вісла» виступала у другому дивізіоні, а «Гутнік» у еліті, однак у Кракові саме «Вісла» була більш відомою і поважаною. У мене виникли певні проблеми у відносинах з тренером «Гутніка», а потім ще Сергій Шиповський не дуже красиво вчинив і у мене продовжилися непорозуміння.
– Фанати «Вісли» - особливі?
– Найкращі у Польщі. Навіть два тижні тому мене в Англії знайшли. Якийсь поляк посеред вулиці підійшов і почав обіймати. («Я ходжу у місцевий костел, – розповідає пані Ванда. – Поляки не такі дружні, як українська діаспора. Але одного разу до мене заговорив незнайомець: «Ваш чоловік грав у «Віслі»? Уявіть собі, до церкви прийшла і навіть там впізнали»).
У мене є ще одна історія, – додає Віктор. – Я прилетів у лондонський аеропорт Станстед і весь день чекав на свого менеджера, який обіцяв роботу. Тут якраз приземлився літак з Кракова, один з пасажирів якого підійшов до мене: «Ви ж Віктор Сидоренко з «Вісли»? Все закінчилося тим, що я наступних три дні провів у нього вдома.
– Менеджера не дочекалися?
– На щастя мене запросив той поляк і я познайомився з його сім’єю. Зараз ми товаришуємо. Але зі мною трапилася ще унікальніша історія. Останнім часом маю серйозні проблеми зі здоров’ям – у січні лікарі вимушено зупиняли серце. Пульс звичайної людини складає 70-90 ударів на хвилину, а у мене зашкалював – зафіксували 170.
– Тягнути з лікуваннями не могли?
– Розпочалася аритмія, мене госпіталізували. Цього разу я зустрів не фаната «Вісли», а вболівальника з Островця-Свентокшиського, де я грав у 1999-му. Лікар, який брав аналіз крові розповів, що свого часу зберігав у себе вдома плакат із моїм зображенням. Він створив усі можливі умови, виділив VIP-палату.
– Ви були учасником «Священної війни». Саме так у Польщі називають краківське дербі між «Віслою» і «Краковією». Незабутні відчуття?
– Підготовка до матчу розпочинається за кілька тижнів. Поруч зі стадіоном розміщені спеціальні водомети, які повинні стримувати натовп у випадку конфлікту. На жаль, у Кракові дуже багато летальних випадків – фанати б’ються до смерті. Хоча багато з них – хороші хлопці. В Англії познайомився з поляком, фанатом «Краковії». Він є членом легендарної фанатської фірми «Jude Gang». Вона вважається ледве не найвпливовішою у Польщі.
– Якою була його реакція, коли він дізнався, що перед ним – екс-гравець «Вісли»?
– Це дуже мирний чоловік у ставленні до мене. Сказав, щоб я звертався до нього, якщо виникнуть якісь проблеми.
– Після майже десятка сезонів, проведених у Польщі, на зламі тисячоліть ви повернулися у друголігове львівське «Динамо». В чому справа?
– У «Віслі» почалися пертурбації, в клуб інвестувала кошти фірма «Tele-Fonika» і у Краків повернулися легіонери: Франковскі, Венгжин... Я став гравцем військового клубу «Вавель», а потім через брак фінансування його розформували. Далі я вирушив у Островець-Свентокшиський. Варіантів було небагато... Приїхав до мене Михайло Вільховий зі Львова і я повернувся додому.
– Однак грали за «Динамо» ви недовго і поїхали у Німеччину.
– Ой, не знаю, чи можна про таке розповідати. Важко повірити, що у Німеччині такий безлад може бути. Спочатку грав там під чужим прізвищем – у кількох матчах використовував прізвище якогось албанця.
– Далі знову Польща і поступовий перехід на тренерську діяльність. Відчували, що це ремесло ваше?
– Дружина виступала у Кракові, у мене почали виникати проблеми з колінами. Знайомий менеджер запросив у «Бронов’янку» у ролі граючого тренера. Кілька сезонів провів там.
– Зараз ви живете в Англії, вас оточує польське середовище, однак ви народилися в Україні. Ким себе відчуваєте?
– Я ніколи не відчував себе англійцем чи поляком. Ніколи не вагався і називаю себе українцем. У нашому дворі майорить український прапор. Всіх дітей навчив української мови. У моїх жилах тече українська кров. Сподіваюся, що у нашій країні запанує мир і щиро цього бажаю. Ми далеко, але наші серця з Україною. А ще я хочу приїхати до Львова, відвідати матч «Карпат» і з’їздити на рибалку. Дуже добре знаю всі водойми Львівської області. Не можу дочекатися того дня, коли зможу порибалити (посміхається).
ДОВІДКА
Віктор СИДОРЕНКО
- Народився 21-го серпня 1972 року у Калинівці Вінницької області. Вихованець вінницького футболу. Амплуа – півзахисник.
- Кар’єра в «Карпатах»: 1990, 1992 рр. Дебютував 4-го червня 1990 року у грі проти могильовського «Дніпра». Загалом в чемпіонатах СРСР і України за «Карпати» зіграв 25 матчів.
- Окрім львівських «Карпат» грав за команди: «Тризуб» (Філадельфія, США), «Карпати» (Кам’янка-Бузька), «Скала» (Стрий), «Гутнік» (Польща), «Сталь» (Жешув, Польща), «Вісла» (Краків, Польща), «Вавель» (Краків, Польща), КСЗО Островець-Свентокшиський (Польща), «Варен» (Німеччина), «Диинамо» (Львів), «Бронов’янка» (Краків, Польща).
- Тренував «Бронов’янку» (Краків, Польща).
- Виступав за юнацьку збірну СРСР.
- Нині живе у місті Саутенд-он-Сі (Southend-on-Sea), Англія. Працює у торгівельній сфері.